Постанова № 50085307, 08.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа№ 925/349/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Шполатехагро”

на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.05.2015 року (повний текст якого складено 12.05.15р.)

по справі №925/349/15 (суддя – І.І. Гура)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “БАСФ Т.О.В.”

до Приватного акціонерного товариства “Шполатехагро”

про стягнення 5765342, 69 грн.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Черкаської області передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “БАСФ Т.О.В.” до приватного акціонерного товариства “Шполатехагро” про стягнення 5765342,69 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 14.03.2013 між сторонами укладено договір поставки №890313 (далі - Договір), на виконання умов якого позивач поставив відповідачу товар, на загальну суму 8240499,66 грн., що підтверджується видатковими накладними, однак відповідач в порушення взятих на себе зобов’язань, оплатив поставлений товар лише частково, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 4 050 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 06.05.2015 року у справі №925/349/15 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Стягнуто з приватного акціонерного товариства “Шполатехагро” (Черкаська обл., м. Шпола, вул. Лебединська, 131, ідентифікаційний код 32715534)на користь товариства з обмеженою відповідальністю “БАСФ Т.О.В.” (м. Київ, бульвар Дружби Народів, 19, ідентифікаційний код 20068365) ) - 4 050 000,00 грн. основного боргу, 1 274 315,50 грн. інфляційних, 210 476,36 грн. три проценти річних, 230 550,83 грн. пені та 73 080,00 грн. судового збору.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 8 240 499,66 грн., однак відповідачем зобов'язання по оплаті були виконані частково, у результаті чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 4 050 000,00 грн. Оскільки доказів погашення суми заборгованості відповідачем надано не було, суд визнав за правомірне задоволення позовних вимог.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство “Шполатехагро”, звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення господарського суду Черкаської області від 06.05.2015 року у справі № 925/349/15, та прийняти нове рішення, яким в частині стягненні пені, 3-х відсотків річних та індексу інфляції – відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду Черкаської області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Відповідно до протоколу про автоматичний розподіл справ між суддями визначено склад суду для розгляду справи №925/349/15, головуючий суддя Тищенко О.В. судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

На підставі апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства “Шполатехагро” на рішення Господарського суду Черкаської області від 06.05.2015 року, згідно ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 27.05.2015р. порушено апеляційне провадження та призначено розгляд скарги на 17.06.15р.

Розгляд даного госпордаського спору неоднаразово відкладався в зв’язку з неявкою відповідача, а також мало місце зміни складу колегії суддів у відповідності до норм чинного законодавства.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015р., у зв’язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, а судді Іоннікової І.А. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючого судді: Тищенко О.В., Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження для подальшого розгляду у відповідному складі суддів.

Апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 06.05.15 р. у справі № 925/349/15 скасувати частково, та прийняти нове рішення, яким в частині стягненні пені, 3-х відсотків річних та індексу інфляції – відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду Черкаської області від 06.05.15 р. у справі № 925/349/15.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи 14 березня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю “БАСФ Т.О.В.” та приватним акціонерним товариством “Шполатехагро” укладено договір поставки № 890313 (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов'язався поставити у встановлені договором строки продукцію групи компаній BASF та корпорації Novozymes Biologicals FR S.A., надалі - товар, визначений у відповідних видаткових накладних та рахунках-фактурах на кожну партію товару, які є його невід'ємною частиною, а відповідач - прийняти та оплатити поставлений товар (п. 1.1. Договору).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно встановлених обставин справи, на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 8240499,66 грн., що підтверджується видатковими накладними та рахунками-фактурами № ПР301300606 від 29.04.2013 на суму 7 024 266,13 грн. (умови оплати: 20% до 29.05.2013, 80-% до 25.11.2013), № ПР301300538 від 22.04.2013 на суму 632 964,30 грн. (умови оплати: 20% до 22.05.2013, 80% до 18.11.2013), № ПР301300640 від 26.04.2013 на суму 583 269,23 грн. (умови оплати: 20% до 26.05.2013, 80% до 22.11.2013).

Натомість зобов'язання зі сплати коштів за отриману продукцію відповідач здійснив лише частково з простроченням строку виконання договірних зобов'язань, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість на суму 4 050 000,00 грн. Дані обставини визнаються повністю відповідачем.

Згодом сторони підписали акт звірки розрахунків за період з 01.01.2013 - 05.08.2014, згідно якого станом на 05.08.2014 заборгованість на користь позивача складає 5 836 028,28 грн.

У гарантійному листі вих. № 303 від 07.08.2014 позивачу відповідач визнає заборгованість за Договором станом на 07.08.2014 - 5 836 028,28 грн., зобов'язується погасити згідно графіку: 836 028,28 грн. - в термін до 30 .09.2014, 3 000 000 грн. - до 30.10.2014, 2 000 000 грн. - до 30.11.2014.

У гарантійному листі вих. № 382 від 27.10.2014 позивачу відповідач визнає заборгованість за Договором станом на 27.10.2014 в сумі 4 900 000 грн., зобов'язується погасити в термін до 30.11.2014.

Згідно акту звірки між сторонами за період з 05.08.2014 по 03.12.2014 станом на 03.12.2014 заборгованість відповідача складає 4 100 000,00 грн.

Відповідно до кредитного повідомлення про вхідний переказ від 30.01.2015 № 93 відповідач сплатив борг в сумі 50 000,00 грн.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

З огляду на відсутність будь-якої доказової бази на підтвердження протилежного та визнання даних фактичних обставин стороною відповідача, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 230 550, 83 грн. пені, 210 476, 36 грн. три проценти річних, 1 274 315,50 грн. інфляційних нарахувань, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України).

Колегією суддів було перевірено розрахунок розміру пені за неналежне виконання відповідачем обов’язків щодо своєчасної оплати за поставлений позивачем товар з урахуванням положень ст. 232 ГК України та встановлено, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність задоволення цієї позовної вимоги в заявленому позивачем розміру, а саме у розмірі 230 550,83 грн.

Приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови Пленуму від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Здійснивши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період з урахуванням суми основного боргу, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про необхідність стягнення з відповідача 1 274 315, 50 грн. інфляційних втрат, 201 476,36 грн. 3% річних.

Щодо доводів апелянта висловлених в апеляційній скарзі з приводу передчасного звернення позивача до суду щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат з посилання на умови договору поставки, викладені у п. 7.7, то в даному випадку колегія суддів повністю погоджується з висновками місцевого господарського суду, а також вважає, що не повне погашення суми основного боргу не може бути відкладальною умовою та не створює для сторін цивільних прав та обов'язків щодо визначення строку оплати та нарахування штрафних санкцій.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність усіх правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шпалотехагро» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Черкаської області від 06.05.2015 року у справі № 925/349/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 925/349/15 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк