Постанова № 51128085, 07.12.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.11 Справа № 1/36/5022-585/2011

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого - суддіКордюк Г.Т.

суддів:Гриців В.М.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Приватного малого підприємства «Партнер»№ 22 від 15.07.2011 року (вх.. ЛАГС № 690 від 28.10.2011р.)

на рішення господарського суду Тернопільської області від 04.07.2011 року

у справі № 1/36/5022-585/2011

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Універсал банк», м. Київ

до відповідача: Приватного малого підприємства «Партнер», м. Тернопіль

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2, м. Тернопіль

про стягнення 3 369 519,91 грн. шляхом звернення на заставне майно

та за зустрічним позовом: Приватного малого підприємства «Партнер», м. Тернопіль

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Універсал банк», м. Київ

про визнання припинення поруки за Договором іпотеки від 26.10.2007 року

за участю представників за первісним позовом:

від позивача: ОСОБА_3 представник

від відповідача: ОСОБА_2 представник

від третьої особи: ОСОБА_2

Права та обовязки сторін і третіх осіб, передбачені ст.ст. 20, 22, 27 ГПК України розяснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 04.07.2011 року у справі № 1/36/5022-585/2011 (суддя Чопко Ю.О.) первісні позовні вимоги ПАТ «Універсал банк»задоволено частково: звернуто стягнення на нежитлове приміщення будівлю адміністративного корпусу з лікувальним оздоровчим центром, загальною площею 526,5 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. С.Будного, 4А та належить ПМП «Партнер»в рахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 11/438-к від 26.10.2007 року на суму неповернутого кредиту в розмірі 399 941,70 доларів США, що становить 3 106 467,16 грн., на користь ПАТ «Універсал банк»та стягнуто з ПМП «Партнер»на користь ПАТ «Універсал банк»23 509,25 грн. державного мита і 217,57 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення відсотків та пені за несвоєчасну сплату відсотків залишено без розгляду. В задоволенні вимог зустрічного позову відмовлено.

При винесенні рішення, суд першої інстанції виходив із того, що:

позичальник взяті на себе зобовязання згідно кредитного договору (п. 6.1) щодо погашення кредиту та відсотків за користування кредитом не виконав, а тому у позивача виникло право у відповідності до п.3.1, 3.2 кредитного договору та п. 2.1 та п. 4 договору іпотеки задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки шляхом звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки;

відповідач як майновий поручитель зобовязаний відповісти майном, що належить йому на праві приватної власності та яке передане в іпотеку згідно договору іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості за невиконання боржником зобовязань за кредитним договором в розмірі 399 941,70 доларів США, що в еквіваленті до національної валюти по курсу НБУ станом на 17.08.2009 року становить 3 106 467,16 грн.;

первісні позовні вимоги в частині стягнення відсотків і пені за несвоєчасну сплату відсотків залишаються без розгляду, оскільки в первісній позовній заяві позивач не обґрунтував підвищеного, порівняно з встановленим кредитним договором, розміру стягуваних відсотків, а лише в доданому до заяви розрахунку зазначив, що з 26.08.2008р., тобто за весь період, за який стягувалися відсотки, процентна ставка збільшилася з 13,0 до 15,25 відсотків річних.

Щодо зустрічного позову суд першої інстанції в рішенні зазначив, що:

укладений між сторонами договір іпотеки містить елементи лише одного виду договору договору іпотеки та цьому виду цивільно-правових договорів присвячений окремий Закон України «Про іпотеку», а в Законі окрема стаття 11 спеціально присвячена обовязкам майнового поручителя, які, таким чином, повністю врегульовані одним нормативно-правовим актом і не потребують залучення для їх зясування інших законів;

позивач за зустрічним позовом і третя особа не оспорюють, що зобовязання повернути кредит не виконане, а тому, передбачені ч. 3 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»підстави для припинення дійсності іпотеки відсутні;

фактичні обставини даної справи повністю виключають посилання майнового поручителя на збільшення обсягу його відповідальності без його згоди, оскільки він, майновий поручитель, заздалегідь погодився на таке збільшення, що випливає з п. 1.3 та п. 2.1.4 договору іпотеки;

підстав для застосування ч. 4 ст. 559 ЦК немає, оскільки до кредитного договору в якості додатку №1 був долучений детальний «Графік зменшення ліміту заборгованості», який передбачав точні календарні строки його виконання.

ПМП «Партнер», не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, подало апеляційну скаргу № 22 від 15.07.2011 року (вх.. ЛАГС № 690 від 28.10.2011р.), в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 04.07.2011 року та прийняти нове, яким відмовити в первинному позові ПАТ «Універсал Банк»повністю та задоволити зустрічний позов ПМП «Партнер. Зокрема, скаржник зазначає, що:

кредитний договір було укладено з відсотковою ставкою 13 %, однак банк рахує з 26.08.2008 року відсоткову ставу 15,25 %, отже підняття відсоткової ставки відбулось в односторонньому порядку, а значить і збільшення розміру відсотків за користування кредитом, і обсягу відповідальності позивача за первісним позовом, як іпотекодавця, було здійснено без належного повідомлення і згоди на те, останнього, що є підставою для припинення зобовязань за іпотечним договором;

судом не взято до уваги, те що підтвердження згоди поручителя на зміну відсоткової ставки відсутнє, а тому в силу ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука є припиненою.

Також, скаржник зазначає, що згідно приписів ст. 19 Закону України «Про іпотеку», будь-яке збільшення основного зобовязання або процентів за основним зобовязанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Однак, державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна не відбулось.

Пункт 1.3 договору іпотеки, не встановлює однозначного збільшення розміру основного зобовязання за згодою поручителя, оскільки містить визначення «може бути змінений», що виключає можливість таких змін без згоди поручителя.

Крім того, зазначає апелянт, строк дії договору іпотеки не встановлено, а пунктом 10.4 кредитного договору передбачено обовязок банку надіслати позичальнику повідомлення, в якому зазначається суми прос рочки та термін сплати, у разі виникнення у позичальника простроченої заборгованості по погашенню кредиту та відсотків.

Банк, 28.04.2009 року надіслав вимогу позичальнику та вказав термін сплати 30 днів з моменту отримання вимоги.

Друга вимога банком надіслана позичальнику 02.06.2009 року та встановлено термін погашення заборгованості 03.07.2009 року. Однак, як слідує із наданого банком розрахунку станом на 17.08.2009 року, останній не скористався своїм правом щодо встановлення терміну дострокового погашення кредиту у визначеному договором порядку, інших вимог щодо дострокового погашення кредиту позичальнику та відповідачу не надсилав, а тому немає підстав здійснювати стягнення за кредитним договором та відповідно звертати стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки. Наведені вище обставини свідчать про припинення договору поруки, за умов передбачених ч. 1 та ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Позивач за первісним позовом відзиву на апеляційну скаргу не подав, однак представник позивача в судовому засіданні, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції у даній справі без змін.

Відповідач за первісним позовом на виконання вимог ухвали суду від 23.11.2011 року подав довідки УДК у Личаківському районі м. Львова № 03-26/388 та № 03-26/389 від 14.11.2011 року, про зарахування сум державного мита, сплаченого відповідно до платіжних доручень № 257 від 30.09.2011 року, № 258 від 30.09.2011 року та № 259 від 05.10.2011 року до Державного бюджету України.

Третя особа відзиву на апеляційну скаргу не подала, проте вимоги апеляційної скарги підтримала та просить їх задоволити.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

26 жовтня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк»(банк) та громадянкою ОСОБА_2 (надалі позичальник) було укладено кредитний договір № 11/438-3, згідно умов п. 1.1 «Предмет договору»банк надав позичальнику грошові кошти (кредит) у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 400 000 доларів США, на строк 132 місяці, з датою повернення 25 жовтня 2018 року, із сплатою відсоткової ставки 13,0 %.

14.02.2008 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 та № 2.

Додатковою угодою № 2 до договору (п. 2.2) сторони погодили строк повернення кредиту не пізніше 31.01.2009 року та п. 5.1 встановили процентну ставну 13,0 %.

Крім того, додатковою угодою № 1, пункт п. 5.1 сторони погодили підстави зміни банком відсоткової ставки та зазначили, що нова процентна ставка починає діяти через 45 днів з дати відправлення Банком позичальнику повідомлення.

Пунктом 10.7. сторони погодили, що кредитний договір діє з дня його підписання і до повного виконання сторонами зобовязань по даному договору.

Додатковою угодою № 1 до кредитного договору, яка була підписана банком і позичальником 14.02.2008 року, і яка є невідємною частиною кредитного договору, сторони передбачили, що виконання зобовязань позичальника за кредитним договором та індивідуальними угодами, забезпечується, зокрема заставою нерухомості (будівлі/споруд/приміщення) (п. 2.1 Додаткової угоди № 1).

Одночасно з кредитним договором, 26 жовтня 2007 року в забезпечення виконання зобовязань позичальника перед банком, між позивачем за первісним позовом та приватним малим підприємством «Партнер»було укладено договір іпотеки (нерухомого майна-нежитлової нерухомості), у відповідності до якого іпотекодавець (відповідач за первісним позовом) передав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), що є забезпеченням виконання зобовязань боржника (ОСОБА_2М.) в повному обсязі за договором, що обумовлює основне зобовязання, а саме: нежитлове приміщення будівлю адміністративного корпусу з лікувальним оздоровчим центром, загальною площею 526,5 кв.м, яке знаходиться за адресою м. Тернопіль, вул. Ст. Будного, 4А та належить іпотекодавцю відповідачу ПМП «Партнер»на праві приватної власності (п. 1.1 Договору іпотеки).

Як встановлено судом першої інстанції, банк взяті на себе зобовязання згідно кредитного договору виконав, надавши позичальнику кредитні кошти на загальну суму 400 000 доларів США, що підтверджується заявами на видачу коштів та меморіальними валютними ордерами, належним чином завірені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Однак, як зазначає позивач за первісним позовом, позичальник взяті на себе зобовязання щодо повернення кредиту виконав частково, не в повному обсязі, в обумовлені кредитним договором терміни кредитні кошти на повернуті, що призвело до виникнення заборгованості по основній сумі боргу за кредитним договором в сумі 399 941,70 доларів США.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи представників сторін, а також пояснення третьої особи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного:

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав є припинення правовідношення, що кореспондується із ч. 2 ст. 20 ГК України.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обору то або інших вимог, що зазвичай ставляться.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 546 ЦК України, передбачені такі види забезпечення виконання зобов'язання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України, право застави припиняється у разі: припинення зобовязання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізація предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

При цьому, статтею 575 ЦК України передбачені окремі види застав: іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава нерухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом у володіння третій особі. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Водночас, за змістом частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 ст. 11 Закону України «Про іпотеку», заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому, застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобовязання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем).

У звязку з цим, в статті 1 Закону України «Про іпотеку»також визначено, що майновий поручитель це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобовязання іншої особи боржника за основним зобовязанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобовязання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Крім того, згідно приписів ст. 19 Закону України «Про іпотеку», будь-яке збільшення основного зобовязання або процентів за основним зобовязанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Згідно умов п. 1.1 кредитного договору, сторони погодили, надання кредитних коштів у тимчасове платне користування у вигляді відновлювальної кредитної лінії в сумі 400 000,00 доларів США на умовах платності та строковості, розмір процентної ставки 13 відсотків річних, строком погашення кредиту до 25.10.2018 року.

Підняття банком процентної ставки з 26 серпня 2008 року до 15,25 відсотків призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя. А тому апеляційна інстанція погоджується із доводами апеляційної скарги ПМП «Партнер»про припинення поруки на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Покликання відповідача за зустрічним позовом на п. 1.3 договору іпотеки, яким передбачено, що сторони погодили умови щодо збільшення розміру основного зобовязання, строки і порядок його виконання, апеляційна інстанція вважає безпідставними, з огляду на те, що на момент укладення іпотечного договору, іпотекодержатель та іпотекодавець ознайомлені з усіма умовами основного договору, що обумовлює основне зобовязання, а саме кредитного договору № 1/438-к від 26.10.2007 року, відповідно до п. 7.1.2, якого банк має право переглянути встановлену п. 1.1 процентну ставку за користування кредитом, про що повідомляє позичальника у письмовій формі за десять календарних днів до дати встановлення нової ставки.

Письмового повідомлення позичальника про зміну розміру процентної ставки матеріали справи не містять, як і не містять повідомлення іпотекодавця (майнового поручителя) про зміну розміру процентної ставки.

Крім того, пункт 1.3 договору іпотеки встановлює можливість банку, а не право, на зміну основного зобовязання, строки і порядок його виконання.

З іншими умовами додаткових угод № 1, № 2 та додатком № 1 до кредитного договору від 01.10.2009 року, іпотекодавець (майновий поручитель) не ознайомлений.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 19 Закону України «Про іпотеку», будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Таке збільшення підпорядковується пріоритету вимоги за будь-яким іншим зобов'язанням, забезпеченим предметом іпотеки, яка була зареєстрована до реєстрації відповідної зміни умов обтяження нерухомого майна іпотекою.

Іпотечним договором прямо не передбачено право банку на збільшення основного зобовязання, а тому таке збільшення банком здійснено в односторонньому порядку без згоди майнового поручителя з порушенням ст. 19 Закону України «Про іпотеку».

Апеляційна інстанція погоджується із доводами апеляційної скарги ПМП «Партнер»щодо припинення поруки за іпотечним договором в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Порука припиняється після закінчення стоку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлений, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позов до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (ч. 4 ст. 559 ЦК України).

В договорі іпотеки, строк дії договору не встановлено, а пунктом 6.1 сторони узгодили, що договір підлягає нотаріальному посвідченню, набирає чинності з моменту такого посвідчення та діє до повного виконання зобовязання за основним договором, що обумовлює основне зобовязання.

Згідно п. 10.4 кредитного договору, у випадку виникнення у позичальника простроченої заборгованості по погашенню кредиту та/або сплаті процентів за користування кредитом більше 10 дні, банк надсилає позичальнику повідомлення, в якому зазначається сума просрочки та термін сплати. У випадку невиконання позичальником вимог банку, в термін встановлений у повідомленні, дата погашення кредиту, вказана в п. 1.1 договору вважається такою, що настала на наступний день після дати зазначеної в повідомленні.

Перша вимога-повідомлення банком надіслана позичальнику та ПМП «Партнер»28.04.2009 року, якою банк повідомив позичальника про сплату суми заборгованості 414 961,70 доларів США протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги.

Позичальник, вимоги банку не виконав, а тому в силу п. 10.4 кредитного договору, термін повернення кредиту визначається банком, що настав достроково, тобто 29.05.2009 року.

02.06.2009 року банк надіслав позичальнику другу вимогу на суму 423 801,70 доларів США, яку позичальник отримав 04.06.2009 року та не виконав, а тому дострокове повернення кредиту встановлене банком 03.07.2009 року.

Договір іпотеки укладено 26.10.2007 року, позов банку до майнового поручителя повинен бути поданий до 26.10.2008 року. Однак, в силу ч. 4 ст. 559 ЦК України, в обумовлений термін, позов банком не предявлено, а тому порука припинилась.

Строк, встановлений ч. 4 ст. 559 ЦК України предявлення позову до поручителя є обмежувальним, та не відноситься до категорії позовної давності, тому на них не поширюється ст.ст. 263, 264, ч. 5 ст. 267 ЦК України. Ці строки не підлягають призупиненню, вони не перериваються, а тому захист права після спливу обумовленого строку є неприпустимим (коментар до ст. 559 Цивільного кодексу України під редакцією проф.. ОСОБА_4, п. 5.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів»від 06.10.1994 року № 02-5/706, із змінами і доповненнями).

Враховуючи, що місцевий господарський суд помилково прийшов до висновку про не застосування до спірних правовідносин ст. 559 ЦК України, не дослідив обставини справи та доводи позивача за зустрічним позовом, які ґрунтувались на вимогах ст. 559 ЦК України, прийшов до невірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо припинення зобовязань сторін по договору іпотеки.

Встановлення судом припинення правовідносин по договору іпотеки, виключає можливість задоволення вимоги банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за цим договором.

Відповідно до ст. 49, п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України, в редакції Закону України від 31.05.2011 року № 3445-VI, державне мито за зустрічним позовом та за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача за зустрічним позовом ПАТ «Універсал Банк», а не доплачене ПМП «Партнер»за розгляд апеляційної скарги державне мито в сумі 935,88 грн. (935,88 грн. державного мита це різниця між сумою державного мита, яку слід було сплати при поданні апеляційної скарги та сумою сплаченою апелянтом за подання апеляційної скарги) стягується в дохід Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу ПМП «Партнер»задоволити.

2.Рішення господарського суду Тернопільської області від 04.07.2011 року скасувати.

3.Прийняти нове рішення.

В позові ПАТ «Універсал Банк»- відмовити.

Зустрічний позов ПМП «Партнер»задоволити. Припинити господарські правовідносини між ПАТ «Універсал Банк» та ПМП «Партнер»за іпотечним договором від 26.10.2007 року.

4.Стягнути з ПАТ «Універсал Банк»(м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19, ідентифікаційний код 21133352) на користь ПМП «Партнер»(м. Тернопіль, вул. Степана Будного,4А, код 21167201) 85,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за зустрічним позовом та 12 792,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5.Достягнути з ПМП «Партнер»в дохід Державного бюджету України 935,88 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

6.Доручити господарському суду Тернопільської області видати відповідний наказ.

7.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддяКордюк Г.Т..

суддяГриців В.М.

суддяДавид Л.Л.