Ухвала суду № 49464150, 01.09.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/281/15ц Головуючий у І інстанції Голуб А.В.Провадження № 22-ц/780/3422/15 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.Категорія 26 01.09.2015

УХВАЛА

Іменем України

1 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Лащенка В.Д., Фінагєєва В.О.,

при секретарі : Нагорній Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 7 листопада 2014 року він дав ОСОБА_2 у борг грошові кошти у сумі 71 000 грн. строком до 21 листопада 2014 року, про що була складена розписка. Однак до цього часу гроші не повернуто. Посилаючись на те, що відповідач не виконала своїх зобов`язань, позивач, з урахуванням зменшених позовних вимог, просив стягнути з останньої на його користь 71 000 грн. боргу за договором позики, три проценти річних в сумі 192,58 грн. та понесені витрати по сплаті судового збору.

В свою чергу ОСОБА_2 подала зустрічний позов про визнання правочину недійсним, в обґрунтування якого зазначила, що вона працювала торговим представником в ПП «Шостінтербуд». Не бажаючи займатися стягненням заборгованості з клієнтів керівництво підприємства в особі ОСОБА_3 почало вимагати від неї сплати боргів. Вказала, що розписка була написана проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї погроз фізичною розправою та психологічного тиску з боку позивача з метою змушення до визнання та сплати указаної заборгованості, хоча в дійсності вона грошей не позичала. Просила суд визнати недійсним договір позики у формі розписки від 7 листопада 2014 року, укладений між сторонами, на підставі ст. 231 ЦК України.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2015 року первісний позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики в сумі 71 192,58 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного позову і задоволення зустрічних позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на те, що грошові кошти їй не передавалися, а спірна сума виникла внаслідок несвоєчасних платежів клієнтів підприємства, з яким вона перебувала в трудових відносинах. Наполягає на тому, що розписка були вчинена під впливом погрози насильства, оскільки позивач, використовуючи своє службове становище, вирішив покласти завдані збитки на працівника незаконним шляхом.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову та, відповідно, про відмову в задоволенні зустрічного, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушила умови взятого на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення суми боргу за договором позики.

Поруч з цим, суд не взяв до уваги доводи відповідача про те, що вона не отримувала грошових коштів за розписками, так як в даному випадку має місце новація боргу.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, на підтвердження вимог названого закону відповідач видав позивачу розписку про позичені гроші. Така форма надана договору за бажанням сторін.

ОСОБА_3 надав суду розписку від 7 листопада 2014 року, за умовами якої ОСОБА_2 взяла у нього в борг 71 000 грн., із зобов'язанням повернути зазначену суму до 21 листопада 2014 року.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що відповідач перебувала в трудових відносинах з ПП «Шостінтербуд» і за своїми посадовими обов'язками вона повинна була збирати грошові кошти з клієнтів підприємства за поставлений товар та передавати зазначені кошти ОСОБА_3

Однак кошти не передавалися і в процесі перевірки позивач з'ясував, що клієнти в повному обсязі розрахувалися з відповідачем за поставлений товар в загальній сумі 71 000 грн., остання погодилася із вказаною заборгованістю і написала розписку.

Як передбачено ст. 1053 ЦК України, за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (стаття 1047 цього Кодексу). Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином наявний в матеріалах справи оригінал розписки на підтвердження укладеного договору позики, містить зобов'язання ОСОБА_2 повернути ОСОБА_3 визначену суму грошей, що становить основний зміст та істотні обставини позичкового зобов'язання, передбаченого ч. 1 ст. 1046 ЦК України і є належним доказом укладення між сторонами позики вказаної грошової суми.

З матеріалів справи вбачається та не заперечувалося сторонами, що у визначений в договорі строк відповідач грошові кошти не повернула.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що під час укладення оспорюваного договору позики були дотримані вимоги ч. 1 ст. 1047 ЦК України щодо письмової форми договору позики і що складання позичальником розписки або іншого документу, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми є правом, а не обов`язком сторін договору позики і відсутність такого документу за наявності письмового договору позики не є безумовною підставою для висновку про безгрошовість договору позики.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

За правилом ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Судом встановлено, що при складенні розписки були присутні свідки ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які підтвердили, що відповідач написала розписку особисто без вчинення на неї психологічного чи будь-якого іншого тиску з боку позивача. Крім того, вищевказані особи розписалися в розписці, чим засвідчили факт виникнення позичкового зобов'язання відповідача.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене доводи ОСОБА_2 про те, що розписка була вчинена під впливом психічного тиску та погрози фізичною розправою не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи, оскільки не підтвердженні належними доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору полягає у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини.

Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності ст. 545 ЦК України якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, та самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Задовольняючи первісні позовні вимоги та відхиляючи заявлені зустрічні вимоги, суд першої інстанції, з урахуванням наведених норм закону, дійшов правильного висновку, що відповідачем порушено зобов'язання щодо своєчасного повернення боргу за договором позики, а тому з неї на користь позивача підлягають до стягнення грошові кошти в сумі, яка дорівнює загальному розміру зобов'язання та три проценти річних від простроченої суми за період користування коштами.

Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

За таких обставин судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленими обставинами справи й не може бути скасоване з підстав викладених в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: