Рішення № 49622518, 01.09.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/2041/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1890/2015

Категорія 25

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Меленко О.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Меленко О.Є.

суддів Васильковського В.М., Девляшевського В.А.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: представника ОСОБА_2- ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС» про стягнення пені, за апеляційними скаргами представника ПАТ «СГ «ТАС» Ніколаєва В.В. та ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 01 липня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 01 липня 2015 року позову ОСОБА_2 до ПАТ «Страхова група ТАС» про стягнення пені задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Страхова Група ТАС» на користь ОСОБА_2 3748, 01 грн. інфляційних витрат, 1669,26 грн. трьох процентів річних, 243, 60 грн. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На дане рішення представник ПАТ «СГ «ТАС» Ніколаєв В.В. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.12.2013 року з ПАТ «Страхова група ТАС» стягнуто в користь позивача ОСОБА_2 суму страхового відшкодування. Про вказане рішення ПАТ «Страхова група ТАС» стало відомо тільки після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження 16.10.2014 року, і 21.10.2014 року на виконання рішення суду ПАТ «Страхова група ТАС» було перераховано страхове відшкодування на рахунок ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві. У зв'язку з цим, на думку апелянта підстави для стягнення інфляційних витрат та 3% річних - відсутні.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції, апелянт просив скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, та порушення норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що кошти в сумі 2800 грн. були витрачені нею на оплату правової допомоги, яка була передбачена укладеним договором про надання юридичних послуг, а тому їх слід віднести до судових витрат, та стягнути з відповідача.

В матеріалах справи також є платіжні документи, які підтверджують оплату послуг підприємства зв'язку щодо надіслання відповідачу претензії та рекомендованих листів з повідомленням. А отже, такі, на думку апелянта, також підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, ОСОБА_2 вказує, що суд прийшов до помилкового висновку про відмову в стягненні пені за прострочення виплати страхового відшкодування, оскільки стягнення такої неустойки та її розмір визначений п.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання».

З цих підстав рішення суду першої інстанції, апелянт просила скасувати та ухвали нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 підтримав з тих же мотивів, що зазначені у апеляційній скарзі; доводи апеляційної скарги ПАТ «Страхова група ТАС» не визнав, просить її відхилити

Представник ПАТ «Страхова група ТАС», будучи належно повідомленим про розгляд справи, в судове засідання не з'явився.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи представника ОСОБА_2- ОСОБА_3, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає до задоволення частково; в задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Страхова група ТАС» слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір з приводу виплати страхового відшкодування, за пошкодження автомобіля НОМЕР_1, що були виявлені ОСОБА_2 01.06.2011 року.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 вказувала, що за договором добровільного комплексного страхування транспортного засобу відповідач зобов'язаний був виплатити страхове відшкодування у випадку настання страхового випадку. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.12.2013 року відповідача було зобов'язано виплатити страхове відшкодування в сумі 15 192 грн. 29 коп. Оскільки з часу відмови у страховій виплаті, що мала місце 08.07.2011 року і до часу стягнення з відповідача страхового відшкодування пройшов тривалий період, то має місце прострочення виконання зобов'язання, за яке передбачено сплату пені.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, виходив з того, що на користь позивача підлягають стягненню інфляційні витрати та 3% річних за несвоєчасну виплату страхового відшкодування. Одночасно суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні вимог в частині стягнення пені, оскільки договором добровільного комплексного страхування транспортного засобу сторони не передбачили, а законодавством України не передбачено стягнення пені за прострочення сплати страхового відшкодування.

Погодитися повністю з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може.

Так, рішенням Івано-Франківського міського суду від 3 грудня 2013 року, яке вступило у законну силу, ДТП, що мала місце 03.06.2011 року у м. Києві на проспекті Оболонському, за участю автомобіля «Сеат Ібіца» д.н.з. НОМЕР_1, що на праві власності належить ОСОБА_2, визнано страховим випадком та зобов'язано ПАТ «Страхова група ТАС» виплатити їй страхове відшкодування в сумі 15 192 грн. 29 коп.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зважаючи на те, що фактично страхове відшкодування позивачем було отримано лише 29 грудня 2014 року ( і зазначеної обставини відповідач не спростовує), то має місце прострочення у виплаті страхового відшкодування з 8 липня 2011 року по 29 грудня 2014 року і складає 1274 дні.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на це, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми та суму інфляційних втрат.

Доводи відповідача ПАТ «Страхова група ТАС» з цього приводу на увагу не заслуговують, оскільки безпідставно відмовляючи у виплаті страхового відшкодування та не з'являючись в судове засідання у справі про забезпечення виконання зобов'язання саме відповідачем створено передумови для виникнення прострочення зобов'язання, і відповідно права позивача ОСОБА_2 на відшкодування пов'язаних з цим простроченням грошових втрат.

Разом з тим, дійшовши зазначених висновків суд першої інстанції не врахував наступного.

Законодавством, що регулює правовідносини у сфері страхування, визначено, що в разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (стаття 992 ЦК України).

Право на стягнення неустойки та її розмір визначено, зокрема Законом України « Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання», згідно з ст. 3 якого розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім цього, відповідно до ст. 79 ЦПК України, витрати на правову допомогу законодавець відносить до витрат, пов'язаних з розглядом справи, які в свою чергу присуджуються стороні на користь якої ухвалено рішення з другої сторони ( ст. 88 ЦПК України).

Отже відмова суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у цій частині не ґрунтується на законі, а рішення ухвалене з цього приводу підлягає до скасування.

На думку судової колегії, на користь ОСОБА_2 з слід стягнути з ПАТ «Страхова група ТАС», окрім визначених судом першої інстанції сум, 4 363 грн. 08 коп. пені та 1200 грн. витрат на правову допомогу.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає до скасування в частині відмови ОСОБА_2 у стягненні пені та витрат на правову допомогу. В цій частині слід ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та ст. 992 ЦК України, ст. 3 Законук України « Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання», ст.ст. 79,88 ЦПК України; керуючись ст.ст.307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія судів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ПАТ «СГ «ТАС» Ніколаєва В.В. відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 01 липня 2015 року в частині відмови ОСОБА_2 у стягненні пені та витрат на правову допомогу - скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС» про стягнення пені та витрат на правову допомогу задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС» на користь ОСОБА_2 4 363 грн. 08 коп. пені та 1200 грн. витрат на правову допомогу.

В решті рішення Івано-Франківського міського суду від 01 липня 2015 року залишити без зміни.

Рішення набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.Є. Меленко

Судді: В.М. Васильковський

В.А. Девляшевський