Постанова № 50085290, 07.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2015 р. Справа№ 910/12426/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шевченка Е.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Синиці О.Ф.

при секретарі Грабінській Г.В.

За участю представників:

від позивача: Боднар О.О.

від відповідача: не з‘явився

Розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прано Інвест»

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015р.

у справі №910/12426/15 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Банк «Фінанси та Кредит»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прано Інвест»

про звернення стягнення на предмет іпотеки на суму 3 252 200,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прано інвест» про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме нежилі приміщення №24, загальною площею 92,00 кв.м., що знаходяться в будинку під №5 по вул. Червоноармійській в м. Києві, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Прано Інвест» на праві приватної власності та є предметом іпотеки відповідно до Договору іпотеки №1595И/0606 від 30.06.2006р., який посвідчений Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за №з-232 в рахунок погашення заборгованості 5 134 291,67 грн., з якою сума строкової заборгованості за кредитом – 128 615,85 доларів США; сума простроченої заборгованості за кредитом – 58 467,65 доларів США, сума строкової заборгованості за відсотками – 1 734,60 доларів США; сума простроченої заборгованості за відсотками – 32 863,43 доларів США, пеня – 202 564,85 грн. шляхом визнання права власності на зазначене майно за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною 3 252 200,00 грн., а також про стягнення з відповідача судового збору в розмірі 65 044,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2015р. позовні вимоги задоволені частково, звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме нежиле приміщення №24 загальною площею 92,00 кв.м., що знаходиться в будинку під №5 по вул. Червоноармійській в м. Києві, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Прано Інвест» на праві приватної власності та є предметом іпотеки відповідно до Договору іпотеки №1595И/0606 від 30.06.2006р., який посвідчений Морозовою С.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №з-232 в рахунок погашення заборгованості у розмірі 5 134 291,67 грн., з яких строкової заборгованості за кредитом – 128 615,85 доларів США; сума простроченої заборгованості за кредитом – 58 467,65 доларів США; сума строкової заборгованості за відсотками – 1 734,60 доларів США; сума простроченої заборгованості за відсотками – 32 853,43 доларів США; пеня – 202 564,85 грн. шляхом визнання права власності на зазначене майно за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною 5 652 000,00 грн., відмовлено у задоволенні вимоги щодо звернення стягнення на вказане майно за ціною 3 252 200,00 грн.; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прано Інвест» на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» 65 044,00 грн. судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» в доход Державного бюджету України 8 036,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Прано Інвест», подав апеляційну скаргу, за якою просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2105р. у справі №910/12426/15 та прийняти нове, яким відмовити позивачеві у повному обсязі.

Скаржник зазначає, що передача прав власності на об‘єкт іпотеки за ціною 5 652 000,00 грн. порушує права та законні інтереси останнього, оскільки вартість майна є значно вищою і позивач на підставі ст. 37 Закону України «Про іпотеку» має повернути відповідачеві значно більшу суму.

Позивач – Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», надав до матеріалів справи письмовий відзив на апеляційну скаргу, за яким просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015р. у справі №910/12426/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Прано Інвест» - без задоволення.

Позивач зазначає, що доводи відповідача про те, що вартість майна станом на теперішній час є значно вищою, спростовуються звітом про незалежну оцінку майна, що була проведена незалежним суб‘єктом оціночної діяльності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.08.2015р. колегією суддів у складі головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Ткаченко Б.О. було прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прано Інвест», розгляд справи призначено на 17.08.2015р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015р. розгляд справи було відкладено відповідно до ст. 77 ГПК України, у зв‘язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та поданим ним клопотанням про відкладення розгляду справи.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду Верховця А.А. від 04.09.2015р., у зв‘язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відпустці, вирішено здійснити розгляд справи №910/12426/15 у складі колегії суддів головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Синиці О.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.09.2015р. колегія суддів у складі головуючий суддя Шевченко Е.О., судді Зеленін В.О., Синиця О.Ф. прийняла до свого провадження справу №910/12426/15.

В судове засідання, призначене на 07.09.2105р., представник відповідача не з‘явився повторно, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому він як на причину неявки в засідання посилається на хворобу.

Представник позивача заперечив проти задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, вказуючи на навмисне затягування відповідачем розгляду даної справи.

Судова колегія відмовила у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, враховуючи при цьому, що в матеріалах справи наявні всі необхідні докази для вирішення спору у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд зазначає наступне.

30.06.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником всіх прав та обов‘язків якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», як позикодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прано Інвест», як позичальником, був укладений Кредитний договір №613у-01-06, з подальшими змінами та доповненнями.

Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору в редакції Додаткової угоди №5 від 23.10.2013р. позикодавець надає позичальнику кредит в сумі 190 083,50 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути отримані грошові кошти до 30 березня 2016р. і сплатити за користування кредитом проценти в розмірі 14,5% річних (а за користування кредитом з моменту, зазначеного в підпункті “б”, “в” п.3.1, цього Кредитного договору, сплатити відсотки у підвищеному розмірі).

Згідно з п. 2.2. Кредитного договору в редакції Додаткової угоди №5 від 23.10.2013р. позичальник зобов'язується повернути кредит позикодавцеві згідно графіка погашення кредиту (Додаток №1 до цього Кредитного договору) з остаточним терміном погашення до 30 березня 2016р., шляхом перерахування грошових коштів на позичковий рахунок.

Положеннями п. 6.1. Кредитного договору сторони домовились, що позикодавець має право вимагати повернення виданих кредитних коштів та сплати відсотків за весь період користування кредитом до настання терміну, зазначеного в п. 2.2 даного Кредитного договору, а Позичальник зобов'язаний повернути отримані кредитні кошти і сплатити всі відсотки протягом одного дня з моменту отримання вимоги позикодавця, у випадках, зокрема, якщо позичальник надав позикодавцеві будь-які документи, що містять неправдиві відомості, або підроблені документи; позичальник в період дії цього Кредитного договору порушував будь-які умови цього Договору, в тому числі: не сплатив відсотки за користування кредитними коштами, мав місце факт прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами, не надав позикодавцеві у встановлений термін будь-які документи, якщо обов'язок подання таких документів позичальником передбачена цим Кредитним договором, використовував кредитні кошти не відповідно до їх цільового призначення, не повідомив позикодавця у встановлені терміни про факти, зазначених у п.5.6. цього Кредитного договору, допускав інші порушення; позичальник на вимогу позикодавця не сплатив у передбачених цим Кредитним договором випадках неустойку (штраф, пеню); позичальник в період дії цього Кредитного договору допускав порушення зобов'язань перед позикодавцем, передбачених договорами, укладеними в забезпечення виконання зобов'язань за цим Кредитним договором; позичальник в період дії цього Кредитного договору допускав грубі порушення договірних зобов'язань перед позикодавцем за будь-якими іншими договорами.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Частиною 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Як свідчать матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання перед відповідачем в частині надання кредиту.

При цьому відповідач не виконував належним чином своїх зобов‘язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, з огляду на що позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості від 19.03.2015р. №9-243110/4533 та сплату кредиту у повному обсязі.

Також 19.03.2015р. за листом №9-243110/4532 позивач вимагав від відповідача сплатити кошти за Кредитним договором у загальному розмірі 5 134 291,67 грн.

Вимога позивача залишена відповідачем без виконання.

Так як відповідачем не було виконано законну вимогу позивача, у нього перед ним рахується строкова заборгованість за кредитом у розмірі 128 615,85 доларів США грн., сума простроченої заборгованості за кредитом – 58 467,65 доларів США, сума строкової заборгованості за відсотками – 1 734,60 доларів США, сума простроченої заборгованості за відсотками – 32 863,43 доларів США.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, припинення зобов’язання може бути обумовлено не будь-яким, а лише належним його виконанням. Під належним виконанням зобов’язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов’язання. Якщо учасники зобов’язання порушують хоча б одну з умов його належного виконання, зобов’язання не припиняється, а змінюється, оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов’язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов’язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позичальником за Договором про відкриття кредитної лінії не надано суду доказів сплати заборгованості по кредиту та процентам за кредит.

Таким чином, у позичальника – Товариства з обмеженою відповідальністю «Прано Інвест», перед позивачем існує строкова заборгованість за кредитом у розмірі 128 615,85 доларів США грн., сума простроченої заборгованості за кредитом – 58 467,65 доларів США, сума строкової заборгованості за відсотками – 1 734,60 доларів США, сума простроченої заборгованості за відсотками – 32 863,43 доларів США.

З огляду на те, що позичальник прострочив виконання грошового зобов’язання, позивач просить стягнути також суму пені за порушення строків сплати зобов‘язань на загальну суму 202 564,85 грн.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язань наступають наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з статтею 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також, частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.1. Кредитного договору за прострочення повернення кредитних коштів та/або сплати процентів позичальник сплачує позикодавцеві пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочки. Вказана пеня сплачується в разі порушення позичальником термінів платежів, передбачених п.п. 2.2., 3.4., 3.6., 3.7., 4.5., 6.1., 8.3. даного Договору, а також інших строків платежів, передбачених даним Договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов‘язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитом.

Згідно з розрахунком позивача сума пені за несвоєчасне виконання грошового зобов‘язання складає 202 564,85 грн.

Нарахована позивачем сума пені є арифметично правильною та нарахування відповідає наведеним вище нормам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов‘язань», а також умовам Кредитного договору.

Таким чином загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає суму розмірі 5 134 291,67 грн., з яких строкова заборгованість за кредитом – 128 615,85 доларів США; сума простроченої заборгованості за кредитом – 58 467,65 доларів США; сума строкової заборгованості за відсотками – 1 734,60 доларів США; сума простроченої заборгованості за відсотками – 32 853,43 доларів США; пеня – 202 564,85 грн.

З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за Кредитним договором 30.06.2006р. між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», як іпотекодержателем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Прано Інвест», як іпотекодавцем, укладено Договір іпотеки №1595И/0606.

Відповідно до п. п. 1, 2, 3, 4 Договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: нежиле приміщення №24, площею 92,00 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 5. Зазначене нежиле приміщення передасться в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих іпотекодавцю за Кредитним договором № 613у-01-06 від “30” червня 2006 року з усіма змінами та додатками на суму 190 083,50 доларів США строком до 30 березня 2016р., а також відсотків за користування кредитом, визначених пунктом 3.1. основного зобов'язання, а також сплати комісійної винагороди, неустойки за цим договором або за основним зобов’язанням, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за вищезазначеними договорами, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки, в повному обсязі, визначеному па момент фактичного задоволення вимог. Відсотки за користування кредитом сплачуються іпотекодавцем іпотекодержателю згідно п. 3.4. основного зобов’язання. У випадку зміни сторонами основного зобов’язання, в тому числі процентної ставки за користування кредитними ресурсами, іпотекодавець зобов'язується невідкладно укласти з іпотекодержателем відповідний договір про внесення змін до цього договору. Узгоджена сторонами вартість предмету іпотеки, враховуючи оцінку, викладену у Звіті про експертну оцінку, становить 3 252 200,00 грн. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.B. 30 червня 2006р. за реєстровим № з-229, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 30.06.2006р. за номером 1403427.

Умовами п. п. 9., 10., 10.1. – 10.3.2. Договору іпотеки сторони домовились, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на розсуд іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або іпотекодержателем самостійно на умовах цього Договору. За вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вчинений нотаріусом виконавчий напис може бути оскаржено іпотекодавцем виключно в судовому порядку; згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в пп. 11.3.1. та 10.3.2. цього пункту Договору: задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України “Про іпотеку”, або: продаж іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про іпотеку” іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно зі ст. 18 Закону іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Статтею 33 Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду. Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об'єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.

За правилами ст. 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. До особи, яка на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включеного до іпотечного договору, набула право власності на предмет іпотеки (об'єкт нерухомого майна, об'єкт незавершеного будівництва та майнові права на них), розміщений на земельній ділянці, яка перебуває в оренді іпотекодавця, переходить право оренди на таку земельну ділянку, а зазначений договір про задоволення вимог іпотекодержателя або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, включене до іпотечного договору, є документом, що посвідчує перехід права оренди земельної ділянки до нового власника предмета іпотеки і заміну особи орендаря у договорі оренди землі та підлягає державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Верховний Суд України в постановах від 26 грудня 2011 р. у справі № 3-139гс11/33/14; від 11 грудня 2013 р. у справі № 6-124цс13 висловив позицію, що якщо в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі передбачений такий спосіб звернення стягнення, як набуття права власності на предмет іпотеки, іпотекодержатель на підставі ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Верховний суд України в Аналізі судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна, вказав, що вирішуючи зазначені питання, суди повинні виходити з того, що ціна предмета іпотеки встановлюється в самому договорі – відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону № 898-ІV вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або шляхом проведення оцінки предмета іпотеки відповідним суб’єктом оціночної діяльності у випадках, встановлених законом або договором. Початкова ціна предмета іпотеки не береться до уваги судом у разі заявлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на нього, оскільки згідно із ч. 3 ст. 37 Закону № 898-ІV іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб’єктом оціночної діяльності.

У матеріалах справи наявний Звіт про незалежну оцінку майна, виконаний ПП “Аналітичне Бюро Інновацій та Консалтингу” 26.05.2015р., відповідно до якого вартість предмета іпотеки складає 5 652 000,00 грн.

Таким чином, враховуючи цей Звіт, судом першої інстанції правильно вказано про часткове задоволення позовних вимог, а саме, про звернення стягнення на майно за ціною 5 652 000,00 грн.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, і встановлено нормою ч. 1 ст. 33 ГПК України. Розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов‘язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 2 ст. 34 ГПК України містить відомий процесуальному праву принцип допустимості доказів (засобів доказування). Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прано Інвест» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2015р. у справі №910/12426/15 залишити без змін.

3. Справу №910/12426/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Е.О. Шевченко

Судді В.О. Зеленін

О.Ф. Синиця