Рішення № 51188789, 19.11.2010, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

м. Дніпропетровськ, вул.Паторжинського, 18-А, 49044, (056) 713-58-29

Справа № 2-756/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2010 року Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Черновського Г.В.

при секретарі Вобліковій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, зобовязання вчинення певних дій та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2009 року позивач звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому з уточненням позовних вимог просив суд: визнати договір про надання споживчого кредиту № НОМЕР_1 від 10 червня 2008 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк», в особі начальника ТТ-197 АКІБ «УкрСиббанк» ОСОБА_5 та ОСОБА_3, недійсним з моменту укладення, визнати іпотечний договір без № від 10 червня 2008 року, що укладений між АКІБ «УкрСиббанк», в особі начальника ТТ-197 АКІБ «УкрСиббанк» ОСОБА_5 та ОСОБА_3, недійсним, зобовязати АКІБ «УкрСиббанк» прийняти від позивача грошову суму у розмірі 392229,76 грн. з розстроченням платежу на 60 місяців таким чином, щоб місячний платіж складав 6573,16 грн., зобовязати Приватного нотаріуса Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження, запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку на підставі іпотечного договору без № від 10.06.2008 року, а саме: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 68,2 кв.м., в тому числі житловою 49,0 кв.м., яка належить ОСОБА_6 на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 02.06.2003 року Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий номер № 4266, та зареєстрований в Дніпропетровському міжміському БТІ 04.06.2006 року, номер запису 209-150, в книзі LXXVI, реєстраційний номер квартири у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 680987.

30 вересня 2009 року до суду надійшла зустрічна позовна заява, в якій з уточненням позовних вимог представник позивача ПАТ «УкрСиббанк» просив суд: стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 931923,75 грн. на користь ПАТ «УкрСибанк»; стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 1820 грн., в тому числі 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову просив відмовити, посилаючись на його необґрунтованість.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у позові відмовити, на задоволенні зустрічного позову наполягав.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає основний позов таким, що не підлягає задоволенню, а зустрічний позов ПАТ «УкрСиббанк» слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти:

10 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрсиббанк» в особі начальника ТТ-197 ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_5 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11358220000.

Умовою Договору про надання споживчого кредиту № 11358220000 від 10 червня 2008 року є надання Банком позичальнику кредитних коштів у розмірі 89 971 дол.США. Зазначений обов'язок ОСОБА_8 виконав в повному обсязі.

Зі свого боку Позивач зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит, сплатити проценти за користування ним у порядку та на умовах, визначених у Договорі, а також сплатити можливі штрафні санкції за порушення його умов (п.п.1.1, 4.1, 4.2, розділ 4 Договору).

Відповідно до ст.626 ЦПК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а відповідно до ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Підписання обома сторонами оспорюваного Договору підтверджує той факт, що між такими сторонами було досягнуто згоди по усіх істотних умовах цього Договору, а, отже, Договір був укладений.

Слід зазначити, що протягом строку чинності Договору Позивач вчиняв дії, спрямовані на його виконання, зокрема здійснював платежі за Договором у валюті кредиту - доларах США, що також засвідчує згоду Позивача з умовами оспорюваного Договору.

Обґрунтовуючи висновок про неправомірність вираження зобов'язання у договорі в іноземній валюті, Позивач послався на положення ст. 524 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Зазначений висновок Позивача спростовується наступним.

Відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії.

28 жовтня 1991 р. Національним банком України видано АКІБ «УкрСиббанк», найменування якого змінено на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 19 листопада 2002 р. на право здійснювати операції з валютними цінностями.

Відповідно до ч.3 ст.14 ГК України ліцензія - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що ОСОБА_8 має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України (ст. 19). Відповідно до ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною 1 ст.49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.

Таким чином, ОСОБА_8 має право здійснювати операції з іноземною валютою, у тому числі операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку України банківської ліцензії та дозволу на здійснення валютних операцій, а тому вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за Договором відповідає вимогам законодавства.

Висновок Позивача про обов'язковість отримання Банком або позичальником індивідуальних ліцензій Національного банку України для здійснення валютних операцій:

а) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

б) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, є безпідставним та спростовується наступним:

Відповідно до ст.5 Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Тобто виходячи з положень ст. 5 Декрету, можна зробити висновок, що генеральні ліцензії видаються Національним банком лише певному колу суб'єктів: банкам, фінансовим установам та оператору поштового зв'язку на здійснення ними валютних операцій на постійній основі. Натомість індивідуальні ліцензії можуть видаватися всім суб'єктам (резиденти і нерезиденти) на здійснення лише разової валютної операції, при цьому у Декреті визначено вичерпний перелік таких операцій.

Національним банком прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, (затв. постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 р. № 275), відповідно до п. 5.3. якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 за N 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. ОСОБА_8 отримав банківську ліцензію та дозвіл Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній основі здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти.

Відповідно до Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тому висновок Позивача про обов'язковість отримання Банком або Позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, суперечить положенням ст. 19 Конституції України за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. ОСОБА_8 чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, ОСОБА_8 не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій Національного банку для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.

Позиція щодо правомірності надання кредитів в іноземній валюті на підставі саме генеральної ліцензії також підтверджена іншими нормативними актами Національного банку, який відповідно до ст.44 ЗУ «Про Національний банк України» діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль

Таким чином, ОСОБА_8 має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від Національного банку банківської ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії.

Щодо висновку Позивача про необхідність отримання індивідуальних ліцензій сторонами Договору для використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, суд виходить з наступного.

Аналіз положень ст.47 та ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», та ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій є достатньою підставою для здійснення Банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операцій з використання іноземної валюти як засобу платежу.

Відповідно до п. 1.5 Положення ,про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14.11.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно-правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензією.

Як зазначено вище, АКІБ «УкрСиббанк» отримав від Національного Банку України банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовій Дозвіл № 75-2 від 19 листопада 2002р. на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", тому використання Банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за Договором відповідає вимогам чинного законодавства

Таким чином, аналіз вищезазначених нормативно-правових актів України дозволяє зробити висновок, що надання Банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником такого кредиту здійснюється на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, виданої Банку Національним банком України, та не потребує отримання Банком чи позичальником індивідуальної ліцензії на операцію з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, та операцію з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Необхідно зазначити, що, укладаючи договір, позивач зобов'язався повернути кредит та сплатити нараховані банком проценти та інші платежі у порядку та терміни, встановлені Договором.

Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики). Обов'язок позичальника повернути кредит та сплатити проценти, передбачений також ст.1054 ЦК України. Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( у такій самій сумі) у строк та в порядку, встановлені договором.

Підстави, на які посилається позивач ніяким чином не пов'язані з умовами Договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 свої зобов'язання перед позичальником виконав, надав кредитні кошти згідно з умовами договору, позивач в свою чергу власноручно підписав Договір та отримав те, на що розраховував.

Відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику (позивачеві), як це виходить зі змісту положень ст. 1046, 1054 Цивільного кодексу України. Кошти в обов'язковому порядку мають бути повернуті в тій самі валюті, в якій одержані та в кількості, що відповідає умовам договору з нарахованими процентами та іншими платежами.

Зустрічний позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором суд вважає можливим задовольнити з викладених нижче підстав.

06 листопада 2006 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 1754ДН021К, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 30000 доларів США у порядку і на умовах, зазначених у кредитному договорі.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2.2, 4.1 Кредитного договору позичальник зобовязався належним чином прийняти, використовувати і повернути Банку отримані кошти, а також здійснювати плату за кредитом (встановлені проценти та комісії) у терміни, встановлені кредитним договором.

Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою відсотків за його користування.

Згідно зі ст.ст.525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Попри взяті на себе зобов'язання позичальник не виконує умови Кредитного договору стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановлені Кредитним договором терміни.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

В разі порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, зокрема, термінів повернення кредит) (всієї суми або його частини) та /або термінів сплати процентів за кредит та/або комісій, наступають наслідки передбачені пунктом 7.1. Кредитного договору.

Таким чином, станом на 21.09.2010 року розмір заборгованості позичальника по поверненню кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитом та пені зa договором про надання споживчого кредиту № 1754ДН021К становить 931 923,75 грн. з яких:

- заборгованість за сумою кредиту 85794,72 доларів США, що в еквіваленті складає 679425,55 грн.;

- заборгованість за процентами по користуванню кредитом 26 235,13 доларів США, що в еквіваленті складає 207761, 24 грн.;

- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 2 367,86 доларів США, що в еквіваленті складає 18 751, 54 грн.;

- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам 3281, 32 доларів США, що в еквіваленті складає 25985, 42 грн.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань за кредитним договором №1754ДН021К між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 1754ДН021П від 06 листопада 2006 року.

Згідно ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до договору поруки від 06 листопада 2006 року №1754ДН021П поручитель зобов'язується перед кредитором за невиконання ОСОБА_4 усіх її зобов'язань перед Кредитором, що виникли з Кредитного договору №1754ДН021К, в повному обсязі як існуючих на момент укладання договору, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому. Відповідальність Поручителя і Боржника за основним зобовязанням є солідарною.

Відповідно до ст.543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

За таких обставин, суд вважає можливим стягнути солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_4 суму заборгованості за кредитним договором № 1754ДН021К від 06 листопада 2006 року на користь ПАТ «УкрСиббанк» в розмірі: 931 923,75 грн. (девятсот тридцять одну тисячу девятсот двадцять три гривні сімдесят пять коп.), з яких:

- заборгованість за сумою кредиту 85794,72 доларів США, що в еквіваленті складає 679425,55 грн.;

- заборгованість за процентами по користуванню кредитом 26 235,13 доларів США, що в еквіваленті складає 207761, 24 грн.;

- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 2 367,86 доларів США, що в еквіваленті складає 18 751, 54 грн.;

- пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам 3281, 32 доларів США, що в еквіваленті складає 25985, 42 грн.

- судові витрати у розмірі 1820 грн. в тому числі 1700 грн. суми сплаченого судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, зобовязання вчинення певних дій відмовити, враховуючи вищевикладене, та відсутність яких-небудь обґрунтувань та доказів щодо визнання недійсним договору іпотеки.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212, 213, 215 ЦПК України,-

ВИРІШИВ :

У позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними, зобовязання вчинення певних дій відмовити .

Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСибанк» (к/р 32009100100 в управлінні НБУ, в Харківській обл. МФО 351005, ОКПО 09807750) заборгованість у розмірі 931923,75 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 1820 грн., в тому числі 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.

Суддя: