Ухвала суду № 50094301, 20.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2015 року м. Київ К/9991/41902/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Олендера І.Я.

Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2012 року

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2012 року

у справі № 2а-17302/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техарт»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Техарт» (далі - ТОВ «Техарт»; позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС; відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0007852302 від 09 листопада 2011 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2012 року апеляційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС задоволено частково. Змінено постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2012 року в мотивувальній частині щодо підстав задоволення позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове - про повну відмову в позові.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 лютого 2012 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2012 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Техарт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 02 квітня 2009 року по 30 червня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 02 квітня 2009 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт № 2181/2302/36413671 від 14 жовтня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0007852302 від 09 листопада 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 428 798,00 грн. (428 627,00 грн. - основний платіж, 171,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14, пункту 184.7 статті 184, підпункту «а» пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з: нездійсненням умовного продажу основних фондів у червні 2011 року внаслідок анулювання рішенням ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС № 494/29 від 10 червня 2011 року реєстрації позивача як платника податку на додану вартість на підставі підпункту «ж» пункту 184.1 статті 184 ПК України; невідображенням у червні 2011 року оподатковуваних податком на додану вартість операцій у загальному розмірі 1 389 886,18 грн. (в тому числі податок на додану вартість у розмірі 231 647,69 грн.); неподанням декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року.

Визнаючи протиправним та скасовуючи оскаржуваний акт індивідуальної дії, суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту «ж» пункту 184.1 статті 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається, зокрема, у разі, якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання) або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

За правилами пункту 184.7 статті 184 ПК України (в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 07 липня 2011 року № 3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» (далі - Закон № 3609-VI)) якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати подання заяви про анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що обов'язок платника здійснити умовний продаж товарів та необоротних активів із подальшим нарахуванням податкових зобов'язань стосується тільки тих платників податку на додану вартість, яким анульовано реєстрацію за їх заявою, в той час як пункт 184.2 статті 184 ПК України передбачає два способи анулювання реєстрації платника податку на додану вартість: за заявою платника або за рішенням відповідного органу державної податкової служби.

Законом № 3609-VI (набрав чинності з 06 серпня 2011 року) з пункту 184.7 статті 184 ПК України виключено слова «подання заяви про». Тобто, вказаними змінами сферу дії зазначеної норми розповсюджено і на випадки анулювання реєстрації платника податку на додану вартість за рішенням органу державної податкової служби.

Слід враховувати, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Вказаний принцип закріплено в частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, положення пункту 184.7 статті 184 ПК України, чинні на дату анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, не передбачали обов'язку здійснення умовного продажу товарів та необоротних активів платником, реєстрацію якого анульовано за рішенням органу державної податкової служби.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Пунктом 184.5 статті 184 ПК України визначено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

З огляду на викладене, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку про правильність неформування товариством податкових зобов'язань з податку на додану вартість після анулювання 10 червня 2011 року його реєстрації як платника податку на додану вартість.

Надаючи оцінку законності неподання ТОВ «Техарт» декларації з податку на додану вартість за квітень 2009 року, суд апеляційної інстанції цілком об'єктивно врахував правила підпункту 7.8.1 пункту 7.8 статті 7 Закону № 168/97-ВР, за якими, якщо особа реєструється платником податку з дня іншого, ніж перший день календарного місяця, першим податковим періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця.

Оскільки свідоцтво № 100222656 про реєстрацію платника податку на додану вартість видано позивачу 14 квітня 2009 року, останній правомірно подав 03 червня 2009 року декларацію з податку на додану вартість за травень 2009 року, яка включила податковий період квітня 2009 року.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2012 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Олендер І.Я.

Приходько І.В.