Ухвала суду № 50660198, 17.01.2011, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького 59

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2011 р. Справа № 10/191

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській

області м.Рівне

до відповідача ОСОБА_1 селищної ради Рівненської області смт.Демидівка

Демидівського району Рівненської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

КП Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації м.Рівне

про визнання права державної власності

Суддя Павлюк І.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Позивач Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області звернувся в господарський суд з позовом до ОСОБА_1 селищної ради Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача КП РОБТІ про визнання права власності за державою Україна в особі РВ ФДМУ по Рівненській області на будівлю станції технічного обслуговування, яка знаходиться за адресою: с.Лішня Демидівського району Рівненської області, вул.Млинівська,23, вартість вказаного спірного майна становить 30 000 грн. 00 коп., що стверджується матеріалами справи (а.с.42), судові витрати просить покласти на відповідача.

11 січня 2011 року судом прийнято рішення, яким позов задоволено, визнано право власності за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (33028 м.Рівне, вул.16 Липня,77, код 13989432) на будівлю станції технічного обслуговування, яка знаходиться за адресою: с.Лішня Демидівського району Рівненської області, вул.Млинівська,23.

Разом з тим, суд зазначає, що при винесенні даного рішення не вирішено питання про розподіл господарських витрат.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо не вирішено питання про розподіл господарських витрат.

На підставі вищевикладеного та з урахуванням того, що судом не вирішено питання про розподіл господарських витрат при прийнятті рішення, господарський суд вважає за необхідне з власної ініціативи винести додаткове рішення щодо розподілу господарських витрат.

Відповідно до п.2 ч.1 та ч.3 ст.49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход державного бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Разом з тим, суд зазначає, що Верховною Радою України прийнято ОСОБА_2 України від 25.03.2005р. №2505-IV Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2005 рік та деяких інших законодавчих актів України, яким, зокрема, внесено зміни до Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. №7-93 Про державне мито (далі Декрет). ОСОБА_2 набрав чинності з 31 березня 2005р.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 статті 3 Декрету в новій редакції із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 102 грн.) і не більше 1 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500 грн.). Крім того, у постанові Верховного Суду України від 25.12.2007 N 8/219-07 викладено правову позицію, за якою державне мито з позовної заяви про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна та з огляду на приписи пунктів 29 і 30 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22.04.93 N 15.

Як вбачається з матеріалів справи вартість спірного майна становить 30 000 грн. 00 коп., 1% від вказаної суми ставить 300 грн., а відтак до сплати підлягає 300 грн. 00 коп. державного мита.

Крім того, відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача.

На підставі викладеного та у відповідності до ст.88 Господарського процесуального кодексу України, вбачається, що існують підстави для винесення додаткового рішення.

Керуючись ст.ст. 49, 82-84, 88 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Прийняти додаткове рішення по справі №10/191.

2. Стягнути з ОСОБА_1 селищної ради Рівненської області, яка знаходиться в смт.Демидівка Демидівського району Рівненської області, вул.Миру,21 в доход Державного бюджету України 300 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. плати за послуги по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

3. Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

Суддя Павлюк І.Ю.