Рішення № 50023374, 16.06.2010, Микільський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Володарський районний суд Донецької області)

Володарський районний суд Донецької області

смт. Володарське, пров. Чапаєва, 3, 87000, (06246) 2-14-33

РІШЕННЯ №2-2738/10

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2010 року Володарський районний суд Донецької області у складі

судді Яковенко М.М.

при секретарі Темір В.В.

за участю осіб, які приймали участь у розгляді справи: представник позивача ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Володарське цивільну справу за позовом:

Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_2

ОСОБА_4

про стягнення суми кредитної заборгованості, -

встановив:

Позивач, звернувся до суду за наступними підставами:

Між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 були укладені кредитні договори: договір про надання споживчого кредиту №11030526000 від 22.08.2006 року в іноземній валюті у сумі 73190,00 швейцарських франків, що в еквіваленті дорівнює 302501, 44 грн. на строк з 22.08.2006 року по 22.08.2017 року з відсотковою ставкою 8,99 % річних; договір про надання споживчого кредиту №11030536000 від 22.08.2006 року у сумі 61380,00 швейцарських франків, що в еквіваленті дорівнює 253689, 56 грн. на строк з 22.08.2006 року по 22.08.2017 року з відсотковою ставкою 8,99% річних та кредитний договір №1-ТТ №227 (КИФ) від 03.04.2006 р. у сумі 275 080,00 швейцарських франків на строк з 03.04.2006 року по 01.04.2016 року з відсотковою ставкою в розмірі 8,99% річних. Відповідач ОСОБА_2 зобовязалася не пізніше 20 числа кожного місяця здійснювати повернення частини кредитів, відповідно графіку, а також сплачувати нараховані відсотки за використання кредиту. Систематичне невиконання зобов*язань прийнятих на себе відповідачем ОСОБА_2, щодо виконання умов договорів, сприяло виникненню простроченої заборгованості:

За кредитом-1- №11030526000 від 22.08.2006 року заборгованість складає 55985, 00 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 376690,93 грн.(заборгованість за строковим кредитом); 2775,00 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 18671,38 грн. (заборгованість за простроченим кредитом); 473,61 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 3186,65 грн. (заборгованість за строковим процентом користування кредитом); 2248,84 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 15131,15 грн. (прострочена заборгованість по відсоткам); 146,46 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 985,44 грн. (пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту); 118,24 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 795,56 грн. (пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом).

За договором про надання споживчого кредиту-2- №11030536000 від 22.08.2006 року заборгованість складає 46965,00 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 316000,53 грн. (заборгованість за строковим кредитом); 2325, 00 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 15643,59 грн. (заборгованість за простроченим кредитом); 397,25 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 2672,86 грн. (заборгованість по строковим процентам за користування кредитом); 2014,81 швейцарських франкіз, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 13556,50 грн. (заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом); 123,00 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 827,60 грн. (пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту); 114, 00 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 767,04 грн. (пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом).

За кредитним договором-3- №1-ТТ №227 (КИФ) від 03.04.2006 р. заборгованість складає 194 825,00 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 1310865,60 грн. (заборгованість за строковим кредитом); 11465, 00 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 77141,40 грн. (заборгованість за простроченим кредитом); 1672,55 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 11253,63 грн. (заборгованість по строковим процентам за користування кредитом); 7781,44 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 52356,84 грн. (заборгованість по простроченим процентам за користування кредитом); 577, 99 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 3888,96 грн. (пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по кредиту); 394,06 швейцарських франків, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року дорівнює еквіваленту 2651,40 грн. (пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом).

У забезпечення зобовязань за кредитними договорами були укладені між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 договори поруки №35256 від 22.08.2006 року; №35258 від 22.08.2006 року та договір поруки №1-ТТ №227 (КИФ)/П від 03.04.2006 року, відповідно до якого відповідач ОСОБА_3 зобов*язався у разі невиконання взятих на себе зобов*язань по кредитним договорам відповідачкою ОСОБА_2, відповідати перед позивачем у тому ж обсязі, що і відповідачка. У добровільному порядку відповідачі відмовляються від сплати боргу, у позивача виникло право дострокового виконання умов кредитних договорів, а тому позивач вимушений звертатися до суду з зазначеним позовом.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на їх задоволені. Відповідачці ОСОБА_5 по її заяві були надані грошові кошти за кредитними договорами, як були перераховані на її відкритий рахунок по курсу НБУ, з умовами відповідачі були ознайомленні, зазначені договори їх задовольняли, були ознайомлені з інформаційним листом, банк має право видавати кредити в іноземній валюті, для чого мають відповідні ліцензії, індивідуальна ліцензія не потрібна, до теперішнього часу ніяка заборгованість не погашається, відповідачам було відмовлено у реструктуризації боргу. Ніяких змін до вимог викладених у позовній заяві з боку банку вноситься не буде просила розглядати справу в межах заявлених вимог.

Відповідачі у судовому засіданні заперечували проти позову частково. ОСОБА_2 не заперечувала, що між нею та ОСОБА_6 були укладені кредитні договори під іноземну валюту-франки, але ж грошові кошти їй були видані у гривнах в еквіваленті. Відповідач ОСОБА_3 не заперечував, що між ним та ОСОБА_6 укладалися відповідні договора поруки по кредитним зобовязанням його дружини ОСОБА_2 Гроші ним були видані, але ж не в франках, а у гривнах в еквіваленті. Договори укладали у франках, тому як їм було вигідно це, їх задовольняли і відсоткова ставка. В теперішній час курс франка виріс. Вважають договора недійсними, банк не має індивідуальної ліцензії, хоча до судів про їх визнання такими не зверталися. Сума вимог заявлена банком-позивачем не відповідає дійсності. Частково були сплачені грошові кошти по договорам, умови кредитних договорів в теперішній час не виконуються, не мають можливості сплачувати кредит у звязку з фінансовою кризою, відсутністю грошей.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, розглядаючи позови в межах, заявлених вимог, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача ОСОБА_6 підлягають задоволенню у повному обсязі, по слідуючим підставам:

Суд вважає встановленим, що підтверджується матеріалами справи та доказами надані сторонами у їх взаємній сукупності, що між сторонами склалися правовідносини, що витікають із укладених кредитних договорів та договору (поруки), укладеного в його забезпечення, що регулюються ЦК України.

Згідно ст.4 Цивільного Кодексу України (надалі ЦКУ) визначено, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Інші органи влади також можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини. Ст.6 ЦКУ встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Ст.11 ЦКУ визначені підстави виникнення прав та обовязків, якими є договори та інші правочини. Цивільні обовязки повинні виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ст..14 ЦКУ).

- відповідно до споживчого кредиту №11030526000 від 22.08.2006 року ОСОБА_2 був наданий кредит в іноземній валюті у сумі 73190,00 швейцарських франків на строк з 22.08.2006 року по 22.08.2017 року з відсотковою ставкою 8,99 % річних; відповідно до договору про надання споживчого кредиту №11030536000 від 22.08.2006 року ОСОБА_2 був наданий кредит в іноземній валюті у сумі 61380,00 швейцарських франків на строк з 22.08.2006 року по 22.08.2017 року з відсотковою ставкою 8,99% річних; відповідно до кредитного договору №1-ТТ №227 (КИФ) від 03.04.2006 р. ОСОБА_2 був наданий кредит в іноземній валюті у сумі" 275 080,00 швейцарських франків на строк з 03.04.2006 року по 01.04.2016 року з відсотковою ставкою в розмірі 8,99% річних; Тобто Договорами передбачено, що за користування кредитом в іноземній валюті, що є предметом Договору, позивальник сплачує відсотки визначені цим Договором.

- відповідно до вказаних договорів відповідачка ОСОБА_2 повинна була сплачувати кредит відповідно до графіків погашення; Кредитними Договорами встановлено, що грошові кошти були перераховані ОСОБА_6 на рахунок вказаний Позичальником. Договорами, які підписані були сторонами,

встановлено, що ОСОБА_2 підтвердив ознайомлення про усі фактично умови цього кредитного договору та надала свою згоду із зазначеними умовами.

- у забезпечення зобов*язань за кредитними договорами були укладені між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 договори поруки №35256 від 22.08.2006 року, 35258 від 22.08.2006 року та договір поруки №1-ТТ №227 (КИФ)/П від 03.04.2006 року. Відповідно до яких, він зобовязався відповідати перед банком у солідарному порядку у тому з обсязі, що і відповідачка за невиконання відповідачкою- позичальником усіх його зобовязань перед позивачем-кредитором. ОСОБА_3 підтвердив ознайомлення про усі умови цих кредитних договорів та надав свою згоду із зазначеними умовами.

Статтею 1054 ЦКУ встановлено, що 1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. 2. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1050 ЦКУ встановлено, що 1. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Цивільним законодавством, як самими договорами передбачено, що у разі не виконання позичальником обовязків, встановлених договором, щодо забезпечення повернення позики, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів (CT..1052 ЦК України).

Згідно ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня (але при цьому прямо не забороняється використання інших валют).

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Всі вищевказані статті кодексу (192, 524, 533 ЦК України) мають відсилочний характер та містять аналогічні положення, згідно яких «використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом». Тобто, законодавець визначив, що у випадках, прямо передбачених законом, резиденти мають право здійснювати валютні операції та використовувати іноземну валюти як засіб платежу. Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Основним документом, що регулює режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин є Декрет Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року N 15-93 (надалі- Декрет).

Згідно пункту 2 Декрету резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 5 Декрету передбачено, що валютні операції проводяться на підставі ліцензії - генеральної або індивідуальної - Національного банку України. Згідно частини 2 статті 5 Декрету, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Одночасно, ч.4 статті 5 Декрету визначено вичерпний перелік операцій, що потребують отримання індивідуальних ліцензій. Так, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно пункту 1.5. Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою Правління НБУ №483 від 14.10.2004 року, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Також слід зазначити, що згідно п.1 гл.З розділу 2 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою правління НБУ від 10.08.2005 року №281 (надалі за текстом - Положення НБУ №281) резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобовязань за кредитними операціями та платежами за цими операціями (проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо) в іноземній валюті на підставі таких документів: а) за кредитними договорами (договорами позик): - заяви на купівлю іноземної валюти; - оригіналу кредитного договору (договору позики), що підтверджує потребу виконання резидентом зобов'язань в іноземній валюті (включаючи проценти, комісійні винагороди, неустойки тощо), та його копії. Інших документів, що необхідні клієнту для здійснення операцій з купівлі іноземної валюти з метою виконання зобовязань за кредитними операціями Положенням НБУ №281 не вимагається (в тому числі індивідуальної ліцензії НБУ).

Як на час укладання Договору та до сьогодні вимоги або які-небудь обмеження відносно граничного розміру сум і термінів повернення кредитів в іноземній валюті, що залучаються або надаються резидентами України, чинний законодавством не встановлені, тому здійснення резидентами операцій по отриманні або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України. Вказане тлумачення положень пункту в) частини 4 статті 5 Декрету викладено і в листі Національного банку України від 29.05.2001 г. N 28-313/2178 та в листі від 07.12.2009 N 13-210/7871-22612 «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті».

Відповідно до СТ..526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст..530 ЦК України).

Ст.541, 543, 554 ЦК України визначені підстави, умови солідарного обовязку боржників, як і право кредитора на звернення вимоги до солідарних боржників, чим скористався у даному випадку позивач, предявивши вимогу, як відповідно до умов договору, так і до вимог чинного законодавства, до основного позичальника, так і до поручителя ОСОБА_3., який взяв на себе відповідне зобовязання перед кредитором за виконання кредитного договору ОСОБА_2, при чому поручитель відповідає у тому ж обсязі, що і боржник. Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст..610 ЦК України).

Кредитними Договорами 1, 2, 3 встановлені певні обовязки Позичальника перед ОСОБА_6, щодо виконання взятих на себе зобовязань по Договорам. Договорами встановлені права ОСОБА_6, у тому числі щодо його вимоги про дострокове повернення кредиту, у випадку невиконання або неналежного виконання з боку позичальника своїх обовязків по Договору.

Відповідно до представлених розрахунків суми боргу по кредитним договорам станом на 08.04.2009 р. загальна сума, що підлягає до сплати позичальником 330402 швейцарських франків 25 сантимів, що дорівнює еквіваленту 2223087, 07 грн. Згідно з представлених ОСОБА_6 виписок по рахунках Позичальника, вбачається, що Позичальник не в повному обсязі сплачує грошові кошти по взятим на себе кредитним зобовязань, в тому числі і на час звернення з позовом ОСОБА_6 до суду, також є наявні порушення вимог Договору.

В судовому засіданні будь яких доказів, на підтвердження того, що волевиявлення ОСОБА_5 та ОСОБА_3. щодо укладання кредитного договору не було вільним і не відповідало їх волі не представлено. Навпаки, відповідно до кредитних Договорів та договорів поруки, свідчить про те, що вони ознайомлені з усіма умовами договору, прийняли їх та надали згоду.

Суд не приймає до уваги посилання Відповідачів, що їм грошові кошти відповідно до умов кредитного договору були надані не в іноземній валюті, а в еквіваленті до гривни, в звязку з чим вони повинні сплачувати кредит у гривнах, тому як виходячи з умов кредитних договорів, які вони уклали, безпосереднім предметом цих договорів була саме іноземна валюта-швейцарські франки, валюта якої саме і задовольнила Відповідачів при її виборі та встановлених відсотків при оплаті за користування, що підтвердили самі Відповідачі.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст.610 ЦКУ встановлено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання, (неналежне виконання). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобовязання (ст..625 ЦКУ). В даному випадку суд не приймає до уваги Відповідачів, про неможливість проводити оплату по своєму кредитному зобовязанню перед ОСОБА_6, у звязку з недостатністю грошових коштів.

Відповідно до п. 14 Пленуму ВС України від 18.12.2009 М 14 « Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦКУ законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України

-гривня. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. В даному випадку суд розглядає позов ОСОБА_6 лише в межах заявлених вимог, т.б. вимоги станом на 08.04.2009 року, заборгованість яка виникла на час звернення до суду, при чому вимоги ОСОБА_6 не уточнялись не в бік збільшення не в бік зменшення Також в цьому ПВСУ зазначено, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦКУ, частина третя статті 533 ЦКУ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

На підставі вище викладеного, суд вважає, що Банк довів та обґрунтував доказами свої законні вимоги, що відповідачкою ОСОБА_2 порушуються умови кредитних договорів, не проводиться сплати кредиту, його відсотків, виникла заборгованість перед банком-позивачем, який виконав з свого боку умови договорів, надавши кредитні кошти, відповідачі в порушення умов кредитних договорів не повертають його, а тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 в межах заявлених вимог підлягають задоволенню у повному обсязі. Інші доводи Відповідачів суд не приймає до уваги та вони не спростовують законність вимоги ОСОБА_6 про дострокове предявлення вимоги про повернення кредитної заборгованості по зобовязанням взятих на себе відповідачами.

Крім того, суд вважає, що судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, здійснені банком при зверненні до суду підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст.6, 11,14, 192, 509, 524, 526, 530, 533, 536, 541, 543, 553-554, 610, 612, 625, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р із змінами та доповненнями, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року із змінами та доповненнями, суд, -

вирішив:

Позовні вимоги Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором №11030526000 від 22.08.2006 року, за кредитним договором №11030536000 від 22.08.2006 року, за кредитним договором №1-ТТ №227 (КИФ) від 03.04.2006 року задовольнити у повному обсязі.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» /рахунок 29093000005104 в АКІБ «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750, МФО 351005/ заборгованості за кредитними договором №11030526000 від 22.08.2006 року; за кредитним договором №11030536000 від 22.08.2006 року; за кредитним договором №1-ТТ №227 (КИФ) від 03.04.2006 року - 330402 /триста тридцять тисяч чотириста два швейцарських/ франків 25 сантимів, що за курсом НБУ станом на 08.04.2009 року складає в еквіваленті

-2223087 (два мільйони двісті двадцять три тисячі вісімдесят сім) гривень 07 копійок

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» /розрахунковий рахунок 29093000005104 в АКІБ «УкрСиббанк», код ЄДРПОУ 09807750, МФО 351005/- 1700( одну тисячу сімсот) гривень судового збору та ЗО (тридцять) гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Повний зміст рішення виготовлений 21.06.2010 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області м.Маріуполя через Володарський районний суд Донецької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області м.Маріуполя через Володарський районний суд Донецької області протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга можб бути подана без попередньої подачі заяви про апеляційне оскарження в строк передбачений для подачитакої заяви.

Суддя М.М.Яковенко