Постанова № 5060525, 12.10.2009, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія 4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2009 року Справа № 2а-22609/09/1270

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретарі судового засідання Горпенюк О.А.

та

представників сторін:

від позивача - начальник юридичного відділу

Губарєва Н.О. (довіреність від 04.12.2008 № 9)

від відповідача - провідний спеціаліст з юридичних питань

Лукіна О.А. (довіреність від 16.01.2009 № 01/31)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області

до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області

про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій по інвалідності та по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в загальній сумі 33827,30 грн.,

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2009 року управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області витрати на виплату та доставку пенсій по інвалідності та по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з 01 березня 2004 року по 01 січня 2008 року в загальній сумі 33827,30 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.

В період з 01 березня 2004 року по 01 січня 2008 року управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області здійснювало виплату пенсії (в т.ч. витрати на її доставку) по інвалідності та по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання громадянам:

- ОСОБА_1, каліцтво якому заподіяно на підприємстві,

розташованому на території СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на

виробництві за № 10 від 03.12.1980 та довідками МСЕК за № 068637 та за № 012284, на

загальну суму 2233,80 грн.;

- ОСОБА_2, яка отримує пенсію по втраті годувальника ОСОБА_3

ОСОБА_3, каліцтво якому заподіяно на підприємстві, розташованому на території

СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві без номеру від 08.10.1986, на загальну суму 1473,99 грн.;

• - ОСОБА_4, каліцтво якому заподіяно на підприємстві,

розташованому на території СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на

виробництві за № 5/91 від 10.12.1991 та довідками МСЕК за № 021692 та за № 199253,

на загальну суму 3551,11 грн.;

• - ОСОБА_5, каліцтво якому заподіяно на підприємстві,

розташованому на території СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на

виробництві за № 10 від 31.01.1970 та довідками МСЕК за № 032623 та за № 155879, на

загальну суму 2719,57 грн.;

- ОСОБА_6, каліцтво якій заподіяно на підприємстві,

розташованому на території СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на

виробництві без номеру від 16.11.1978 та довідками МСЕК за № 046500 та за № 011356,

на загальну суму 8471,85 грн.;

- ОСОБА_7, каліцтво якому заподіяно на підприємстві,

розташованому на території СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на

виробництві без номеру від 25.05.1960 та довідками МСЕК за № 002855 та за № 211820,

на загальну суму 5222,81 грн.;

- ОСОБА_8, каліцтво якому заподіяно на підприємстві, розташованому на території СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві за № 156 від 12.12.1967 та довідками МСЕК за № 071563 та за № 078112, на загальну суму 2198,00 грн.;

• - ОСОБА_9, каліцтво якому заподіяно на підприємстві,

розташованому на території СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на

виробництві без номеру від 04.07.1982 та довідками МСЕК за № 039332 та за № 018368,

на загальну суму 3005,21 грн.;

• - ОСОБА_10, яка отримує пенсію по втраті годувальника ОСОБА_11

ОСОБА_11, каліцтво якому заподіяно на підприємстві, розташованому на

території СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві за № 2

від 29.11.1993, на загальну суму 2877,65 грн.;

• - ОСОБА_12, яка отримує пенсію по втраті годувальника ОСОБА_11

ОСОБА_11, каліцтво якому заподіяно на підприємстві, розташованому на

території СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві за № 2

від 29.11.1993, на загальну суму 462,65 грн.;

- ОСОБА_13, каліцтво якому заподіяно на підприємстві,

розташованому на території СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на

виробництві за № 1 від 25.02.1984, та довідками МСЕК за № 035017 та за № 144318, на

загальну суму 1610,66 грн.

Взаємовідносини між Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та Пенсійним фондом регулюються «Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання», затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України, правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України 04.03.2003 № 5-4/4.

Стаття 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що призначення та виплата пенсій, у тому числі пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, здійснюється органами Пенсійного Фонду.

Статтею 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачено, що страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Частиною 2 статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визначено, що особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно з законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Пунктом 5 частини 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що Фонд СНВ зобов'язаний співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.

Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Статті 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» передбачають обов'язок Фонду СНВ відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі його смерті при настанні страхового випадку, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який  помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Збір та акумулювання страхових внесків здійснює Фонд СНВ відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

13.03.1992 держави - учасники СНД підписали Угоду про гарантії прав громадян держав-учасників СНД у галузі пенсійного забезпечення. Відповідно до ст. 3 цієї Угоди всі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою несе держава, що надає це пенсійне забезпечення. Статтею 5 цієї ж Угоди передбачено, що вона поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені законодавством держав-учасниць.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори» укладені міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства.

Виходячи з наведеного, витрати ПФУ з виплати пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання громадянам, каліцтво яких заподіяно на підприємствах, розташованих на території країн СНД, повинні відшкодовуватися відповідачем.

У відповідності до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування Пенсійний фонд є страхувальником у галузі пенсійного забезпечення. Таким чином, оскільки фактично пенсію громадянам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13 виплатив ПФУ, то відповідач   повинен відшкодувати витрати ПФУ по її виплаті та доставці.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач позов не визнав, про що подав суду письмові заперечення проти позову від 01 червня 2009 року № 01/412 (арк. справи 159-163). В запереченнях проти позову відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю з огляду на таке.

Відповідно до статей 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили витрату працездатності» Фонд соціального страхування від нещасних випадків здійснює страхові виплати та надає соціальні послуги в разі настання страхового випадку. Так, статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили витрату працездатності» дає визначення страховим виплатам як грошовим сумам, та наводить їх; перелік, у тому числі і страхової виплати - пенсії по інвалідності потерпілому.

Відповідно до ст. 7 Закону України « Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності » Фонд соціального страхування від нещасних випадків сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01.04.2001, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або таке право встановлено в судовому порядку. Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України.

До взаємозаліку відділенням не приймаються витрати УПФУ по потерпілих, зазначених в позовній заяві, зважаючи на те, що всі зазначені особи отримали ушкодження здоров'я за межами України, про що свідчать акти відповідної форми, складені за результатами нещасних випадків або професійних захворювань, вищезазначених осіб.

Так, на сьогоднішній день з цього питання діє Угода про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, заподіяної працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, які пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків, що була підписана 9 вересня 1994 року державами колишнього Союзу РСР, в тому числі і Україною.

Відповідно до статті 2 цієї Угоди відшкодування шкоди, заподіяної працівнику каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я (в тому числі під час втрати працездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві, пов'язаного з виконанням працівником трудових обов'язків, після переїзду потерпілого на територію іншої сторони), смерті проводиться роботодавцем Сторони, законодавство якої поширювалось на працівника під час отримання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті.

Тобто, відшкодування потерпілому шкоди, вчиненої внаслідок нещасного випадку на виробництві, здійснюється стороною тієї держави, де стався страховий випадок.

Потерпілі, які отримали каліцтво поза межами України і переїхали в Україну на постійне місце проживання не є застрахованими в Україні і за них не сплачувались страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань України, а тому здійснення їм страхових виплат за рахунок страхових коштів Фонду є нецільовим використанням, через що у Фонду немає підстав відшкодовувати виплачені пенсії управлінню Пенсійного фонду України.

Пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання громадян держав - учасників СНД в галузі пенсійного забезпечення та членів їх сімей, які здійснюються за законодавством держави, на території якої вони проживають, не повинні враховуватися при призначенні, проведенні перерахування сум щомісячних страхових виплат, а тим більше відшкодовуватись Фондом соціального страхування від нещасних випадків Пенсійному фонду України.

Крім того, зазначає в запереченнях відповідач, Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 за № 5-4/4 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.05.2003 за № 376/7697, визначається механізм відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що є застрахованими згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі добровільно застрахованим (крім осіб, зазначених в пункті 2 статті 8 цього Закону), та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.

У зазначеному порядку відшкодування витрат передбачено   здійснення відповідних розрахунків на центральному рівні, тобто між Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Пенсійним фондом України.

Тому відділення Фонду вважає, що суб'єктний склад учасників справи не відповідає вимогам процесуального законодавства, а саме у зв'язку з тим що відшкодуванням витрат ПФУ, пов'язаних з виплатою пенсій, провадиться у відповідності до зазначеного Порядку на централізованому рівні, відділення Фонду на місцях не є розпорядниками цих коштів та відповідно для виконання такого обов'язку не можуть виступати в суді в якості відповідача і, як наслідок, органи ПФУ на місцях не можуть виступати у даному випадку в якості стягувача.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, навів заперечення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову від 01 червня 2009 року  № 01/412.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з огляду на таке.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

У судовому засіданні представником відповідача подано клопотання від 12 жовтня 2009 року б/н про застосування при розгляді справи річного строку для звернення до адміністративного суду, передбаченого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (арк. справи 180).

На клопотання відповідача про застосування при розгляді справи річного строку для звернення до адміністративного суду, представником позивача подані заперечення від 12 жовтня 2009 року б/н (арк. справи 181).

Відповідно до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України:

1. Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

2. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

3. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

4. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем вживались заходи для вирішення спору в досудовому порядку - 17 лютого 2009 року відповідачу були направлені листи за № 2327/09-14/1 та № 2328/09-14/1 з проханням підписати акти щомісячної звірки особових справ потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (арк. справи 57-62).

Листом від 12 березня 2009 року за № 01/200 відповідач на листи позивача від 17 лютого 2009 року за № 2327/09-14/1 та № 2328/09-14/1 повідомив про неможливість підписання актів щомісячної звірки щодо зазначених у листах осіб, оскільки ці громадяни отримали травми на виробництві або професійні захворювання за межами України та у зв'язку з відсутністю нормативної бази, яка регулює питання з відшкодування шкоди громадянам, каліцтво яким заподіяно на підприємствах, розташованих на території країн СНД Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (арк. справи 63).

Враховуючи викладені обставини та вимоги частини 4 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку, що позивачем не пропущений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування , в Україні з алежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

- пенсійне страхування;

- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- медичне страхування;

- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- страхування на випадок безробіття.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду (стаття 12 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування).

За пенсійним страхуванням згідно зі статтею 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

- пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

- пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті;

- медичні профілактично-реабілітаційні заходи;

- допомога на поховання пенсіонерів.

Відповідно до пункту 4 цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення:

- профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

- відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;

- допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків;

- пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

- допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

У частині 4 статті 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків.

Пунктом 2 статті 7 (Прикінцеві положення) Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 1 квітня 2001 року, встановлено, що Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленому порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) на такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.

Потерпілі, документи яких не передані до Фонду, продовжують отримувати належні виплати та соціальні послуги від свого роботодавця, Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому кошти, виплачені потерпілому страхувальником, зараховуються Фондом у рахунок його страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, а між страховиками з інших видів страхування і Фондом в подальшому відбуваються відповідні розрахунки.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» закріплене аналогічне правило - якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

Сфера дії цього Закону поширюється на таку категорію інвалідів, щодо відшкодування витрат на виплату пенсій яким виник спір.

За змістом частини 2 статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

При цьому право на таке забезпечення, яке встановлено в Україні, не залежить від того, у якій з колишніх республік СРСР стався нещасний випадок на виробництві з застрахованою особою або виникло професійне захворювання, пов'язане з виконанням нею трудових обов'язків.

Підпунктом “а” статті 27 Закону України  “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що громадянам України - переселенцям з інших держав, які не працювали в Україні, пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання призначаються незалежно від стажу роботи.

Відповідно до пункту 3 розділу XI (Прикінцеві положення)   Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» відшкодування шкоди, медична, професійна та соціальна реабілітація провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків також зазначеним у статті 8 цього Закону особам, які потерпіли до набрання ним чинності та мали право на зазначені страхові виплати і соціальні послуги.

Абзацом третім пункту 3 розділу XI (Прикінцеві положення)   Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» встановлено, що уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

Отже, за змістом наведеної норми обов'язок Фонду соціального страхування від нещасних випадків відшкодувати потерпілим на виробництві та членам їх сімей матеріальну і моральну (немайнову) шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, не залежить від того, чи сплачували Фонду страхові платежі підприємства, що ліквідувалися та на яких було ушкоджено здоров`я потерпілого.

Як вбачається з абзацу 7 наведеного вище пункту, Фонд соціального страхування від нещасних випадків є правонаступником державного, галузевих та регіональних фондів охорони праці, передбачених статтею 21 Закону України «Про охорону праці», які ліквідуються.

Доводи відповідача про поширення на спірні відносини положень Угоди про взаємне визнання прав на відшкодування шкоди, завданої працівникам каліцтвом, професійним захворюванням або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язані з виконанням ними трудових обов'язків, підписаної 09 вересня 1994 року між частиною держав колишнього СРСР, не є обґрунтованими.

Статтею 2 цієї Угоди передбачено, що відшкодування шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва, іншого ушкодження здоров'я (у тому числі при настанні втрати працездатності в результаті нещасного випадку на виробництві, пов'язаного з виконанням працівниками трудових обов'язків, після переїзду потерпілого на територію іншої Сторони), смерті здійснюється роботодавцем Сторони, законодавство якої поширювалось на працівника в момент одержання каліцтва, іншого ушкодження здоров'я, смерті.

Роботодавець, відповідальний за завдання шкоди, здійснює її відшкодування відповідно до свого національного законодавства.

Зі змісту процитованої норми випливає, що вона регулює інші відносини, а не ті, які є предметом спору у цій справі та пов'язані з відшкодуванням витрат ПФУ, понесених у зв'язку з виплатою пенсій особам, які стали інвалідами внаслідок нещасного випадку на виробництві на території інших республік СРСР до проголошення Україною незалежності.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 цієї Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за даною Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом цієї норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, яка стала інвалідом від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, та пенсію по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, що стався на території колишніх республік СРСР, а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати, є Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджений постановою Правління   Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 4 березня 2003 року № 5-4/4, визначає механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (крім осіб, зазначених у пункті 2 статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків і не врегульовує спірних відносин, які виникли у даному випадку, оскільки встановлене ним правило підписання актів звірки розрахунків розраховано на відсутність спору.

У разі незгоди на підписання актів з боку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у судовому порядку в судах адміністративної юрисдикції мають вирішуватись вимоги про стягнення спірних сум.

Враховуючи, що за час судового розгляду справи відповідач витрати на виплату та доставку пенсій по інвалідності та по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з 01 березня 2004 року по 01 січня 2008 року в загальній сумі 33827,30 грн. позивачу не сплатив, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до пункту 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений, а статтею 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 12 жовтня 2009 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено, про що згідно вимог частини 4 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 25938871, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Леніна, 34) на користь управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, 9) витрати на виплату та доставку пенсій по інвалідності та по втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за період з 01 березня 2004 року по 01 січня 2008 року в загальній сумі 33827,30 грн. (тридцять три тисячі вісімсот двадцять сім гривень тридцять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена у повному обсязі 19 жовтня 2009 року.

Суддя   Т.І. Чернявська