Рішення № 51018389, 16.09.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/2081/15-ц

Провадження № 22-ц/779/2118/2015

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Бойко М. Я.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Матківського Р.Й., Фединяка В.Д.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю апелянта ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калуського міськрайонного суду від 12 серпня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

В червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, який мотивувала тим, що за час спільного проживання за спільні кошти, згідно договору купівлі продажу від 02.12.1999 року, укладеного між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_4, було придбано квартиру АДРЕСА_1. Оскільки добровільної згоди щодо поділу майна подружжя вони не дійшли, то звернулася до суду із зазначеним позовом. Просить визнати за нею право власності на ? частину даної квартири, а 1/2 частину квартири присудити відповідачу.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 12 серпня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя відмовлено за пропуском строку позовної давності.

Не погодившись з даним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що воно є незаконним, було прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначила, що в рішенні суду першої інстанції жодним чином не згадується про факт подачі відповідачем до суду позовної заяви до неї. На думку апелянта, після того як вона дізналась, що ОСОБА_4 подав позов до неї про визнання її такою, що втратила право користування житлом, вона одразу звернулась до суду з позовною заявою про поділ майна подружжя. І це є днем коли один з співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. Таким чином вважає, що про порушення свого права вона дізналась 21.05.2015 року і з цього часу повинен рахуватися строк позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Апелянт вказала, що в рішенні суду зазначено, що ні нею, ні її представником не спростовано факту, придбання квартири позивачем до шлюбу за власні кошти в ОСОБА_5 25.10.1998 року, за 1000 дол. США. Суд, як на доказ купівлі квартири до шлюбу, посилається на розписку, яка долучена до матеріалів справи. Також зазначила, що відповідач не міг придбати квартиру за 1000 дол. США, а кошти на придбання квартири ними витрачені спільні.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вислухавши апелянта та її представника, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її обґрунтованою, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі продажу від 02.12.1999 року, укладеного між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_4, було придбано квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9).

16.11.2005 року відділом РАЦС у м. Калуша Калуського міськрайонного управління юстиції сторонам було видано свідоцтво про розірвання шлюбу (а.с. 7).

Дана квартира придбана під час перебування сторонами у зареєстрованому шлюбі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 69, 70, 72 СК України та ст. 267 ЦК України, дійшовши висновку, що спірна квартира придбана подружжям ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі, однак позивач пропустила строк позовної давності, не заявляла про його поновлення, а суд не вважав, що наявні поважні причини для поновлення строку позовної давності.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки під час ухвалення рішення суд допустив порушення норм процесуального права та застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню.

Із матеріалів справи вбачається, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладений між ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_4 02 грудня 1999 року (а.с.9), тобто коли сторони перебували у шлюбі.

За приписами ст.ст. 22, 28 КпШС України, який діяв на час придбання квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні норми містяться і у Сімейному Кодексі України, який діє на час розгляду спору.

Так, відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності.

В силу ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із вимогами ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Позивач стверджує, що квартира була придбана подружжям за рахунок подарованих коштів на весілля.

Відповідач ОСОБА_4 не надав суду жодних належних доказів, що спірне житло придбане за його особисті кошти.

Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Однак, суд допустився помилки, застосувавши до спірних правовідносин строк позовної давності.

За загальним правилом перебіг строку позовної давності починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права.

Позивач пов'язує цей момент обізнаності з поданням відповідачем до неї позову про визнання її такою, що втратила право користування цією спірною квартирою у травні 2015 року.

Відповідачем це не спростовано.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 19, 30 Постанови від 21 грудня 2007р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Оскільки суду не надано доказів про наявність домовленості між подружжям про правовий режим спірної квартири, також не укладався і шлюбний договір, то ці обставини виключають можливість вважати, що квартира не є спільною сумісною власністю подружжя на момент розгляду спору і що позивач була обізнана на момент розірвання шлюбу про те, що право власності за нею на квартиру не зберігається.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 312, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 12 серпня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 32,1 м.кв., житловою площею 17,3 м. кв. спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Визнати право власності по ? частині квартири АДРЕСА_1, загальною площею 32,1 м.кв., житловою площею 17,3 м. кв. за ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: І.О. Максюта

Р.Й. Матківський

В.Д. Фединяк