Ухвала суду № 5078082, 29.09.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2009 року № 22а-17690/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді Любашевського В.П.

суддів Богаченка С.І.

Довгополова О.М.

При секретарі судового засідання Гром В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

на постанову господарського суду Львівської області від 27 червня 2006 року у справі

за позовом Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова

до Дочірнього підприємства «Доброта-авто», Фінансово-лізингової компанії «Електрон лізинг»

про визнання недійсним договору фінансового сублізингу, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2006 року позивач - Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова звернувся у господарський суд Львівської області із позовом до відповідачів - Дочірнього підприємства «Доброта-авто», Фінансово-лізингової компанії «Електрон лізинг». У позовній заяві просить визнати недійсним господарське зобов'язання, яке виникло між ДП «Доброта-авто» та ФЛК «Електрон лізинг» на підставі договору фінансового лізингу від 09.02.2001 р. № 10/2001-ф та застосувати юридичні наслідки передбачені ст.. 208 Господарського кодексу України.

Постановою господарського суду Львівської області від 27 червня 2006 року у задоволенні позову відмовлено. Постанова суду першої інстанції із посланням на Господарський кодекс України мотивована тим, що оспорюваний договір фінансового сублізингу № 10/2001-ф від 09.02.2001 р. відповідає п. 3.1 договору фінансового лізингу № 12/2000 - юр ДВ від 14.04.2000 р., а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору сублізингу. Окрім вказаного, позивач не довів, в чому дана угода, що породжує господарське зобов'язання, не відповідає вимогам закону, або укладена з порушенням господарської компетенції.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. У апеляційній скарзі просить скасувати постанову господарського суду Львівської області від 27 червня 2006 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги ДПІ у Франківському районі м. Львова. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що зустрічною перевіркою (довідка від 18.10.04 № 318/23-239/22412772) встановлено, що відповідно до договору фінансового лізингу від 14.04.00 № 12/2000-юрДВ, укладеного між ВАТ «Концерн-Електрон» та Фінансово-лізинговою компанією «Електрон-лізинг», майно, яке надано   ____________________

Головуючий у 1-й інст. суддя Запотічняк О.Д. ряд. ст. зв. № 6.6.6 суддя-доповідач Любашевський В.П.  

справа № 5/802-12/156А/5015 справа № 22а-17690/08/9104.doc

ФЛК «Електрон-лізинг» у лізинг ДП «Доброта-авто» належить на праві власності ВАТ «Концерн-Електрон» до завершення сплати лізингових платежів, останній з яких обумовлений датою 31 березня 2050 року. При цьому, ФЛК «Електрон-лізинг» має право на достроковий викуп майна, що обумовлюється окремою угодою. Факт укладення додаткової угоди податковим органом при проведенні перевірки ФЛК «Електрон-лізинг» не встановлено.

Таким чином, власником майна переданого у лізинг ФЛК «Електрон-лізинг», а згодом ДП «Доброта-авто», залишається ВАТ «Концерн-Електрон». Тому, в договорі від 09.02.01 №10/2001-ф, який укладено між ФЛК «Електрон-лізинг» та ДП «Доброта-авто» неправомірно зазначено, що власником майна є ФЛК «Електрон-лізинг». Відповідно такий договір, на думку скаржника, не повинен породжувати будь-яких правових наслідків, оскільки укладений всупереч вимогам чинного законодавства, а передані активи слід вважати безоплатно отриманими.

Крім цього, договором фінансового сублізингу від 09.02.01 р. № 10/2001-ф передбачено сплату лізингоодержувачем, тобто ДП «Доброта-авто», лізингових платежів. Відповідно до п.п.7.9.6 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», при нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар (в даному випадку це ДП «Доброта-авто») збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. Враховуючи, що мала місце безоплатна передача майна не було необхідності у сплаті ДП «Доброта-авто» лізингових платежів, що на думку апелянта, призвело лише до завищення валових витрат, а відтак зумовило зменшення розміру сплаченого підприємством до бюджету податку. Тому, Державна податкова інспекція у Франківському районі м. Львова зазначає, що постанова господарського суду Львівської області від 27 червня 2006 року є незаконною та необґрунтованою.

З'ясувавши обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав:

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, необхідними умовами для визнання угод недійсними є її укладення з метою, завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угод, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання таки наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність таких умов:

1 - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2 - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3 - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них, не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Одночасно, законодавець не пов`язує визнання господарських угод недійсними з несплатою сторонами угод податків або інших обов`язкових платежів.

Як убачається із матеріалів справи, судом першої інстанції не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочину (укладення угоди) та його виконання відповідачі мали намір укласти його в супереч інтересам держави або суспільства.

За таких обставин доводи апелянта є безпідставними, що свідчить про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

За таких обставин судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам у справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Зважаючи на викладене, та керуючись ч. 3 ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову господарського суду Львівської області від 27 червня 2006 року у справі № 5/802-12/156А - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В. П. Любашевський

Судді С.І. Богаченко

О.М. Довгополов

Повний текст ухвали

виготовлено та підписано

30.09.2009 р.