Ухвала суду № 51018383, 17.09.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/4234/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2030/2015

Категорія 49

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Малєєв А.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Малєєва А.Ю.,

суддів: Васильковського В.М., Меленко О.Є.,

секретаря Мельник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2015 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований 17.11.2007 у відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського управління юстиції про що зроблено відповідний актовий запис № 2125 - розірвано. Малолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 залишено на проживання з матір'ю, ОСОБА_3. Після реєстрації розірвання шлюбу прізвище позивача змінено на дошлюбне «ОСОБА_3».

Відповідач ОСОБА_2 оскаржив указане рішення в апеляційному порядку, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, таким, що не відповідає нормам матеріального і процесуального права. Зі слів апелянта, жодної заяви щодо розгляду справи без його участі та визнання позовних вимог в повному обсязі ним не подавалось. На думку ОСОБА_2, суд першої інстанції не врахував положень ст. 112 СК України та правової позиції Верховного Суду України, викладеної в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Судом також не з'ясовано у сторін чи дійшли вони примирення, що не відповідає положенням ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду. Крім того, апелянт зазначає, що при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дітей, суд не обґрунтував з посиланням на висновок органу опіки та піклування чому дітей потрібно залишити проживати з матір'ю.

Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2015 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судове засідання апелянт не з'явився, про причини суд не повідомив.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечила, просила її відхилити.

Заслухавши позивача, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить відхилити з наступних мотивів.

Згідно матеріалів справи, 17.11.2007 сторони по справі зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського управління юстиції про що зроблено відповідний актовий запис № 2125 відповідно до Свідоцтва про одруження Серії НОМЕР_1 від 17.11.2007 (а.с. 3).

В шлюбі у подружжя народилося двоє дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копіями Свідоцтв про їх народження (а.с. 4, 5).

На а.с. 35 міститься Заява відповідача від 13.07.2015 з якої вбачається, що він не заперечує проти розірвання шлюбу з позивачем та залишення дітей на проживання з матір'ю.

Задовольняючи позов суд першої інстанції враховуючи фактичні обставини справи і стосунки, які склались між сторонами прийшов до обґрунтованого висновку про неможливість збереження сім'ї та недоцільність існування шлюбу.

Під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд, відповідно до положень ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України, повинен виходити з якнайкращого забезпечення прав та максимально можливого урахування інтересів дитини. Частиною 1 ст.161 СК України зазначено, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положення принципу 6 Декларації прав дитини від 20.11.1959 малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Визначення судом місця проживання дитини з одним із батьків, ніяким чином не перешкоджає іншому з них брати участь у вихованні, матеріальному забезпеченні дитини, спілкуванню з нею, що передбачено чинним законодавством.

Заходи примирення, вжиті судом, результату не дали, у заяві, адресованій суду, відповідач не заперечував проти розірвання шлюбу і визначення місця проживання дітей із матір'ю.

Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 209, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.М. Васильковський

О.Є. Меленко