Постанова № 5075603, 10.09.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

10 вересня  2009 року                                                     м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді            Горбань Т.І.

Суддів:                                Малиніна В.В.  

                                            Василенка Я.М.

при секретарі                                 Лисенко М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Інвестиційно-будівельна компанія «НЕСТ – Покровський посад» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2008 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Інвестиційно-будівельна компанія «НЕСТ – Покровський посад» до Кабінету Міністрів України про визнання частково незаконним (нечинним) нормативного акту та його скасування, 

     В С Т А Н О В И В :

Дочірнє підприємство «Інвестиційно-будівельна компанія «Нест-Покровський посад» звернулося до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України про визнання частково незаконним, нечинним та скасування положення п. 213 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року № 720.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2008 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач Дочірнє підприємство «Інвестиційно-будівельна компанія «НЕСТ – Покровський посад» подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати та ухвалити нову, якою позов задовольнити, посилаючись на  порушення  судом першої інстанції  норм процесуального права, та на неповне з’ясування судом 1-ої інстанції обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню частково, виходячи  з наступного.

Відповідно до ст. 201. КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: 1) правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права; 2) вирішення не всіх позовних вимог або питань.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ої інстанції виходив з того, що позовні вимоги необгрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 1 Закон України «Про Кабінет Міністрів України»).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України (ч. 1 ст. 4 Закону).

Статтею 117 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про телекомунікації» Кабінет Міністрів України: забезпечує проведення державної політики у сфері телекомунікацій; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності у сфері телекомунікацій; здійснює управління об'єктами державної власності у сфері телекомунікацій; спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у сфері телекомунікацій.

Отже, з урахуванням вищенаведеного суд 1-ої інстанції вважає, що відповідач при затвердженні оскаржуваних Правил діяв в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства України.

Спростовуючи позицію позивача щодо того, що надання доступу до мережі шляхом підключення та з’єднання кінцевого обладнання абонента за своїм змістом не можуть вважатися телекомунікаційними послугами, суд 1-ої інстанції зазначає, що за специфікою технології рухомого (мобільного) зв'язку підключення кінцевого обладнання споживача до мережі рухомого (мобільного) зв'язку - це внесення даних про цього абонента в абонентську базу мережі, реєстрація абонента за його місцем знаходження та присвоєння йому певного ідентифікаційного номера.

Щоразу, як тільки споживач мережі рухомого (мобільного) зв'язку хоче встановити з'єднання з телефонним номером споживача цієї ж мережі або іншої телекомунікаційної мережі, відповідне телекомунікаційне обладнання ідентифікує даного абонента, як абонента цієї мережі, і тільки після цього забезпечує з'єднання його кінцевого обладнання з кінцевим обладнанням споживача, який викликається.

Оператор мережі рухомого (мобільного) зв'язку несе певні витрати за підключення споживача до мережі та встановлення з'єднання, оскільки закуповує для цього відповідне обладнання та щоразу виконує певні процедури.

Разом з тим, вартість тривалості розмови між споживачами у мережі рухомого (мобільного) зв'язку одного оператора, між споживачами у мережі рухомого (мобільного) зв'язку і фіксованого телефонного зв'язку різна, а тому неможливо включити плату за з'єднання в загальну вартість послуги.

Крім того, специфіка та відмінність технології рухомого (мобільного) зв'язку від інших телекомунікаційних послуг підтверджується ст. 62 Закону України «Про телекомунікації», відповідно до якої послуги рухомого (мобільного) зв'язку не віднесені до загальнодоступних телекомунікаційних послуг.

Колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, вважаючи на підставі вищевикладеного, що надання доступу до мережі оператора рухомого (мобільного) зв’язку шляхом підключення та з’єднання кінцевого абонента є телекомунікаційною послугою.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст.  171  КАС України  право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Однак матеріали справи не містять доказів того, що позивач є користувачем мобільного (рухомого) зв'язку, в тому числі платником плати за підключення та з'єднання кінцевого обладнання абонента. У зв'язку з цим позивачем не обґрунтовано наявність у нього права на оскарження пункту 213 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.05 № 720.

При цьому колегія суддів не погоджується з тим, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 99. КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Ч.1 ст.100 КАС України передбачено, що пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з копій Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та довідки про включення в ЄДРПО, державна реєстрація юридичної особи  Дочірнього підприємства «Інвестиційно-будівельна компанія «НЕСТ – Покровський посад», за ідентифікаційним кодом юридичної особи 35690853, відбулася 22.01.2008 року відповідно до запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб  та фізичних осіб-підприємців № 10701020000031638, тому до моменту державної реєстрації позивач не знав та не міг знати про порушення своїх прав, свобод чи інтересів з приводу прийняття положення п. 213 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 року № 720. Позивач до вказаного терміну (до моменту державної реєстрації) не мав ознак правосуб’єктності, а тому і не міг подати позовну заяву на захист власних інтересів. Тому колегія суддів вважає, що позовна заява подана в межах передбаченого терміну звернення до адміністративного суду, а посилання суду 1-ої інстанції на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду безпідставне.

 На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу  необхідно  задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2008 року змінити шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на ст. 99, 100 КАС України як на підставу для відмови у задоволенні позову, так як справа по суті вирішення правильно, але із помилковим застосуванням норм процесуального права. У іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2008 року залишити без змін.

  Керуючись ст.ст. 160, 198, 201, 205, 207 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Інвестиційно-будівельна компанія «НЕСТ – Покровський посад» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2008 року змінити шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на ст. 99, 100 КАС України як на підставу для відмови у задоволенні позову.

У іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2008 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

 Головуючий суддя

судді:

Постановою _ позов _

Не погоджуючись із зазначеною постановою, _ подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову

та прийняти нову постанову, якою

у задоволенні позову відмовити

мотивуючи свої вимоги тим, що судом

що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи,

не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими,

висновки суду не відповідають обставинам справи,

порушено норми матеріального та процесуального права.

судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи

Стаття 198. Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду

1. За наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін;

2) змінити постанову суду;

3) скасувати її та прийняти нову постанову суду;

4) скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

5) визнати постанову суду нечинною і закрити провадження у справі;

6) скасувати постанову суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стаття 202. Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення

1. Підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Представник позивачаподав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову _ – без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з  п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про (порушення, застосування)..... судом першої інстанції…………., з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов (відмовляючи у задоволенні позову) виходив з того, що

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про , що

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що

За таких обставин висновки суду.... є правильними

З матеріалів справи вбачається, що

За вказаних обставин суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо неправомірності винесення відповідачем спірного рішення про застосування фінансових санкцій від _р. № _ на підставі Акту перевірки від _р. № _, складеного _

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду першої інстанції, зроблених  відповідно до ст.ст.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачі як суб’єкти владних повноважень не довели правомірності прийнятих ними рішень.

Відповідачем як суб’єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова _ ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв’язку з чим  підстав для її скасування не вбачається.

Повний текст виготовлено 15.09.09р.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частина)

10 вересня  2009 року                                                     м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді            Горбань Т.І.

Суддів:                                Малиніна В.В.  

                                            Василенка Я.М.

при секретарі                                 Лисенко М.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Інвестиційно-будівельна компанія «НЕСТ – Покровський посад» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2008 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Інвестиційно-будівельна компанія «НЕСТ – Покровський посад» до Кабінету Міністрів України про визнання частково незаконним (нечинним) нормативного акту та його скасування, 

  Керуючись ст.ст. 160, 198, 201, 205, 207 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Інвестиційно-будівельна компанія «НЕСТ – Покровський посад» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2008 року змінити шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на ст. 99, 100 КАС України як на підставу для відмови у задоволенні позову.

У іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2008 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст.212 КАС України.

 Головуючий суддя

судді: