Ухвала суду № 49594036, 31.08.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2120/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 27 Михальченко Ю.В. Доповідач в апеляційній інстанції Корнієнко Н. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоКорнієнко Н. В.суддівЮвшина В. І. , Пономаренка В. В. при секретаріАнкудінову О. І.

з участю: представника ПАТ «Брокбізнесбанк» - Баринді О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання кредитного договору та додатків до нього недійсними, -

в с т а н о в и л а :

16 вересня 2013 року Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (далі - ПАТ «Брокбізнесбанк», Банк) звернулося до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 13 червня 2008 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» та відповідачем було укладено кредитний договір № 99п-2008.

Відповідно до Кредитного договору Банк надав ОСОБА_7 кредит в сумі 450 000,00 грн., а останній зобов'язався повернути кредит в строк до 16.06.2009 року включно, сплачуючи кредит щомісячно в строк до 10 числа наступного місяця.

17.06.2009 року укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору №99п-2008 від 13.06.2009 року, згідно якої у новій редакції викладено п.1.1., який передбачає збільшення відсоткової ставки до 28 % та змінено термін повернення кредиту - до 17.06.2010 року.

18.06.2010 року укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 99п-2008, згідно якої у новій редакції викладено п.1.1., де відсоткова ставка становить 25 % та змінено термін повернення кредиту до 18.06.2011 року.

03.02.2011 року укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору № 99п-2008, згідно якої у новій редакції викладено п.1.1. і згідно якого відсоткову ставку збільшено до 28%, збільшено суму кредиту до 940 000 грн. та в п.2.1 зазначено графік погашення у новій редакції. Зокрема, 02 березня 2011 року позичальник погашає суму боргу в сумі 304 000 грн., і 18 червня 2011 року - в сумі 636 000 грн.

28.02.2011 року укладено додаткову угоду № 4 до кредитного договору №99п-2008, згідно якої п.1.1. викладено в новій редакції і згідно якого суму кредиту збільшено до 2 500 000 грн. Також викладено п.2.1. - графік погашення у новій редакції.

02.03.2011 року укладено додаткову угоду № 5 до кредитного договору № 99п-2008, де п.2.1 викладено графік погашення кредиту у новій редакції.

08.04.2011 року укладено додаткову угоду № 6 до кредитного договору № 99п-2008, згідно якої п.2.1 викладено у новій редакції. Зокрема ним передбачено, що позичальник здійснює повернення кредиту у готівковій або безготівковій формі на відкритий банком позичальнику позичковий рахунок 18 червня 2011 року в сумі 2 500 000 грн.

Згідно п. 1.1. та п.2.2.4. кредитного договору за користування кредитом ОСОБА_7 прийняв зобов'язання сплачувати банку 28 відсотків річних щомісячно в строк до 10 числа наступного.

Позивач свій обов'язок по кредитному договору щодо надання відповідачу кредиту виконав, надавши останньому грошові кошти згідно платіжних доручень № 22 від 13.06.2008 року, № 10 від 03.02.2011 року, № 8 від 28.02.2011 року.

ОСОБА_7 умови кредитного договору не виконані.

Тому позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором № 99п-2008 від 13.06.2008 року, що станом на 27 серпня 2013 року відповідно до розрахунку заборгованості становить 2 016 562 грн. 12 коп., в т.ч.:

- сума заборгованості за кредитом - 1 466 473,34 грн.;

- пеня за невиконання основного зобов'язання - 550 088,78 грн.

21 жовтня 2013 року ОСОБА_7 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Брокбізнесбанк» про визнання кредитного договору та додатків до нього недійсними, мотивуючи свої вимоги тим, що кредитний договір № 99п-2008 від 13.06.2008 року він не підписував, ніяких коштів за договором він не отримував, підписи на заявах про видачу готівки йому не належать. Також звертає увагу на те, що на момент підписання спірного договору йому виповнилося 73 роки, він є інвалідом 2-ї групи та пенсіонером, ніде не працює, отже, виникає сумнів, що людині із таким матеріальним становищем та такого віку, банк може легко видати кредитні кошти у розмірі 2 500 000,00 грн.

Крім того, ОСОБА_7 в заяві зазначає, що відповідно до закону кредитний договір є двосторонньою угодою і повинен бути підписаний обома сторонами.

В пункті 2.1. Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» № 168 від 10 травня 2007 року передбачено, що банки зобов'язані перед укладанням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну вартість кредиту.

Відповідно до п. 2.4. вказаних Правил банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

По - перше, з вищевказаною інформацією ОСОБА_7 ознайомлено не було, що доводиться відсутністю письмового підтвердження, тобто відсутністю підпису відповідача про ознайомлення із інформацією щодо умов кредитування.

По - друге, якщо вважати, що кредитний договір № 99п-2008 від 13 червня 2008 року і є письмовим інформуванням відповідача про умови кредитування з, нібито, його підписом, що свідчить про ознайомлення із ними, то спірний договір не відповідає вимогам, які встановлені вищевказаними Правилами.

Зокрема, спірний кредитний договір не містить графіка платежів, а тільки зазначено, що проценти за поточний календарний місяць сплачуються позичальником щомісяця не пізніше 10 числа наступного місяця на рахунок, вказаний банком, в готівковій формі через касу банку та визначено черговість погашення заборгованості без конкретизації щомісячних платежів.

Статтею 6 Договору встановлено, що видом забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 99п-2008 виступає застава майнових прав вимоги на банківський вклад, що оформлюється відповідним договором застави між банком та позичальником.

Але, в договорі не конкретизовано, який саме банківський вклад виступає заставою за спірним кредитним договором, крім того банком не зазначено, чи взагалі був у відповідача на той час відкритий депозитний рахунок. Крім того, ніякого договору застави між ОСОБА_7 та ПАТ «Брокбізнесбанк» укладено не було.

Отже, ОСОБА_7 вважає, що він не є стороною спірного правочину, оскільки договір не підписував, грошові кошти не отримував, а тому в нього не має обов'язку щодо його виконання.

Також ПАТ «Брокбізнесбанк» надав розрахунок неустойки за невиконання зобов'язання за кредитом, що складає 550 088,78 грн. Але, позивач за первісним позовом не врахував, що п. 7.1 договору встановлено, що неустойка підлягає сплаті на письмову вимогу банку.

Позивачем не надано жодного доказу того, що ним було надіслано на адресу відповідача за первісним позовом вимогу про сплату неустойки.

В зв'язку з цим відсутнє реальне настання правових наслідків, що обумовлені правочином, а кредитний договір № 99п-2008 є недійсним.

Тому просить суд: - визнати кредитний договір № 99п- 2008 від 13 червня 2008 року недійсним;

- визнати додаткову угоду № 1 від 17 червня 2009 року до кредитного договору № 99п-2008 року від 13 червня 2008 року; додаткову угоду № 2 від 18 червня 2010 року; додаткову угоду № 3 від 03 лютого 2011 року; додаткову угоду № 4 від 28 лютого 2011 року; додаткову угоду № 5 від 02 березня 2011 року; додаткову угоду № 6 від 08 квітня 2011 року недійсними.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2015 року позов ПАТ «Брокбізнесбанк» задоволено повністю.

Вирішено стягнути з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» заборгованість за кредитним договором № 99п-2008 в сумі 2 016 562 грн. 12 коп.

Вирішено питання про судовий збір.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ПАТ «Брокбізнесбанк» про визнання недійсними кредитного договору та додатків до нього відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7, вважаючи рішення суду, неповним, протиправним, просить його скасувати і ухвалити по справі нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов ОСОБА_7 задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Брокбізнесбанк» суд першої інстанції, з посиланням на відповідні норми матеріального права, прийшов до висновку, що оскільки ОСОБА_7 не повертає банку кредит у строки, визначені кредитним договором, порушуючи цим його умови, тому вказана боргова сума підлягає до стягнення з боржника.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7, суд вказав, що позивач не надав суду достатніх та допустимих доказів, на підтвердження недійсності договору та додатків до нього.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Встановлено, що 13 червня 2008 року між ПАТ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 99п-2008 (т. 1 а.с. 49-52).

Для виконання даного договору банк надає позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії у розмірі 450 000,00 грн. на строк з 13 червня 2008 року до 16 червня 2009 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 21,50 % річних для споживчих потреб (т. 1 а.с. 49).

Згідно п. 1.2 кредитного договору, кредит надається банком у готівковій формі через касу банку.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до норми ст. 629 ЦК договір є обов'язковим для виконання сторонами.

17 червня 2009 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 99п-2008 від 13 червня 2008 року, де п. 1.1 викладено у новій редакції: банк надає позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії у розмірі 450 000 грн. на строк з 13 червня 2008 року до 17 червня 2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 28 % річних з 17 червня 2009 року для споживчих потреб (т. 1 а.с. 53).

18 червня 2010 року було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 99п-2008 від 13.06.2009 року, де п.1.1. викладено у новій редакції, згідно якої банк надає позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії в розмірі 450 000 грн. на строк з 13 червня 2008 року до 18 червня 2011 року зі сплатою процентів у розмірі 25 % з 18 червня 2010 року для споживчих потреб (т. 1 а.с. 54).

03 лютого 2011 року було укладено додаткову угоду № 3 до кредитного договору № 99п-2008 від 13.06.2009 року, згідно якої банк надає позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії у розмірі 940 000 грн. на строк з 13 червня 2008 року до 18 червня 2011 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 28 % річних з 03 лютого 2011 року для споживчих потреб.

Тут же пунктом 2.1 передбачено графік погашення кредиту: 02 березня 2011 року в сумі 304 000 грн.; 18 червня 2011 року в сумі 636 000 грн. (т. 1 а.с. 55).

28 лютого 2011 року було укладено додаткову угоду № 4 до кредитного договору № 99п-2008 від 13.06.2009 року, де п.1.1. викладено у новій редакції, де вказано про збільшення суми кредиту до 2 500 000 грн. Також в п.2.1.Додаткової угоди зазначено графік погашення у новій редакції з визначенням суми боргу та дати, до якої вказана сума повинна бути сплачена.

Пунктом 2.2.5 визначено комісію в розмірі 5% від ліміту кредитної лінії, яку позичальник сплачує банку за розрахунково-касове обслуговування (т. 1 а.с. 56).

02 березня 2011 року було укладено додаткову угоду № 5 до кредитного договору № 99п-2008 від 13.06.2009 року, в якій п.2.1. викладено у новій редакції: позичальник здійснює повернення кредиту у готівковій або у безготівковій формі на відкритий банком позичальнику позичковий рахунок згідно графіка погашення з встановленням дати погашення та суми, яка повинна бути сплачена у визначену дату. Остання дата погашення - 18 червня 2011 року в сумі 1 471 500 грн. (т. 1 а.с. 57).

08 квітня 2011 року укладено додаткову угоду № 6 до кредитного договору № 99п-2008 від 13.06.2009 року, в якій п.2.1. викладено у новій редакції, зокрема: позичальник здійснює повернення кредиту у готівковій або у безготівковій формі на відкритий банком позичальнику позичковий рахунок згідно графіка погашення до 18 червня 2011 року в сумі 2 500 000 грн.(т. 1 а.с. 58).

Відповідно до заяв на видачу готівки № 22 від 13.06.2008 року, № 10 від 03.02.2011 року, № 8 від 28.02.2011 року банк надав ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 450 000 грн., 490 000 грн., 1 560 000 грн. (т. 1 а.с. 59,60,61).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору .

Отже, відповідно до розрахунку заборгованості загальна сума заборгованості відповідача ОСОБА_7 за кредитним договором № 99п-2008 від 13.06.2009 року станом на 22 серпня 2013 року складає 2 016 562,12 грн., з них:

1 466 473,34 грн. - сума заборгованості за кредитом;

550 088.78 грн. - неустойка за невиконання основного зобов'язання.(т. 1 а.с. 45-46).

Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

26 березня 2012 року позивачем ПАТ «Брокбізнесбанк» направлялася відповідачу ОСОБА_7 претензія про повернення заборгованості по кредитному договору №99п-2008, з зазначенням суми заборгованості, яка станом на вказану дату становила 2 160 000 грн. та прострочені відсотки за користування кредитом, які у лютому 2012 року становили 47 921.31 грн., а з 01 березня по 25 березня 2012 року - 41 311,48 грн. (а.с.62, т.1).

Позивач за зустрічним позовом в заяві вказує на те, що він не підписував ні кредитний договір та додатки до нього, ні заяви на видачу готівки, тому просив суд визнати кредитний договір та додатки до нього недійсними.

Ухвалами Придніпровського районного суду від 13 листопада 2013 року та від 25 лютого 2015 року по справі призначалася судова почеркознавча експертиза щодо виконання підписів на кредитному договорі, 6-ти додаткових угодах до нього та заявах на видачу готівки (а.с.144, 280, т.1).

Відповідно до висновку за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 5146/5147/15-32 від 05.06.2015 року підписи від імені ОСОБА_7 у кредитному договорі № 99п-2008 від 13 червня 2008 року (а.с. 117-118); додатковій угоді № 1 від 17 червня 2009 року до кредитного договору №99п-2008 від 13 червня 2008 року (а.с. 119), додатковій угоді № 2 від 18 червня 2010 року до кредитного договору №99п-2008 від 13 червня 2008 року (а.с. 120), додатковій угоді № 3 від 03 лютого 2011 року до кредитного договору №99п-2008 від ІЗ червня 2008 року (а.с. 121), додатковій угоді № 4 від 28 лютого 2011 року до кредитного договору № 99п-2008 від 13 червня 2008 року (а.с. 122); додатковій угоді № 5 від 02 березня 2011 року до кредитного договору №99п-2008 від 13 червня 2008 року (а.с. 123); заяві на видачу готівки № 22 від 13 червня 2008 року (а.с. 126); зайві на видачу готівки № 10 від 03 лютого 2011 (а.с. 127); заяві на видачу готівки № 8 від 28 лютого 2011 (а.с. 128), виконані однією особою, самим ОСОБА_7. (т. 2 а.с. 12).

Підпис від імені ОСОБА_7 у додатковій угоді № 6 від 08 квітня 2011 року до кредитного договору № 99п-2008 від 13 червня 2008 року у графі «Позичальник: ОСОБА_7.» у рядку «ОСОБА_7» (а.с. 124); виконано не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідуванням його підпису (т. 2 а.с. 12 на звороті).

Враховуючи зазначений висновок, суд першої інстанції в своєму рішенні вказав на те, що обставини, викладені в додатковій угоді № 6 до кредитного договору №99п-2008 від 13 червня 2008 року, де підпис виконано не ОСОБА_7, а іншою особою з наслідуванням його підпису, не спростовують отримання ним кредиту, оскільки даною додатковою угодою передбачено, що позичальник здійснює повернення кредиту у готівковій або у безготівковій формі на відкритий банком позичальнику позичковий рахунок згідно графіка погашення до 18 червня 2011 року в сумі 2 500 000 грн. Всі інші умови кредитного договору №99п-2008 від 13 червня 2008 року залишаються без змін.

Слід зауважити, що в попередній додатковій угоді №5, на якій підпис зроблений ОСОБА_7, згідно графіка погашення заборгованості, який не був виконаний і дотриманий позичальником, останнім днем погашення також зазначена дата - 18 червня 2011 року (а.с.57, т.1).

Тому апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що додаткова угода, яку, по даних експертизи, не підписував ОСОБА_7, не впливає на суму боргу і не звільняє його від обов'язку повернути як суму заборгованості за кредитом так і сплатити пеню за невиконання основного зобов'язання.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Тому, при стягнення всієї суми заборгованості, в т.ч. і пені за невиконання основного зобов'язання, судом вірно враховано положення п.8.5 кредитного договору про домовленість сторонами у договорі, що строк позовної давності до вимог за цим договором ( в тому числі щодо стягнення неустойки) становить 10 років.

Посилання апелянта у скарзі на те, що він не підписував ні кредитний договір, ні додаткові угоди з №1 по №5, ні заяви на видачу готівки, ніяким чином не підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому не заслуговують на увагу і не звільняють його, як боржника, від матеріальної відповідальності за отримані кошти на умовах, визначених у спірному кредитному договорі.

Також ОСОБА_7 в скарзі посилається на недійсність кредитного договору та додатків до нього з підстав відсутності про ознайомлення його з інформацією щодо умов кредитування та невідповідністю кредитного договору вимогам Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» № 168 від 10 травня 2007 року, відсутністю детального розпису сукупної вартості кредиту та графіку платежу, відсутністю договору застави, відсутністю направлення повідомлення боржнику про підняття відсоткової ставки та нарахуванню пені за прострочення виконання зобов'язань.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 14 постанови від 30 березня 2012 року N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" - при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів". Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК України, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 10561 ЦК України).

Так, в п. п. 8, 9 постанови від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо). Згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Оскільки спірний кредитний договір не суперечить положенням вищевказаним нормам Закону з підстав зазначених позивачем, то не має у суду підстав для визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається з матеріалі справи, ОСОБА_7 при укладенні кредитного договору були відомі усі суттєві умови договору, про що свідчать його особисті підписи в кредитному договорі, та не існувало ніяких інших умов, які б примусили останнього прийняти умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Що стосується віку боржника, соціального стану - є інвалідом 2-ої групи та сумнівності щодо видачі йому кредиту в такій сумі, на що вказує ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, то законодавцем не встановлено заборону видавати кредити на ту чи іншу суму, враховуючи дані обставини. Це є прерогативою самої кредитуючої організації. Тим більше, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 раніше мав депозитні рахунки, в тому числі і в АБ «Брокбізнесбанк» як у гривнях так і в євро (а.с.102-114,т.1).

Крім того, з розрахунку заборгованості, наданому позивачем, вбачається, що ОСОБА_7 після одержання кредитів, починаючи з березня 2011 року по серпень 2013 року, поверталися кошти одноразовими сумами від 100 000 грн. до 500 000 грн. (а.с.45, т.1).

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні спору всебічно і повно з'ясував та перевірив всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінив докази та дав їм належну правову оцінку, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, правильно визначив норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняв обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 липня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про визнання кредитного договору та додатків до нього недійсними залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :