Постанова № 50186549, 08.09.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа № 922/2708/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Пелипенко Н.М. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю:

прокурора - Зливка К.О., службове посвідчення № 013 773 від 06 грудня 2015 року;

представників сторін:

позивача - Слєпченко Є.В., за довіреністю б/н від 01 січня 2014 року;

відповідача - Бородай К.П., за довіреністю №01-42юр/32-13 від 30 квітня 2015 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4289 Х/1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 14 липня 2015 року у справі №922/2708/15

за позовом Заступника прокурора м. Харкова в інтересах держави в особі Інституту радіофізики та електроніки ім. О. Я. Усикова НАН України, м. Харків

до АК "Харківобленерго", м. Харків

про стягнення 62790,52 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14 липня 2015 р. у справі № 922/2708/15 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено. Стягнуто з Акціонерної компанії "Харківобленерго" на користь Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова Національної академії наук України заборгованість в розмірі 66903,57 грн., інфляційні витрати в розмірі 11255,43 грн., 3% річних в розмірі 492,27 грн. Стягнуто з Акціонерної компанії "Харківобленерго" на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код одержувача 37999654, банк одержувача - ГУДКСУ у Харківській обл., МФО 851011) судовий збір в сумі 1827,00 грн.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що місцевим господарським судом, на думку відповідача, порушені вимоги статей 8,121 Конституції України та не вірно застосовані приписи статей 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», оскільки прокурор не мав права подавати позов в інтересах держави в особі Інституту радіофізики та електроніки ім.. О.Я. Усикова НАН України. Крім того, відповідач посилається на те, що судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, оскільки відповідачем вжито всіх необхідних та залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 07 вересня 2015 року, у зв’язку із відпусткою суддів Івакіної В.О. та Черленяка М.І. для розгляду цієї справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Камишева Л.М., судд Пелипенко Н.М., суддя Россолов В.В.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши в судовому засіданні пояснення прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, представника позивача, який підтримав позицію у справі прокурора, представника відповідача, який наполягав на задоволенні апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі (з урахуванням збільшених позовних вимог, а потім зменшених вимог), виходив з того, що позивачем виконані свої обов'язки за договором у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України, достовірно знаючи про суму, яка підлягає сплаті за надані послуги з серпня 2014 по травень 2015, в порушення вимог умов договору та приписів чинного законодавства не виконав зобов'язання по сплаті простроченої дебіторської заборгованості за отримані послуги, у зв’язку з чим стягнув заборгованість у повному обсязі. Застосовуючи до спірних правовідносини приписи статті 625 Цивільного кодексу України, стягнув з відповідача на користь позивача суму боргу з урахування інфляційних та річних. До того ж, з урахуванням приписів статей 55, 129 Конституції України, статей 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та статей 2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, визнав правомірним пред’явлення заступником прокурора позову в інтересах держави в особі установи – позивача, яка фінансується за рахунок Державного бюджету України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України №28 від 31 липня 1996 року (Правила) електрична енергія – енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару.

Статтею 15 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що купівля всієї електричної енергії та весь її продаж здійснюється на оптовому ринку електричної енергії України. Оптовий ринок електричної енергії України створюється на підставі договору.

Як убачається із матеріалів справи, 17 липня 2014 року між Інститутом радіофізики та електроніки ім. О. Я. Усикова НАН України (власник мереж) та АК "Харківобленерго" (користувач) було укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж №0911 (т. 1 а.с. 13-15).

Відповідно до п.1.1. договору, власник мереж зобов'язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує користувач, а користувач - своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільно використання та інші послуги відповідно до умов цього договору.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що передача електричної енергії забезпечується відповідно до додатка "Однолінійна схема", наданого власником мереж з обов'язковим зазначенням місць встановлення, типів, марки обладнання, довжини ліній , які задіяні в передачі електричної енергії.

В пункті п.2.4 договору зазначено, що власник мереж до 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом зобов'язаний надавати користувачу рахунок на оплату послуг за спільне використання технологічних електричних мереж, два примірники "Акта про обсяги переданої електричної енергії" та два примірники "Акта прийому - передачі наданих послуг", оформлених власником мереж.

Згідно п.7.3 договору, оплата користувачем послуг з утримання технологічних електричних мереж спільного використання здійснюється платіжними дорученнями на підставі виставленого власником мереж рахунку та оформленого "Акта прийому - здачі наданих послуг" у десятиденний термін з дати отримання рахунку.

Саном на день подання позовної заяви, борг відповідача перед позивачем склав 49952,34 грн.

Як встановлено в суді першої інстанції, станом на 22 червня 2015 року прострочена дебіторська заборгованість АК "Харківобленерго" перед ІРЕ ім. О.Я. Усикова збільшилась, у зв'язку з несплатою відповідачем суми заборгованості за березень, квітень та травень 2015, строк сплати якої, відповідно до п.7.2 договору сплинув у квітні, травні та червні 2015.

Сторонами договору були підписані акти виконаних робіт, а саме, за березень 2015 від 09 квітня 2015 року на суму 5918,00 грн., за квітень 2015 від 07 травня 2015 року на суму 5 110 грн. Акт прийому-передачі виконаних робіт за травень 2015 року від 09 червня 2015 року на суму 5922,83 грн., був направлений позивачем рекомендованим листом на адресу відповідача, який останній отримав 15 червня 2015 року (т. 1 а.с. 92, 94, 96).

На виконання п.7.3 договору позивач направляв відповідачу рахунки-фактури: № 206 від 09 квітня 2015 року, № 258 від 07 травня 2015 року, № 322 від 09 червня 2015 року (т. 1 а.с. 93,95,96).

З боку позивача виконані умови договору, проте відповідач в порушення норм чинного законодавства за надані послуги з серпня 2014 по травень 2015 року, в порушення вимог п.7.3 договору про спільне використання технологічних електричних мереж №0911 від 17 липня 2014 року, не виконав зобов'язання по сплаті простроченої дебіторської заборгованості.

17 листопада 2014 року позивачем на адресу відповідача направлена претензія з вимогою сплатити в добровільному порядку до 24 листопада 2014 року заборгованість по договору про спільне використання технологічних електричних мереж в розмірі 17839,76 грн.

Листом за № 05-12/10025 відповідач повідомив позивача про визнання боргу на вказану суму та про неможливість погашення заборгованості в результаті скрутного фінансового становища (т. 1 а.с. 52).

Претензією від 11 лютого 2015 року, позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість по договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 0911 від 17 липня 2014 в розмірі 35 365,45 грн., яка залишилась без відповіді та виконання (т. 1 а.с. 54).

22 червня 2015 року на адресу відповідача була надіслана позивачем претензія на суму 106 670,89 грн., яка також залишилась без виконання з боку відповідача (т. 1 а.с. 109).

Відповідно до довідки №65-541/1 від 25 червня 2015 року (т. 1 а.с. 112), станом на 25 червня 2015 року заборгованість АК «Харківобленерго» перед Інститутом радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова за договором про спільне використання технологічних електричних мереж не сплачена та становить 106670,89 грн.

Зазначене вище стало підставою для звернення позивача до суду із зазначеним позовом.

Колегія суддів враховує наступне.

Згідно частини першої статті 175 Господарського кодексу України , майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються зі статтею 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач, в порушення взятих на себе договірних зобов'язань, оплату проводив несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем мається заборгованість на суму 66 903,57 грн., у зв’язку з чим суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про стягнення з відповідача основного боргу в цьому розмірі.

Крім того, у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту статті 625 Цивільного кодексу України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості (лист Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 62-97р “Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (пункт „2” листа Вищого господарського суду України від 17 липня 2012 р. №01-06/950/2012 “Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права”).

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов’язання, перевіривши арифметичних розрахунок 3% річних та інфляційних за допомогою програми інформаційно-пошукової системи «Законодавство», враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань», інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 492,27 грн. та інфляційних втрат на суму 11255,43 грн.

Колегія суддів зазначає, що умови договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 0911 від 17 липня 2014 року не містить особливих умов щодо виконання Користувачем своїх зобов’язань, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на велику заборгованість споживачів перед АК «Харківобленерго» та скрутне матеріальне становище, є безпідставними. До того ж чинним цивільним законодавством встановлено, що відсутність у боржника грошей та недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника не є підставою для звільнення від відповідальності.

Доводи апеляційної скарги про те, що прокурором неправомірно подано позов в інтересах держави в особі Інституту радіофізики та електроніки ім.. О.Я. Усикова НАН України позбавлені фактичного та юридичного обґрунтування та не спростовують висновки Господарського суду Харківської області, викладені у рішенні від 14 липня 2015 року.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач є бюджетною установою, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, статутом позивача передбачено, що економічну основу Інституту становить бюджетне фінансування, а кошторисом на 2015 рік (довідка № 65-464/1 від 28 травня 2015 року) (т. 1 а.с. 107) не передбачена стаття витрат на сплату судового збору, а прокурором встановлено, що порушуються економічні інтереси держави внаслідок несплати суми боргу у розмірі 106670,89 грн. до Державного бюджету України, отже прокурором, на виконання вимог статей 20 та 36-1 Закону України «Про прокуратуру», правомірно встановлені підстави представництва економічних інтересів держави в особі Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновки місцевого господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 14 липня 2015 року у справі № 922/2708/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 11.09.2015 р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Россолов В.В.