Постанова № 5052123, 15.09.2009, Закарпатський окружний адміністративний суд

Справа № 2-а-1730/09/0770

рядок статзвіту – 2.11.1

код - 01

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 год. 20 хв. м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Андрійцьо В.Д.

при секретарі судового засідання -Повханич Г. П.

за участі:

представника позивача –Митровція В. І. ( дов. від 03.11.2008 р.)

представників відповідача –Вередюк В. М. (дов. № 20/9/10 від 01.09.2009 р);

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Перевал" до Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.02.2009 р. №0000131550/0 та № 0000141550/0 , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач –юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Перевал»звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до суб’єкта владних повноважень Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання неправомірними дій при проведенні документальної невиїзної ( камеральної ) перевірки достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в декларації з податку на додану вартість за грудень 2008 року; визнання протиправними та скасування: податкового повідомлення-рішення від 17.02.2009 р. № 0000131550/0, яким йому зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за грудень 2008 року на суму 7074,00 грн. та податкового повідомлення –рішення від 17.02.2009 р. № 0000141550/0, яким йому визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 9484,00 грн.; мотивуючи тим, що відповідач не вправі був зменшувати суму бюджетного відшкодування, по причині, що така виникла в декларації за жовтень 2008 року, а отже повинна була бути заявлена до відшкодування в листопаді 2008 року, а не у грудні 2008 року, а отже така зараховується у зменшення податкових зобов’язань з цього податку наступних податкових періодів, оскільки платник податку самостійно приймає рішення щодо цього, а також мотивуючи тим, що при донарахуванні податкового зобов’язання внаслідок визначення звичайних цін, відповідачем не дотримано встановлену законом щодо цього процедуру. Крім цього позивач просив стягнути з відповідача витрати на оплату праці адвоката в розмірі 1000,00 грн. та судові витрати у вигляді сплати судового збору..

У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги, зокрема просив суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.02.2009 р. № 0000131550/0 та № 0000141550/0, стягнути з відповідача витрати на оплату праці адвоката в розмірі 1000,00 грн. та судові витрати по сплаті судового збору та дав пояснення аналогічні обставинам викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити в задоволенні такого, як безпідставному, обґрунтовуючи свою позицію обставинами, викладеними у письмових запереченнях на позов, зокрема пояснивши, що податковим органом правомірно зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування по ПДВ за грудень 2008 року на суму 7074,00 грн. з врахуванням приписів п. п. 7.7.7 «а»п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість», так як сума бюджетного відшкодування виникла по декларації за листопад 2008 року, а заявлена до відшкодування у грудні 2008 року. Також зазначив, що при визначенні бази оподаткування операцій з поставки товарів на митній території України було правомірно застосовано «звичайні ціни», оскільки договірна (контрактна ) вартість такого була нижча за звичайну ціну ( митну вартість ).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з Довідки від 16.02.2009 року №3/1502/20458698 ( а. с. 11-13 ) відповідачем було здійснено документальну невиїзну (камеральну) перевірку достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в декларації з податку на додану вартість за грудень 2008 року ТОВ «Перевал»за результатами якої встановлено, що останнім в порушення п. п. 7.7.3 п.7.3 ст.7 ЗУ «Про додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за грудень 2008 року в розмірі 7074,00 грн. та в порушення п. 4.1 ст. 4 зазначеного Закону завищено розмір податкового кредиту на 9848,00 грн.

За наслідками перевірки 17.02.2009 року було прийнято податкове повідомлення –рішення № 0000131550/0 ( а. с. 9), яким ТОВ «Перевал»згідно з підпунктами «б», «в»підпункту 4.2.2 п.4.2 ст.4 ЗУ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»та п. п. 7.7.3, п.п.7.7.7 п. 7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»зменшену суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за грудень 2008 року на суму 7074,00 грн. та податкового повідомлення –рішення № 0000141550/0 (а. с.10) , яким йому на підставі п. п. 4.2.2 «б», п.4.2 ст.4 ЗУ від 21.12.2000 р. «Про порядок погашення зобов’язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», п. 4.1 ст. 4 ЗУ від «Про додану вартість»визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 9484,00 грн.;

Перевіряючи правомірність податкового повідомлення рішення 17.02.2009 р. №0000131550/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість по декларації за грудень 2008 року на суму 7074,00 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з податкової декларації позивача за грудень 2008 року ( а. с.14-17) таким заявлено до бюджетного відшкодування ( р. 25) суму у розмірі 7074,00 грн. та прийнято самостійне рішення про повернення такої на його рахунок у банку ( р. 25.1).

Судом, з оглянутих декларацій за жовтень 2008 року (а. с. 28-31) та листопад 2008 року ( а. с. 22-25 ) встановлено, що заявлена до відшкодування сума виникла в жовтні 2008 року, позивачем така в розрахунку суми бюджетного відшкодування за листопад 2008 року не заявлялась.

Даний факт представником позивача не заперечувався.

П. 7.7. ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Так п. п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 зазначеного закону встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п. п. 7.7.2 цієї ж норми встановлено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

П. п. 7.7.3. даної норми встановлено, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періоді.

Наказом Державної податкової адміністрації від 30.05.1997, № 166 "Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання", встановлено порядок заповнення податкової декларації, зокрема згідно п. п. 5.9 Порядку якщо в результаті розрахунку отримано значення різниці рядків 18 і 19 більше 0, то платник повинен заповнити рядок 20 декларації, якщо в результаті розрахунку значення різниці рядків 18 і 19 менше 0, то платник повинен заповнити рядок 21 декларації,сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду, вказується в рядку 27 декларації.

П. п. 5.11 Порядку регламентовано, що якщо за результатами поточного звітного (податкового) періоду платником податку визначено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту, сума визначеного від'ємного значення враховується у зменшення суми податкового боргу за попередні звітні (податкові) періоди з податку на додану вартість, у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону (відображається у рядку 22.1 податкової декларації), а решта зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 22.2 податкової декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 23.1 податкової декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Згідно п. п. 5.12 Порядку якщо в наступному звітному податковому періоді різниця між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту, з урахуванням залишку такого від'ємного значення минулого звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, має від'ємне значення, то платником податку разом з податковою декларацією подаються Довідка щодо сум залишку від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість) та Розрахунок суми бюджетного відшкодування (додаток 3 до податкової декларації з податку на додану вартість). При цьому платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування на його рахунок у банку, подає Заяву про повернення суми бюджетного відшкодування (додаток 4 до податкової декларації з податку на додану вартість).

Таким чином, з аналізу вищезазначених норм вбачається, що позивач суму, яка виникла в декларації за жовтень 2008 року повинен був заявити в розрахунку суми бюджетного відшкодування в декларації за листопад 2008 року, чого ним зроблено не було.

У відповідності до п. п. 7.7.7. «а»п. 7.7 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

Таким чином, з врахуванням викладеного суд приходить до переконання , що відповідачем правомірно прийнято рішення про зменшення позивачу суму бюджетного відшкодування по ПДВ за грудень 2008 року на суму 7074,00 грн. з врахуванням приписів п. п. 7.7.7 «а»п.7.7 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»

Що стосується податкового повідомлення –рішення від 17.02.2009 р. №0000141550/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 9484,00 грн., то суд зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що протягом охоплюваного перевіркою періоду позивач здійснював діяльність з імпорту товарів на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку. При ввезенні товарів ( а саме пральних машин) позивач належним чином сплатив до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ «Про податок на додану вартість»з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними ВМД.

Даний факт відповідачем не заперечується.

В подальшому, при реалізації товарів на території України, база оподаткування відповідних операцій податком на додану вартість визначалась позивачем відповідно до ч.1 ст.4 ЗУ «Про податок на додану вартість»виходячи з їх договірної вартості .

Даний факт відповідачем також не заперечується.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що договірна (контрактна ) вартість реалізованого позивачем товару на території України була нижча за звичайну ціну ( митну вартість ).

Згідно пунктом 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

. Відповідно до пункту 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Там же визначено, що:

справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

ідентичні товари (роботи, послуги) –це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

однорідні товари (роботи, послуги) –це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

За пунктом 1.20.2 статті 1 цього ж Закону України, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

За пунктом 1.20.6 статті 1 цього ж Закону України, у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

За пунктами 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 того ж Закону України, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Також пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»від 23.07.98 року, який було видано з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, є визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Там же визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Крім того, за Законом України «Про ціни та ціноутворення»від 03.12.90 року (зокрема, статтями 6 і 7) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. На сьогодні державне регулювання цін запроваджено Кабінетом Міністрів України за постановою від 25.12.96 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», у якій відсутні будь-яке регулювання цін на митну вартість.

Аналізуючи зазначені норми суд приходить до висновку, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін»є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть пов’язаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

При цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

В акті відповідача відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних ( аналогічних ) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін.

Здійснюючи перевірку відповідач дійшов до хибного висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін.

Так, ч.1 ст. 263 МК України передбачено можливість використання інформації, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, виключно митними органами для митних цілей. В тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів.

Аналогічно визначено і п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997р., згідно якого митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Таким чином, звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Наведене положення відповідає вимогам ст.11 Закону України “Про ціни та ціноутворення”, де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить п.1.20.5, п.7.4.1, п.7.4.3. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару; в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Жодним законодавчим актом України не передбачено ототожнення поняття «звичайна ціна», яке застосовується при визначенні бази операцій поставки товарів на митній території України, і поняття «митна вартість», яке застосовується при визначенні бази оподаткування операцій з імпорту товарів на митну територію України.

А тому посилання відповідача на п.4.3. ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається судом до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі п.4.1. ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”; при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень. Реалізація товару проводилась оптом, але в жодному випадку ціна товару не була нижчою від ринкової ціни, а отже, й від звичайної.

Крім того, донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Проте, відповідно до пункту 4.3.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», застосування непрямих методів визначення податкових зобов'язань платника податків є можливим виключно у випадках, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом «а»підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону (тобто лише у разі, якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію) у зв'язку з не встановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з не веденням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів. Там же визначено, що цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Також пунктом 4.3.2 статті 4 цього ж Закону є визначено, що якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Там же визначено, що якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Крім того, пунктом 4.3.3 статті 4 того ж Закону України є, зокрема, встановлено, що методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків, а пунктом 4.3.4 тієї ж статті 4 є визначено застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється. На теперішній час жодним законом України не затверджено методику визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами.

Пунктом 4.3.5 статті 4 того ж Закону є визначено, що рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Як вбачається із змісту Довідки відповідача, при перевірці позивача йому були надані всі необхідні документи ведення обліку, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів не було.

За таких обставин суд приходить до переконання, що нарахування податкових зобов’язань на імпортовані товари, що реалізуються по договірній ціні на території України, виходячи з митної вартості, є безпідставним, оскільки не ґрунтується на вимогах чинного законодавства..

Суд констатує, що відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

З огляду на викладені обставини та враховуючи приписи ч.2 ст.71 КАС України, в силу яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд вражає позовні вимоги позивача в цій частині обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення від 17.02.2009 р. № 0000141550/0, такими, що підлягають скасуванню.

Таким чином, суд приходить до переконання що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат , пов’язаних з розглядом справи, а саме: витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн. та судовий збір, то суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст. 90 КАС України витрати, пов’язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Згідно до ч.3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Суд, із врахуванням приписів ч.1 ст. 94 КАС України констатує, що судові витрати по справі, право на відшкодування яких має позивач, у випадку повного чи часткового задоволення позову повинні бути документально підтверджені.

Позивачем не надано суду доказ про понесення ним витрат на правову допомогу у розмірі 1000 грн., а тому такі витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи часткове задоволення позову, судові витрати здійснені позивачем, у вигляді сплати судового збору, що є документально підтвердженим ( квитанція №109 від 24.02.2009 року) згідно ч.3 ст.94 КАС України, слід присудити йому відповідно до задоволених вимог у розмірі 1 ( одна) грн. 70 ( сімдесят ) коп. , при цьому, згідно ч.1 ст.94 КАС України такі присуджуються до стягнення з Державного бюджету України.

Відповідачем доказів понесення ним судових витрат суду не надано.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Перевал» - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Свалявської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області від 17.02.2009 року № 0000141550/0 яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Перевал» визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 9484,00 грн.

3. Присудити до стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « Перевал»( 89100, смт. Воловець , вул. Пушкіна, буд. 10, кв. 16, Закарпатська область ) понесені судові витрати у розмірі 1(одна) грн. 70 (сімдесят ) коп.

4. В задоволенні інших позовних вимог –відмовити .

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову.

Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Андрійцьо В.Д.

Повний текст постанови складено та підписано 15.09.2009 року

Суддя Андрійцьо В.Д.

УКРАЇНА

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

88017 м.Ужгород,вул.Загорська, 30, тел./факс:(0312) 64-07-62, Email:inbox@adm.zk.court.gov.ua

_______________

№ 2-а-1730/09/0770

ТОВ "Перевал"

вул. Пушкіна,10/16, смт.Воловець,Закарпатська обл.,89100

Закарпатський окружний адміністративний суд направляє Вам копію постанови від 10.09.2009 року.

Додаток: копія постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.09.2009 року на 11 арк.

Суддя Андрійцьо В.Д.

УКРАЇНА

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

88017 м.Ужгород,вул.Загорська, 30, тел./факс:(0312) 64-07-62, Email:inbox@adm.zk.court.gov.ua

_______________

№ 2-а-1730/09/0770

Свалявська міжрайонна податкова інспекція

вул. Старолюбовнянська, 2а, м.Свалява, Закарпатська обл., 89300

Закарпатський окружний адміністративний суд направляє Вам копію постанови від 10.09.2009 року.

Додаток: копія постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.09.2009 року на 11 арк.

Суддя Андрійцьо В.Д.