Ухвала суду № 50099488, 04.08.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5284/15 Справа № 199/6217/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Якименко Л. Г. Доповідач - Макаров М.О. Категорія 21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.,

суддів - Максюти Ж.І., Прозорової М.Л.,

при секретарі - Самокиші О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 березня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В., про визнання недійсними договору дарування та реєстрації права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним та відповідачем ОСОБА_2. існує спір щодо встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спільною сумісною власністю нерухомого майна та поділ цього майна. Так, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 січня 2013 року йому було відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2. про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання спільною сумісною власністю нерухомого майна та поділ цього майна, яке набрало чинності 15 травня 2013 року. У забезпечення вказаного позову ухвалою цього ж суду від 18 вересня 2012 року була накладена заборона на відчуження нерухомого майна у тому числі й домоволодіння та земельної ділянки, площею 0,0477 га. по АДРЕСА_1, яке на праві власності належало ОСОБА_2 а ухвалою суду від 31 травня 2013 року були скасовані заходи забезпечення позову та знято заборону на відчуження зокрема й вказаного нерухомого майна, проте вказану ухвалу про скасування заходів забезпечення позову він отримав лише 06 червня 2013 року, на судовому засіданні не був присутнім, що порушило його право на вчасне апеляційне оскарження даної ухвали, а ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2013 року ця ухвала суду за його апеляційною скаргою була скасована, а питання про скасування заходів забезпечення позову було передано на новий розгляд.

Разом з цим, 10 липня 2013 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_3 уклали договори дарування, згідно яких остання прийняла в дар домовлодіння та земельну ділянку, площею 0,0477 га, що розташовані по АДРЕСА_1, проте нотаріус під час посвідчення цих договорів його до себе не викликала, не з'ясувала спірні питання, які склалися між ним та відповідачами, а також ухвала про скасування заходів забезпечення позову від 31 травня 2013 року не була чинною, а тому просив визнати вказані договори дарування недійсними, а також просив скасувати державну реєстрацію права власності на домоволодіння і земельну ділянку, площею 0,0477 га. по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заслухавши сторони, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 травня 2013 року, яким було скасовано рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 січня 2013 року по справі за №401/9271/12 за позовом ОСОБА_1. до ОСОБА_2. про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, та поділ цього майна, було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1., з підстав того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що він з відповідачкою весь час проживали разом як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали спільний сімейний бюджет, що їх відносини носили усталений характер, який притаманний подружжю.

Крім того, цим рішенням встановлено, що спірні нежитлові приміщення АДРЕСА_2 належать ОСОБА_2 на підставі рішення суду від 20 липня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2. до ОСОБА_1. про спонукання укласти договір та визнання права власності, згідно якого проти задоволення позову в частині визнання права власності за ОСОБА_2. - ОСОБА_1. не заперечував і рішення суду не оскаржував. А також вбудовано-прибудоване нежитлове приміщення НОМЕР_1 в житловому будинку АДРЕСА_3 було придбано відповідачем за договором купівлі - продажу від 22 січня 2002 року. Оскільки, норми СК України розповсюджується на правовідносини, яки виникли після набрання ним чинності, зазначена нерухомість не може бути визнана спільною сумісною власністю на підставі ст.74 СК України. Домоволодіння АДРЕСА_1 було придбано відповідачем за договором купівлі - продажу від 03 березня 1995 року, право власності на земельну ділянку площею 0,0477 га за адресою: АДРЕСА_1 виникло у відповідача в порядку приватизації, а тому згідно із діючим на той час законодавством, зазначене майно є власністю відповідача (а.с. 25-28).

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановолені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Також, судом встановлено, що по вказаній вище справі ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 18 вересня 2012 року було забезпечено позов ОСОБА_1. та була накладена заборона на відчуження нерухомого майна у тому числі й на домоволодіння та земельну ділянку, площею 0,0477 га по АДРЕСА_1, які на праві власності належали ОСОБА_2 (а.с. 6).

В подальшому за заявою відповідача ОСОБА_2. ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2013 року були скасовані заходи забезпечення позову та знято заборону на відчуження нерухомого майна, зокрема і домоволодіння та земельної ділянки, площею 0,0477 га. по АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 вересня 2013 року вказана ухвала місцевого суду від 31 травня 2013 року була скасована та питання про скасування заходів забезпечення позову було передано на новий розгляд. Після цього, при новому розгляді питання про скасування заходів забезпечення позову ухвалою місцевого суду від 24 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду від 23 грудня 2013 року, були скасовані заходи забезпечення позову та знято заборону на відчуження зокрема домоволодіння і земельної ділянки, площею 0,0477 га. по АДРЕСА_1 (а.с. 10-12).

Відповідно до ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1. про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, та поділ цього майна було відмовлено та після набрання чинності рішенням суду (15 травня 2013 року) відповідачка у травні 2013 року правомірно звернулася до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, оскільки відповідно до ст. 154 ЦПК України, заходи забезпечення позову застосовувались до набрання судовим рішенням законної сили, тобто до 15 травня 2013 року.

Також, судом встановлено, що 10 липня 2013 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В. було посвідчено договір дарування домоволодіння по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_3 (після зміни прізвища-ОСОБА_3.), реєстровий №1360, та договір дарування земельної ділянки, площею 0,0477 га. по АДРЕСА_1, який також укладений між цими особами, реєстровий №1365 (а.с. 13,14).

Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає, або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Під час здійснення нотаріальної дії, а саме посвідчення договорів дарування, відсутність заборони (арешту), іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було перевірено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Гойняк Г.В. 10 липня 2013 року, про що зазначено у пункті 5 Договору дарування домоволодіння від 10 липня 2013 року.

В силу ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України та ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом ОСОБА_1. зазначив, що відповідачі уклали договори дарування спірного нерухомого майна з порушенням закону, оскільки приватний нотаріус під час посвідчення цих договорів його до себе не викликала, не з'ясувала спірні питання, які склалися між ним та відповідачами, проте ці вимоги є безпідставними, оскільки відповідач ОСОБА_2. на час укладення спірного договору дарування була власником цього майна, а сам відповідач не був стороною договору, тим більше, що нотаріус не наділена повноваженнями викликати третіх осіб при посвідченні правочинів, які не є сторонами цих угод.

Крім того, доводи позивача про те, що при укладенні договорів дарування ухвала про скасування заходів забезпечення позову від 31 травня 2013 року не була чинною, а тому арешт на нерухоме майно діяв, колегія суддів також вважає необгрунтованими, оскільки вказана ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову набрала чинності 06 червня 2013 року та на час укладення договору арешти та заходи забезпечення позову були відстуні, у зв'язку з чим на час укладання спірних договорів дарування сторонами були дотримані усі умови для їх посвідчення, при вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом були вчинені всі дії, що передбачені чинним законодавством при вчиненні подібного виду послуг, у тому числі перевірено наявність або відсутність обтяжень або іпотек на нерухомому майні.

Інших доказів недійсності договорів дарування позивачем, відповідно до ст. 60 ЦПК України, суду надано не було.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, обгрунтовано прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1. про те, що на час укладення спірних договорів дарування діяла заборона відчуження спірного нерухомого майна, а тому ці договори дарування є недійсними, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, на момент укладення цих правочинів заборона відчуження спірного нерухомого майна була відсутня, а ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову на час їх укладення була чинною.

Крім того, доводи позивача про те, що фактично має місце обман, оскільки відповідачі скрили від суду, що спірне нерухоме майно було придбано під час спільного проживання однією сім'єю з відповідачкою ОСОБА_2., є необгрунтованими, оскільки ці доводи спростовуються судовими рішеннями по справам, а інших доказів позивач на виконання вимог ст.ст.10,60 ЦПК України суду не надав.

Що стосується решти доводів апеляційної скарги то вони не спростовують висновків суду і фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що при розгляді справи, судом першої інстанції були виконані всі вимоги процесуального закону, всебічно перевірено обставини, спір вирішено у відповідності з нормами матеріального права. Рішення є обґрунтованим, з повним відображенням обставин, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильними. Отже апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського м. Дніпропетровська від 10 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді