Ухвала суду № 49505586, 09.07.2015, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 748/467/15-ц Провадження № 22-ц/795/997/2015 Головуючий у I інстанції -Майборода С. М. Доповідач - Губар В. С.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2015 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого -судді: Губар В.С.

суддів: Мамонової О.Є., Позігуна М.І.

при секретарі: Козлачковій Ю.В.

за участю: прокурора та представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2015 року у справі за позовом заступника прокурора Чернігівської області до Головного управління Держземагентства у Чернігівській області, ОСОБА_1 про визнання недійсними наазів, свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації, треті особи - Іванівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області, Чернігівське районне управління юстиції у Чернігівській області,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2014 року заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 31.10.2013 року №ЧН/7425582800:04:000/00001067, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Іванівської сільської ради Чернігівського району площею 2 га для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 05.12.2013 року №ЧН/7425582800:04:000/0000158, яким затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради Чернігівського району; визнати недійсним свідоцтво про право власності НОМЕР_2, видане 20.01.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради Чернігівського району; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_3) для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради Чернігівського району, прийняте 20.01.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції.

Позовні вимоги прокурор обгрунтовував тим, що проведеною перевіркою встановлено факт передачі Головним управлінням Держземагенства у Чернігівській області у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з порушенням земельного законодавства, оскільки відведення землі відбулося без погодження з Іванівською сільською радою за рахунок земель, які відносяться до території житлової садибної та блокованої забудови с. Количівка Іванівської сільської ради та входять в межі зазначеного населеного пункту.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2015 року позов заступника прокурора Чернігівської області задоволено.

Визнано недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 31.10.2013 року №ЧН/7425582800:04:000/00001067, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на території Іванівської сільської ради Чернігівського району площею 2 га для ведення особистого селянського господарства.

Визнано недійсним наказ Головного управління Держземагентства у Чернігівській області від 05.12.2013 року №ЧН/7425582800:04:000/0000158, яким затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради Чернігівського району.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності НОМЕР_2, видане 20.01.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції на ім'я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради Чернігівського району.

Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер НОМЕР_3) для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради Чернігівського району, прийняте 20.01.2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції.

Вирішено питання про розподіл між сторонами судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити заступнику прокурора Чернігівської області в задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права при ухваленні рішення.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що позовні вимоги були мотивовані лише наявністю генерального плану по розширенню меж села Количівка, проте має значення наявність у земельної ділянки відповідного кадастрового номеру. Апелянт наполягає, що земельна ділянка, яку вона бажала отримати у власність, не була зареєстрована за жодною особою та не мала відповідних кадастрових номерів, тому проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж с. Количівка був затверджений міською радою незаконно та у Головного управління Держземагентства були відсутні підстави для відмови у наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки. На думку відповідача, акт дотримання вимог земельного законодавства № 106 не може бути належним та допустимим доказом. Вимога погодження документації із землеустрою з сільською радою суперечить вимогам чинного законодавства.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційним судом встановлено наступне.

Задовольняючи позов заступника прокурора Чернігівської області, суд першої інстанції виходив з того, що усупереч приписів земельного законодавства земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради Чернігівського району неправомірно відведена у власність ОСОБА_1 за рахунок земель с. Количівка. В порушення вимог ст.198 ЗК України, ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.50 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою земельної ділянки площею 2,0 га, наданої у власність ОСОБА_1, не погоджувався Іванівською сільською радою. Тому накази Головного управління Держземагенства у Чернігівській області від 31.10.2013 року №ЧН/7425582800:04:000/00001067 та від 05.12.2013 року №ЧН/7425582800:04:000/0000158 на підставі п. «г» ч.3 ст.152 ЗК України суд визнав недійсними. Відповідно визнано недійсним і свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Іванівської сільської ради Чернігівського району та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності, оскільки згідно до ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру вноситься запис про скасування державної реєстрації права власності.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками, оскільки судом першої інстанції згідно до ст.ст. 212-215 ЦПК України повно і об»єктивно встановлено обставини справи, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст. ст. 57-66 ЦПК України,

Згідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, судом встановлено, що 31 жовтня 2013 року згідно наказу Головного управління Держземагенства у Чернігівській області за № ЧН/7425582800:04:000/00001067 ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка розташована на території Іванівської сільської ради Чернігівського району, орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства (а.с.45, 49).

На підставі цього наказу за замовленням ОСОБА_1 ТОВ «Молодіжна інвестиційна компанія» розроблений проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства зазначеної вище земельної ділянки (а.с.43-65).

Згідно висновку №2233 Управлінням Держземагенства у Чернігівському районі Чернігівської області від 28.11.2013 року ОСОБА_1 погоджено проект із землеустрою (а.с.50).

05 грудня 2013 року на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Чернігівській області за № №ЧН/7425582800:04:000/0000158 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га пасовищ, з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Іванівської сільської ради Чернігівського району (а.с.64).

14 січня 2014 року згідно рішення № 10093237 реєстраційної служби Чернігівського районного управління юстиції за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.65).

20 січня 2014 року реєстраційною службою Чернігівського районного управління юстиції ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, передача ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель іншого, ніж було зазначено в проектній документації, населеного пункту та усупереч інтересам територіальної громади цього населеного пункту є неприпустимим і неправомірним, і з таким рішенням погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Підстави та порядок безоплатного набуття права власності на землю із земель державної та комунальної власності громадянами передбачені ст. ст. 116, 118, 121, 122, 149, 151, 184, 186 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або

наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 8 ст. 118 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Як встановлено судом, рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 13 квітня 2009 року зафіксовано факт відсутності юридичного оформлення існуючих в натурі зовнішніх меж с. Количівка, визнано за необхідне провести зміну меж з замовленням землевпорядних робіт з розробки проекту цього населеного пункту (а. с. 11 т.1).

Рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 27 лютого 2013 року погоджено проект землеустрою щодо встановлення (зміну) межі с. Количівка, вирішено просити Чернігівську районну раду погодити це рішення (а. с. 38 т.1).

Рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 18 листопада 2013 року затверджено зміни до генерального плану с. Количівка (а. с. 28 т.1).

Рішенням Чернігівської районної ради Чернігівської області від 25 квітня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Количівка Чернігівського району Чернігівської області зі збільшенням його площі на 118, 5290 га (а. с. 119 т.1).

Прийняте Іванівською сільською радою Чернігівського району Чернігівської області 18 листопада 2013 року рішення 25 сесії 6 скликання про затвердження змін до генерального плану с.Количівка Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, детальний план території перспективного розвитку с.Количівка на 91,162 га Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області узгоджується з положеннями п.5,10 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п.42 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де сільським радам надається право на розгляд та затвердження змін до генерального плану відповідного населеного пункту, що розглядається на сесії.

Згідно акту № 106 від 14 травня 2014 року перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Чернігівській області, який не оспорювався у встановленому законодавством порядку і є чинним, земельна ділянка, що передана у власність відповідачу ОСОБА_1, передана саме за рахунок земель, які згідно генеральному плану села Количівка та детального плану території перспективного розвитку села, затверджених рішенням Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 18.11.2013 року, відносяться до території житлової садибної та блокованої забудови с. Количівка та підлягають згідно генерального плану та проекту землеустрою включенню в межі вказаного села, загальною площею 118,5290 га. (а.с. 12-15 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що на час же винесення наказу Головним управлінням Держземагентства у Чернігівській області від 05.12.2013 року, яким затверджено проект землеустрою ОСОБА_1, рішенням Іванівської сільської ради від 18.11.2013 року були вже затверджені зміни до генерального плану с.Количівка та детальний план території перспективного розвитку с.Количівка.

Як правильно встановлено судом, на час винесення оскаржуваних наказів, Іванівською сільською радою вже було погоджено проект землеустрою щодо встановлення (зміни) межі с.Количівка, який відповідно до ст.25 Закону України "Про землеустрій" також є одним із видів документації із землеустрою. Суд об»єктивно зазначив, що хоча на той час цей проект ще не був затверджений рішенням Чернігівської районної ради, що відповідно до ст.174 Земельного кодексу України є рішенням про зміну меж села, ці документи, виходячи із законних інтересів територіальної громади, безумовно повинні були враховуватися Головним управлінням Держземагенства в Чернігівській області при наданні земельної ділянки ОСОБА_1

Статтею 39 Закону України «Про планування і забудову територій України» передбачено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Враховуючи викладене, на час реєстрації права власності на спірну ділянку за ОСОБА_1 20.01.2014 року ця ділянка не входила до меж с.Количівка, але вже була включена до генерального плану села та детального плану території перспективного розвитку с.Количівка.

Таким чином, суд першої інстанції ґрунтовно виходив з того, що ОСОБА_1 набула права власності на земельну ділянки з порушенням приписів ст.ст. 118, 198 ЗК України, ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування» та ст.50 Закону України «Про землеустрій» і при вирішенні питання набуття ОСОБА_1 земельної ділянки у власність її законні права та інтереси не могли вступати у конфлікт із законними правами та інтерсами територіальної громади Іванівської сільської ради та жителів с.Количівка.

Отже, сукупність досліджених обставин справи приводить апеляційний суд до переконання, що Іванівська сілька рада, приймаючи рішення від 18 листопада 2013 року, відповідно до якого спірна земельна ділянка була віднесена до меж села Количівка, діяла у порядку та у межах, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», ЗК України,

Окрім того, перевіряючи доводи скарги, апеляційний суд, виходячи з обставин цієї конкретної справи, вважає за необхідне узяти до уваги наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Як відомо, Україна є членом Ради Європи з 1995 р. і на виконання своїх зобов'язань перед цією європейською інституцією наша держава ратифікувала Хартію місцевого самоврядування без будь-яких застережень з боку України (Закон України від 15 липня 1997 р. № 452/97-ВР). Отже, і нині, і тим більше - у майбутньому системному реформаційному процесі (як адміністративно-територіального устрою, регіонального урядування, так і місцевого самоврядування), перед державою неодмінно постане питання - яким чином будуть виконані міжнародні зобов'язання України у площині місцевого самоврядування.

У зв'язку з цим слід відмітити, що Європейська хартія місцевого самоврядування на сьогодні є основним міжнародно-правовим документом з питань місцевого самоврядування для країн-членів Ради Європи і її стандарти щодо організації місцевого управління на засадах самоврядності є обов'язковими для України. Хартія місцевого самоврядування зобов'язала держави, які її підписали, застосовувати основні правові норми, що гарантують правову, адмiнiстративну й фінансову самостійність територіальних громад та їх органів.

Передбачені Хартією місцевого самоврядування принципи свідчать про те, що місцеве самоврядування складає одну із засад демократичного устрою, забезпечуючи ефективне, наближене до громадян управління, що є надзвичайно важливим елементом демократії і у його основу покладено класичний принцип субсидіарності, відповідно до якого саме на нижчих рівнях управління слід вирішувати ті питання місцевого значення, які не має сенсу передавати наверх.

При вирішенні питання справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи місцевий суд обґрунтовано послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, не застосувавши положення іншого рішення цього суду у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, на яке вказують відповідачі. Така ж правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 18 березня 2013 в ході розгляду аналогічної справи про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2012 року у справі за позовом прокурора в інтересах держави до певної особи про визнання державного акту про право власності на земельну ділянку недійсним, скасування державної реєстрації права власності та повернення її. Зокрема, Верховним Судом України з посиланням на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основних свобод людини визначено, що його метою є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном з дотриманням справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. При визначенні суспільних інтересів національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення.

Відтак, фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки у приватну власність та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності незаконно.

Ураховующи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду, і передбачені процесуальним законом підстави для його скасування відсутні, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін..

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: