Рішення № 49500215, 26.08.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3920/15

Головуючий у першій інстанції: Калашнікова О. І.

Доповідач: Ісаєва Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.08.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді Ісаєвої Н.В.,

суддів:Комлевої Н.В., Журавльова О.Г.,

при секретарі: Сілукової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ПАТ « Укрсиббанк», ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2015 року у цивільній справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_5 і ОСОБА_6 до Публічного Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про визнання договору кредиту розірваним, договору іпотеки припиненим,-

встановила:

ПАТ «УкрСиббанк» у 2013 році звернувся до суду з вимогами постановити рішення, яким звернути стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в сумі 775053,52 грн на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 210,2 кв.м., посилаючись на порушення відповідачами умов договору кредиту . У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі.

ОСОБА_5, який діє від свого імені і від імені дружини - ОСОБА_6 - позов визнав частково і надав зустрічні вимоги про розірвання договору кредиту і про визнання договору іпотеки припиненим.

Рішенням суду позов банку було задоволено та відстрочено виконання рішення на строк дії Закону України « Про мораторій…».

На дане рішення представники сторін принесли апеляційні скарги, в яких просять рішення суду скасувати частково, постановити нове, яким повністю задовольнити їх позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги банку та зміни рішення з ухваленням нового з наступних підстав.

Частиною 3 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до вимог ч.3,4 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Між тим, постановляючи рішення, суд першої інстанції цих вимог закону не врахував, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам матеріального права.

Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У судовому засіданні встановлено наступне.

22 січня 2008 року Акціонерний комерційний інноваційний банк „Укрсиббанк" (правонаступником АКІБ „Укрсиббанк" є ПАТ „Укрсиббанк") і ОСОБА_5 уклали договір про надання споживчого кредиту № 11287092000, за умовами якого ОСОБА_5 надавався кредит у сумі 90000 дол.США на споживчі цілі. Відповідно до умов договору ОСОБА_5 зобов'язався у термін до 22 січня 2018 року повернути суму кредиту та сплачувати щомісяця відсотки у розмірі 12,4% річних за користування кредитом. 16.02.2009 року сторони уклали додаткову угоду до договору споживчого кредиту №11287092000: сторони визначили кінцевий термін повернення кредиту - 22.01.2018 року.

В якості забезпечення повного і своєчасного виконання боргових зобов'язань за договором кредиту між банком і ОСОБА_6 22.01.2008 року було укладено іпотечний договір , за умовами якого ОСОБА_6, надала Банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 210,2 кв.м., в тому числі житловою - 115,4 кв.м. що належить ОСОБА_6, на підставі рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.01.2007 року.

Банк стверджує, що ОСОБА_5 свої зобов'язання за договором кредиту не виконує належним чином - кредитні кошти і відсотки за користування кредитом не повертає в розмірі і терміни, що визначені договором кредиту, внаслідок чого утворилась прострочена заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4236,14 дол.США, заборгованість за відсотками - 14437,43 дол. США (115398,38 грн.). Умовами договору передбачено, що у разі порушення «позичальником» строків виконання грошових зобов»язань банк має право вимагати від «позичальника» дострокового повернення кредитних коштів у повному обсязі. Банк направив «позичальнику» і «іпотекодавцю» досудові вимоги щодо погашення простроченої заборгованості і попередив про намір звернути стягнення боргу за договором кредиту на іпотечне майно.

Оскільки відповідачі не виконали досудову вимогу банк звернувся до суду з цим позовом і вимагає звернути стягнення загальної суми боргу за договором кредиту в розмірі 775053,52 грн,( де 664421,48 - борг за тілом кредиту, 115398,38 - заборгованість по відсотках, 15333,66 грн- пеня за порушення умов договору) на предмет іпотеки - на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 210,2 кв.м.

На підтвердження позовних вимог представник Банку посилався на такі докази: кредитний договір від 22.01.2008 року з додатковою угодою від 16.02.2009 року, іпотечний договір від 22.06.2006 року, розрахунок заборгованості за кредитним договором, досудові вимоги на адресу відповідачів, копії статутних документів банку.

Відповідачева сторона, визнаючи позов частково, не заперечувала проти наявності заборгованості по поверненню кредитних коштів і по сплаті відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим відповідач надавав клопотання про призначення по даній справі фінансової експертизи. ОСОБА_5 вважає, що кредитний договір повинен бути розірваний, оскільки банк вимагає дострокового повернення кредитних коштів. ОСОБА_6, посилаючись на положення ст.559 ЦК, вимагає визнати договір іпотеки припиненим, оскільки банк і позичальник збільшили строк дії договору кредиту без її участі.

22 січня 2007 року сторони уклали кредитний договір на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошових коштів на суму 90000 доларів США. При укладанні договору сторони досягли домовленості щодо усіх істотних умов: мети, суми і строку кредиту; умов і порядку його видачі та погашення; способів забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткової ставки ;порядку плати за кредит;порядку зміни та припинення дії договору; відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Договір сторони уклали в письмовій формі. На укладання договору сторони мали вільне волевиявлення і необхідний обсяг цивільної дієздатності. Договір підлягає виконанню обома сторонами. Умовами кредитного договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання „Позичальником" договору. Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих відсотків.Ст.611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Умови Договору передбачають відповідальність позичальника за несвоєчасне погашення кредиту та не сплату процентів за користування кредитом - позичальнику нараховується пеня у розмірах, встановлених договором. Відповідач визнав, що з його сторони має місце порушення умов договору кредиту: несвоєчасне повернення кредитних коштів і сплата відсотків за користування кредитом. Не визнаючи вимоги банку в частині нарахування пені, позивач зняв клопотання щодо виконання судової ухвали про призначення фінансової експертизи і не надав суду свої розрахунки щодо розміру пені. За таких обставин суд не має правових підстав не приймати до уваги розрахунки банку щодо заборгованості за кредитним договором. В суді апеляційної інстанції представник відповідача надавши заяву про призначення експертизи у судовому засіданні заяву не підтримав.

Відповідно до ст. ЗЗ Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, що також відповідає умовам укладеного між сторонами іпотечного

договору.

Відповідно до вимог ст. 12 ЗУ „Про іпотеку" та п.4.1 іпотечного договору право звернення на предмет іпотеки до строку погашення кредиту у Іпотекодержателя виникає у випадках порушення зобов'язань за кредитним договором в момент настання терміну виконання зобов'язань за кредитним договором. Ст.7 ЗУ „Про іпотеку" і розділ 2 Іпотечного Договору передбачають, що за рахунок предмету іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу, та будь-якого збільшення суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов'Язаних з пред'явленнями за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки, витрат на утримання і збереження предмету іпотеки, витрат на страхування предмету іпотеки, збитків, завданих порушенням основного зобов'язання чи умов Іпотечного договору. У даному випадку за умовами договору іпотеки Банк має право задовольнити із вартості предмету свої вимоги щодо повернення суми наданого кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати пені за прострочення повернення кредиту, відшкодування збитків витрат, викликаних порушенням Кредитного договору. Таким чином, вимоги банку про звернення стягнення заборгованості в сумі 775053, 52 грн за кредитним договором № 11287092000 на іпотечне майно є доведеними і підлягали задоволенню. Відповідно до ст.39 зазначеного закону суд при винесенні рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки має право застосувати спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом застосування процедури, встановленої ст.38 ЗУ „Про іпотеку".

Що стосується зустрічних позовних вимог про розірвання договору про надання споживчого кредиту і визнання іпотечного договору припиненим, то ці вимоги такі, що не містяться на вимогах закону, тому не підлягали задоволенню. Розірвання договору є один з видів припинення договору. Дострокове присудження до виконання основного зобов'зання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили рішення суду. Звернення до суду з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв'зку з порушенням умов договору згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України не означає односторонньої відмови від договору, а є наслідком невиконання чи неналежного виконання боржником своїх договірних зобов'зань. Ст.559 ЦК України регламентує припинення договору поруки, але не договору іпотеки, тому не може бути застосована до правовідносин, що існують між ПАТ «Укрсиббанком» і ОСОБА_6

Правовідносини, які виникли між сторонами з приводу виконання умов кредитного договору, договору іпотеки та відповідальності за невиконання договорів, регулюються нормами ст.ст.525,526, 1050,1054 ЦК України, Законом України „Про іпотеку".

Згідно з вимогами ст.88 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору в сумі 3441 грн підлягають стягненню з відповідачів на користь банку.

У судове засідання апеляційного суду представником банку було надано розрахунок з врахуванням пояснень відповідача щодо різниці у стягненні процентів.

Таким чином, рішення в цій частині винесено з дотриманням норм права.

Однак, судом першої інстанції було застосовано дію ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужену без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 ЗУ «Про заставу» та \або предметом іпотеки згідно із ст.5 ЗУ «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/ майнового поручителя, за умови, що у позичальника або у майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. Однак, суд не врахував, що квартира відповідачів перевищує 140 кв.м., тому судова колегія виключає цю вказівку із резолютивної частини.

Справа колегією суддів розглянута відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які знаходяться в матеріалах справи, належність та допустимість яких перевірена колегією суддів та їм надана оцінка в рішенні суду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.. 303, п. 2, ч.1,307, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 відхилити.

Апеляційну скаргу ПАТ «Укрсибанк» задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 лютого 2015 року змінити, виключивши із резолютивної частини рішення посилання на відстрочку виконання рішення суду на строк дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В інший частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В.Ісаєва

Судді : О.Г Журавльов

О.С.Комлева