Ухвала суду № 49715728, 28.09.2010, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Зеленов А.С.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2010 року справа №2а-16663/10/0570 < приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26 >

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Яманко В.Г., Юрко І.В., при секретарі: Драній Л.Г., за участю представників: позивача: ОСОБА_2 за довіреністю; відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4Б, - за довіреностями; розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року у справі № 2а-16663/10/0570 за позовом відкритого акціонерного товариства «Торезтвердосплав» до Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2010 року позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000202310/0 від 03.06.2010 року в частині нарахування податку на додану вартість у сумі 231047,67 грн. та штрафних санкцій у сумі 115523,84 грн. та визнання недійсним рішення про застосування штрафних санкцій № НОМЕР_1 від 03.06.2010 року. Позивач зазначав, що у 2007 році отримав з бюджету кошти у звязку з виконанням державної програми по створенню робочих місць і придбав на них обладнання і у травні-липні 2008 року відкрите акціонерне товариство включило їх по податкового кредиту відповідного періоду, але податковий орган розцінив це як порушення. У січня і червні 2008 року готівкою до каси підприємства повернуто працівником кошти, взяті під звіт і прийнято від фізичної особи готівка як оплата за путівку, що податковий орган також визначив як порушення податкового законодавства.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року позов було задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Торезі № 0000202310/0 від 03.06.2010 року в частині нарахування податку на додану вартість у сумі 231047, 67 грн. та штрафних санкцій у сумі 115 523, 84 грн. та визнано недійсним рішення Державної податкової інспекції у м. Торезі про застосування штрафних санкцій № НОМЕР_1 від 03.06.2010 року в частині штрафних санкцій у сумі 37 432,99 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні представники відповідача наполягали на задоволенні апеляційної скарги, з чим не погоджувався представник позивача.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено наступне.

Позивач - відкрите акціонерне товариство «Торезтвердосплав» є юридичною особою і зареєстроване виконавчим комітетом Торезької міської ради Донецької області 10.06.1994 року під номером 00196167, знаходиться на податковому обліку у Державній податковій інспекції у м. Торезі, є платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва № 06701502.

За результатами планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року Державною податковою інспекцією у м. Торезі Донецької області складено акт перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/001961, яким, між іншим, встановлені порушення п.п. 7.4.1. п. 7.4., п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України № 168, порушення п. 2.6., 2.11, п. 3.1. «Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, п. 1.7., п. 1.12. ст. 1 Інструкції про службові відрядження у межах України та закордон, затвердженого Міністерством фінансів України від 13.03.1998 року № 59.

На підставі даного акту відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 03.06.2010 року № 0000202310/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 246471 грн. та штрафних санкцій у розмірі 123235 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій від 03.06.2010 року № 000076232 у розмірі 38835, 22 грн.

Стаття 159 КАС України передбачає, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів погоджується із застосуванням судом першої інстанції приписів Законів України «Про податок на додану вартість», «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 року № 436/95 та Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637.

Відповідно до пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у звязку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 даного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, аналіз норм Закону України Про податок на додану вартість дозволяє зробити висновок, що цим Законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку покупця належно оформленої податкової накладної.

Одним з доводів апеляційної скарги є посилання на акт перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/001961, згідно якого відповідачем виявлено порушення позивачем п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України № 168, яке відбулось внаслідок зайвого віднесення позивачем до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по основним засобам, за які сплачено бюджетними коштами, а саме: у травні 2008 року до податкового кредиту включений податок на додану вартість у розмірі 30591 грн., сплачений митним органам при митному оформленні вантажної митної декларації № 1217 від 22.05.2008 року у вартості вузла подрібнення; у липні 2008 року до податкового кредиту включений податок на додану вартість у розмірі 200 456, 67 грн., сплачений за податковою накладною № 24 від 15.07.2008 року у вартості статистичної барабанної намотувальної машини.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2007 році позивачем отримано кошти у сумі 3 300 000, 00 грн. на виконання ст. 109 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» та Програми створення нових робочих місць на 2007 рік для працевлаштування незайнятого населення, що перебуває на обліку в державній зайнятості в містах Донецької області, де ліквідовано шахти, затвердженої розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації від 23.05.2007 року № 312.

Законність витрачання цих коштів відповідно до їх цільового призначення встановлена у судовому порядку, зокрема, постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2009 року та постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.06.2009 року.

Колегія суддів звертає увагу апелянта на той факт, що Закон України Про податок на додану вартість не ставить у залежність виникнення права на податковий кредит у платника податків від фактичного використання придбаних товарів або послуг у своїй господарській діяльності. Для підтвердження відповідного права платника податку достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Крім того, як було встановлено судом першої інстанції і з чим не може не погодитися колегія суддів, Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає особливостей щодо оподаткування операцій по придбанню основних засобів за рахунок державних цільових коштів, а тому оподаткування повинно проводитися на загальних підставах.

Щодо зазначених у акті перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/001961 порушень п. 2.11, п. 3.1. Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 та п. 1.7., п. 1.12. ст. 1 Інструкції про службові відрядження у межах України та закордон, затвердженої Міністерством фінансів України від 13.03.1998 року № 59 в частині проведення готівкових розрахунків без надання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються статтею 239 цього Кодексу, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

З огляду на викладене, фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення норм регулювання обігу готівки є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України, отже, повинні застосовуватися у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу. Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що вчинення частини (у період з 17.01.2008 року по 04.05.2009 року) зазначених у акті перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/001961 порушень проведення готівкових розрахунків без надання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, припадає на період щодо якого строк застосування санкцій сплинув.

Стосовно іншої частини порушень (за період з 27.06.2009 року по 01.12.2009 року), колегія суддів підтримує постанову суду першої інстанції щодо того, що застосування штрафних санкцій до позивача в цій частині є обгрунтованим, через наступне.

Згідно п. 2.11 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно п. 3.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу товару (повернення), надання послуг, отримання (повернення готівкових коштів).

Згідно п. 1.7. ст. 1 «Інструкції про службові відрядження у межах України та закордон», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59, витрати на проїзд до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті. Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений, або до місця перебування у відрядженні. За наявності декількох видів транспорту, що зв'язує місце постійної роботи з місцем відрядження, адміністрація може запропонувати відрядженому працівникові вид транспорту, яким йому слід користуватися. У разі відсутності такої пропозиції працівник самостійно вирішує питання про вибір виду транспорту. Відрядженому працівникові відшкодовуються також витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) за місцем відрядження (згідно з підтвердними документами) відповідно до маршруту, погодженого керівником.

Згідно п. 1.12. ст. 1 Інструкції про службові відрядження у межах України та закордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59, витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються. Витрати у зв'язку з поверненням відрядженим працівником квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб можуть бути відшкодовані з дозволу керівника підприємства лише з поважних причин (рішення про відміну відрядження, відкликання з відрядження тощо) при наявності документа, що підтверджує витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч. 3 ст. 71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду було витребувано необхідні докази у сторін, на що позивачем було надано документи, які, на їх думку, підтверджують видачу готівкових коштів на відрядження працівникам та спростовують обставини, які були визначені відповідачем в акті перевірки, проте колегія суддів не може їх врахувати, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи, документи, надані позивачем під час апеляційного перегляду справи, не було надано під час розгляду справи у суді першої інстанції, що суперечить приписам ч. 2 ст. 195 КАС України, де, зокрема, зазначено, що суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Оскільки позивач мав змогу надати вказані письмові докази в суді першої інстанції, але з незрозумілих причин не надав їх, а судове рішення в цій частині позовних вимог не оскаржив, то колегія не вважає за можливе виходити за межі апеляційної скарги.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції у повному обсязі встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись, ст. 2, ст. 160, ст. 167, 195, 196, 197, п. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року у справі № 2а-16663/10/0570 за позовом відкритого акціонерного товариства «Торезтвердосплав» до Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 01 жовтня 2010 року.

Головуючий суддя: Г.М.Міронова

Судді: В.Г.Яманко

ОСОБА_5