Ухвала суду № 49622517, 02.09.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/19144/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1901/2015

Категорія 24

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства «Єдиний розрахунковий центр» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 05 лютого 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

В грудні 2014 року комунальне підприємство «Єдиний розрахунковий центр» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 05 лютого 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП 2134,75 грн. заборгованості за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а також судові витрати.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 27 лютого 2015 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

На рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, зазначає, що спір вирішено судом в його відсутності, без належного повідомлення про день та час розгляду справи, в зв'язку із чим він позбавлений можливості подати свої заперечення на позов. Судом не взято до уваги, що між ним та позивачем відсутній будь-який договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території. А відтак, він не мав жодних зобов'язань, за невиконання яких може наступати певна відповідальність.

Також судом не враховано, що на обґрунтування своїх вимог позивачем не подано належних та допустимих доказів розміру заборгованості, фактичного надання ним та отримання відповідачем комунальних послуг. В зв'язку із відключенням в його квартирі в грудні 2008 року системи центрального опалення він її не використовував, відповідні послуги йому не надавалися і він не зобов'язаний їх оплачувати. Апелянт також вказує на неналежність якості послуг, з приводу чого неодноразово заявляв претензії позивачу.

Крім того, судом до участі в справі не залучено його брата, другого співвласника квартири.

З цих підстав просив рішення скасувати, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В засіданні апеляційного суду апелянт доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник КП «Єдиний розрахунковий центр» доводів апеляційної скарги не визнала, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Задовольняючи позовні вимоги КП «Єдиний розрахунковий центр» суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли фактичні договірні відносини з приводу надання та споживання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території, відповідач належним чином зобов'язання по оплаті цих послуг не виконував, у зв'язку із чим утворилась заборгованість.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до частки в майні.

За змістом ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відносяться до житлово-комунальних послуг.

Як правильно встановлено судом справи рішенням Івано-Франківської міської ради від 02.06.2011 року № 212-Х для житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Івано-Франківська визначено з 01.11.2011 року виконавцем послуг КП «Єдиний розрахунковий центр».

На підставі цього рішення з 01.04.2012 року позивачем прийнято на баланс будинок АДРЕСА_1 якого проживає відповідач.

Саме з цього часу КП є виконавцем (надавачем) послуг з утримання будинків, споруд і прибудинкових територій у відповідності до структури надання таких послуг, надає ці послуги, в т. ч. і будинку по АДРЕСА_1. Відтак, ОСОБА_2 є споживачем надаваних послуг (а.с.6-19).

Встановлено, що з квітня 2012 року по листопад 2014 року оплата комунальних послуг відповідачем не проводилася. Її розмір, як вбачається з довідки про розрахунок надаваних послуг за цей період становить 2 134, 75 грн. (а.с.21).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

У відповідності до вимог ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дій, які прямо не передбачені ними, але породжують цивільні права та обов'язки.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач надавав послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, а відповідач їх споживав (приймав, ними користувався), а тому зобов'язаний оплатити їх вартість.

Відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідач згідно ст. ст. 525,526 ЦК України та Закону України « Про житлово-комунальні послуги» зобов'язаний був оплачувати фактично надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. А тому доводи апелянта в частині відсутності договірних відносин між сторонами не заслуговують на увагу.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена в його постанові від 30 жовтня 2013 року № 6-59цс13 і згідно ст. 360-7 є обов'язковою для всіх судів України.

Аналогічно не можуть бути прийняті до уваги і твердження апелянта, щодо неналежності якості послуг, відсутності системи центрального опалення, що унеможливлює використання таких послуг, а також доведеності розміру заборгованості, оскільки вони є голослівними. На підтвердження цих обставин, як того вимагає ст.60 ЦПК України, належних та допустимих доказів ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду відповідач не представив.

Разом з тим колегія суддів оцінює критично долучені в засіданні апеляційного суду акти від 01.09.2015 року, оскільки вони складені після рішення суду.

Надуманими є також і посилання апелянта щодо порушення судом норм процесуального права, оскільки до участі в справі не залучено іншого співвласника квартири.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

У відповідності до положень ст. 30 ЦПК України відповідач - це особа, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав. Тому саме позивач визначає. до кого пред'явити позов.

З матеріалів справи вбачається, що звертаючись в суд із даним позовом на його підтвердження позивачем представлено довідку № 02-02/5607 - виписку з будинкової книжки про реєстрацію та склад сім'ї, яка містить дані про реєстрацію в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.20).

Встановлено, що вказана квартира належала їм в рівних долях на підставі свідоцтва про право власності на житло від 13.07.1999 року. Згідно договору купівлі-продажу частини квартири від 24 жовтня 2012 року ОСОБА_3 відчужив свою частку відповідачу (а.с.72,73).

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Тому позивач вправі був згідно положень ст. 30 ЦПК України заявити такий позов тільки до відповідача, а суд - прийняти рішення з врахуванням диспозитивності цивільного процесу.

Аналогічно не спростовують такого висновку суду і подані апелянтом містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 41/13-01/1/01 від 07.03.2013 року.

Оцінюючи наявні у справі докази з урахуванням позиції апелянта та нові докази, представлені ним в засіданні апеляційного суду, колегія суддів, розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, рішення є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржувалося, а тому колегією суддів не переглядається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 05 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: О.Ю. Беркій

О.В. Пнівчук