Рішення № 49620539, 02.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2941/15 Справа № 200/14744/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Бібік М. М. Доповідач - Глущенко Н.Г.

Категорія 53/54

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2015 року м. Дніпропетровськ

02 вересня 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Пономарь З.М., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Видюкової Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова»

на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 2 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова», третя особа - Первинна профспілкова організація Незалежної профспілки гірників України Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова», про визнання незаконними та скасування розпорядження і наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» (далі ДП «ВО ПМЗ ім. О. М. Макарова») про визнання незаконними та скасування розпорядження і наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди / т. 1 а. с. 2-4а /.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що вона з 10.05.2006 року працювала на ДП «ВО ПМЗ ім. О. М. Макарова» на різних посадах.

З 01.03.2010 року по 02.07.2013 року вона працювала інженером - технологом 2 категорії комплексу № 85, а 02.07.2013 року була звільнена з посади у зв'язку зі скороченням численності працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Вважаючи своє звільнення незаконним, оскільки вона була звільнена з порушенням норм трудового законодавства, позивачка вимушена звернутися до суду з позовом, де просила визнати незаконним та скасувати розпорядження ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» № 1639 від 01.07.2013 року про її звільнення, а також визнати незаконним та скасувати наказ ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» № 1665 від 02.07.2013 року про її звільнення; поновити її на попередньому місці роботи, а також стягнути з ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.07.2013 року до дня поновлення на роботі та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Відповідач проти позову заперечував.

Третя особа - Первинна профспілкова організація НПГУ ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.04.2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Суд визнав незаконним наказ помічника генерального директора ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» № 1665 від 02.07.2013 року про звільнення за скороченням чисельності ОСОБА_2 з 02.07.2013 року за ст. 40 п. 1 КЗпП України інженера - технолога 2 категорії комплексу № 85 і скасував його.

Суд поновив ОСОБА_2 на роботі на посаді інженера - технолога 2 категорії комплексу № 85 ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» з 03.07.2013 року.

Суд стягнув з ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23451,12 грн. без утримання прибуткового податку та інших обов'язкових платежів, компенсацію за заподіяну моральну шкоду в сумі 2000 грн., разом 25451,12 грн.

Суд стягнув з ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» на користь держави судовий збір в сумі 730,80 грн.

Крім того, суд допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 та стягнення на її користь середньої заробітної плати в межах стягнення за один місяць в сумі 2605,68 грн.

У задоволенні іншої частину позову ОСОБА_2 - відмовлено / т. 2 а. с. 158-160 /.

З таким рішенням суду, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та в частині стягнення судового збору, не погодився відповідач ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» і звернулвся до суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове про відмову позивачці в цій частині її позовних вимог, посилаючись на те, що рішення (в оскаржуваній частині) ухвалене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права / т. 2 а. с. 166-178 /.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.07.2014 року апеляційну скаргу ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» - задоволено частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.04.2014 року в частині розміру стягнутих з відповідача на користь позивачки середнього заробітку, моральної шкоди та загальної суми, а також стягнутої на користь держави суми судового збору, суд апеляційної інстанції змінив, зменшивши розмір стягнутих: середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 19821,78 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів; моральної шкоди до 500 грн.; загальної суми до 20321,78 грн.; судового збору на користь держави до 609 грн.

В іншій частині рішення суду від 02.04.2014 року апеляційним судом залишено без змін /т. 2 а. с. 259-265/.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.12.2014 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.07.2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції /т. 3 а. с. 38-41/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити, а рішення суду (в оскаржуваній його частині) - скасувати та ухвалити нове про відмову ОСОБА_2 в задоволенні її позовних вимог.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивачки відповідачем допущено порушення норм трудового законодавства. Однак, з такими висновками суду погодитися неможна оскільки вони не відповідають нормам чинного трудового законодавства та дійсним обставинам справи, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_2 та довідки ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» від 09.07.2013 року, ОСОБА_2 з 03.09.2003 року працювала на різних посадах в ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова», а 01.03.2010 року була переведена в комплекс № 85 инженером-технологом 2 категорії /т. 1 а. с. 5 - 6, 101,103/.

У зв'язку з необхідністю оздоровлення фінансового стану підприємства, покращення виробничо-фінансової діяльності, раціонального використання працівників підприємства, з метою зниження витрат генеральним директором ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» 27.03.2013 року було видано наказ № 160 «Про скорочення чисельності та штату робітників» і з цим наказом позивачка ОСОБА_2 була ознайомлена 05.04.2013 року, що підтверджується її підписом на звороті цього наказу / т. 1 а. с. 50 /, тобто вимоги ч.1 ст. 49-2 КЗпП України відповідачем виконані.

На виконання наказу № 160 від 27.03.2013 року в комплексі № 85 було 01.04.2013 року видано розпорядження № 73-а «Про створення комісії від адміністрації та профкому для виконання наказу № 160 від 27.03.2013 року» / т.1 а. с. 51 / і така комісія була створена на засіданні якої 08.04.2013 року було розглянуто питання щодо скорочення численності і штату робітників, зокрема було проведено обговорення робітників техбюро № 1 (бюро де працювала позивачка) та прийнято рішення подати на скорочення інженера-технолога 2 категорії ОСОБА_2, як робітника з більш низькою продуктивністю праці. Згідно протоколу засідання цехової комісії від 08.04.2013 року позивачка була присутня на цьому засіданні і 08.04.2013 року була попереджена про майбутнє її скорочення, про що нею було зроблено відповідний розпис / т. 1 а. с.52 /. Отже, відповідачем були виконані і вимоги ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишенні на роботі при вивільненні працівника.

Факт дійсного скорочення чисельності та штату працівників підтверджується штатними розкладами за 2012-2013 роки / т. 1 а. с. 157-158,159-161,162 /, звітом про заплановане вивільнення працівників (форма №4-ПН) від 09.04.2013 року / т.1 а. с. 53 /, звітом про заплановане вивільнення працівників станом на 11.04.2013 року, який був отриманий Ленінським районним центром зайнятості 11.04.2013 року / т. 1 а. с.54 /, відомостями про встановлення окладів у комплексі № 85 / т. 1 а. с.178-180,182-185 / та копіями наказів про переводи та звільнення інших працівників підприємства / т. 1 а. с. 188.190-190 /, довідкою підприємства від 27.03.2014 року, щодо кількості скорочених працівників за наказом № 160 від 27.03.2013 року / т. 2 а. с. 141 /.

Відповідно ч. 1 ст. 43 КЗпП України - розірвання трудового договору з підстав передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Позивачка з 11.12.2012 року є членом Незалежної профспілки гірників України / т. 1 а. с. 193 зворот /, а тому 03.06.2013 року адміністрація ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» звернулася з поданням № 151/8-310 до Первинної профспілкової організації Незалежної профспілки гірників України ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 по п.1 ст. 40 КЗпП України / т. 1 а. с.59 /, яке підприємством було відправлене профкому 03.06.2013 року замовленим листом з описом, що підтверджується відповідним описом зі штемпелем поштового відділення та поштовою квитанцією про оплату цінного листа / т. 1 а. с. 59 зворот/.

Відповідно до ст.43 КЗпП України - виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у 15-денний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Ці ж вимоги щодо порядку та строків розгляду подання передбачені і в ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Питання щодо надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_2 було розглянуто профкомом тільки 08.07.2013 року, тобто за межами строків, що передбачені ст. 43 КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Згідно протоколу № 10 від 08.07.2013 року лише 08.07.2013 року профком розглянув клопотання № 151/8-310 адміністрації щодо надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_2, але рішення фактично не прийняте, оскільки не приведено обґрунтувань відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_2, як того вимагають ст. 43 КЗпП України та ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» / т. 1 а. с. 40 /. Мотиви відмови у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_2 наведені у листі голови профспілкової організації на адресу відповідача, підписаному одноособово, а не у рішенні органу / т. 1 а. с. 41 /, що є недопустимим.

У порядку ст. 49-2 КЗпП України ОСОБА_2 було запропоновано роботу: 05.06.2013 року та 11.06.2013 року - роботу інженера-технолога 2 категорії в цеху № 38; 11.06.2013 року та 13.06.2013 року - роботу контролера матеріалів, металів, напівфабрикатів та виробів в цеху № 5, але від запропонованої роботи ОСОБА_2 відмовилася, що підтверджується відповідними актами / т. 2 а. с. 227-229 /, як і підтвердила суду апеляційної інстанції сама позивачка.

Згідно наказу № 1665 від 02.07.2013 року (виданого та підписаного повноважною на те особою - помічником генерального директора по кадрам Патокою В.В., що діяв на підставі довіреності генерального директора підприємства - т. 2 а. с. 142 ) ОСОБА_2 була звільнена 02.07.2013 року по п. 1 ст. 40 КЗпП України з посади інженера-технолога 2 категорії комплексу № 85 / т. 1 а. с. 60 /, з яким позивачка була ознайомлена 02.07.2013 року, що підтверджується, як її позовною заявою / т. 1 а. с. 2-4а /, так і відповідним актом від 02.07.2013 року, згідно якого позивачку було ознайомлено з наказом № 1665 від 02.07.2013 року, але копію наказу позивачка не взяла, як і відмовилась поставити свій підпис на цьому наказі та відмовилась отримати трудову книжку пояснивши, що у неї немає паспорту і пообіцяла повернутися до відділу кадрів 03.07.2013 року / т. 1 а. с. 63 /. Однак, 03.07.2013 року позивачка не прийшла до відділу кадрів за отриманням трудової книжки, що підтверджується відповідними доповідними записками / т. 1 а. с.63 зворот. 64, 64 зворот /, у зв'язку з чим відповідач змушений був направити 05.07.2013 року позивачці лист з проханням отримати трудову книжку. Згідно акту від 09.07.2013 року / т. 1 а. с. 66 / позивачка з'явилася 08.07.2013 року до відділу кадрів, але знову ж таки відмовилась отримувати трудову книжку і лише 29.07.2013 року отримала трудову книжку / т. 1 а. с.66 зворот /.

Остаточний розрахунок з позивачкою було проведено 02.07.2013 року, що підтверджується платіжними дорученнями від 02.07.2013 року та відомістю по виплаті остаточного розрахунку / т. 1 а. с. 69-71 /.

При вище викладених обставинах справи, які встановлені судом, та доказах по справі, що надані суду сторонами, - колегія суддів приходить до висновку, що позивачка ОСОБА_2 була звільнена 02.07.2013 року по п. 1 ст. 40 КЗпП України з посади інженера-технолога 2 категорії комплексу № 85 у відповідності з вимогами трудового законодавства, а отже підстав для задоволення її позовних вимог не вбачається, тому рішення суду першої інстанції від 02.04.2014 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2, підлягає скасуванню, а в позовних вимогах ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, поновленні на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - слідвідмовити.

Оскільки, рішення суду першої інстанції від 02.04.2014 року, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2, підлягає скасуванню, то не може залишатись в силі і підлягає скасуванню рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь держави судових витрат по справі.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», позивачка звільнена від сплати судового збору, а в її позовних вимогах про визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, поновленні на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовлено, тому в силу ст. 88 ЦПК України судові витрати по справі підлягають віднесенню за рахунок держави.

Посилання позивачки на порушення норм трудового законодавства при її звільненні не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом, оскільки не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, спростовуються вище зазначеними обставинами, які встановлені судом, та письмовими доказами по справі.

Керуючись ст.ст. 303,307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова» - задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2014 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та в частині стягнення судового збору на користь держави, - скасувати.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні її позовних вимог до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М.Макарова» про визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, поновленні на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Судові витрати по справі віднести за рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

СУДДІ: