Ухвала суду № 49427773, 27.08.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7915/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представник позивача - Марченка Р.В.,

представник відповідача -Ковальової Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Радіокомплектація» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Радіокомплектація» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.11.2014 №0011032208 та №0011042208.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, встановивши наявність належного підтвердження понесених позивачем витрат по господарським операціям із контрагентами та їх пов'язаність із його господарською діяльністю.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків на додану вартість та на прибуток по фінансово-господарських взаємовідносинам з ТОВ «Профіт Бейс», ТОВ «Мелес» та ТОВ «Аквіта Трейд» за період з 01.06.2013 по 30.06.2014, за підсумками якої складено акт від 28.10.2014 №520/1-22-08-38603365 та виявлено порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в загальній сумі на 4 370,00 грн за 2013 рік, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 цього Кодексу, що призвело до заниження податку на додану вартість в загальному розмірі на суму 59 182,00 грн, в тому числі 4 600,00 грн - за вересень 2013 року, 51 682,00 грн - за лютий 2014 року, 2 900,00 грн - за травень 2014 року.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.11.2014 №0011032208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 88 773,00 грн, з них 59 182,00 грн - за основним платежем, 29 591,00 грн - за штрафними санкціями, №0011042208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 6 555,00 грн, з них 4 370,00 грн - за основним платежем, 2 185,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, визначення позивачу грошових зобов'язань з податків на прибуток та на додану вартість обґрунтовано тим, що позивачем, на переконання контролюючого органу, безпідставно віднесено до податкового кредиту суми сплаченого контрагентам податку на додану вартість при придбанні товарів та послуг у ТОВ «Профіт Бейс», ТОВ «Мелес» та ТОВ «Аквіта Трейд», а вартість придбаних у останнього контрагента послуг - до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток. Такий висновок базується на результатах вжитих контролюючими органами заходів з проведення зустрічних звірок ТОВ «Профіт Бейс» та ТОВ «Аквіта Трейд», що відображені в актах інших податкових інспекцій від 30.07.2014 №609/26-57-22-03-10/38882440 та від 28.10.2013 №632/26-54-22-02-10/38662986 відповідно. Із цих актів слідує, що зустрічні звірки не були проведені, адже контролюючим органам не вдалось встановити місцезнаходження підприємств. У зв'язку із чим, а також на основі даних податкової звітності контрагентів позивача зроблено висновок про відсутність у них умов для здійснення господарської діяльності, в тому числі трудових ресурсів, складських приміщень, транспорту тощо. Крім того, з приводу господарських відносин позивача з ТОВ «Профіт Бейс» відповідач звернув увагу на протокол допиту директора цього підприємства ОСОБА_4, відібраний в ході досудового розслідування кримінального провадження №32013110080000071 від 24.05.2014, згідно якого ця особа заперечувала свою причетність до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Профіт Бейс». По відносинам з ТОВ «Мелес» податковим органом відзначено, що останнім не подано податку декларацію з податку на додану вартість за місяць, у якому він мав господарські відносини з позивачем (травень 2014 року), а також, що станом на день складання акту за наслідками перевірки позивача (28 жовтня 2014 року) це підприємство не знаходиться за податковою адресою, про що направлено повідомлення до реєстраційної служби, і що його свідоцтво платника ПДВ анульоване.

Натомість, до податкової перевірки і до суду позивачем надано первинні та інші документи, складання яких опосередковувало його господарські відносини з вищевказаними контрагентами, а також докази використання частини замовлених послуг у власній господарській діяльності шляхом подальшої реалізації.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковим кодексом України у пп. пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 встановлено, що до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закон первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що у період, який підлягав перевірці, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Профіт Бейс», ТОВ «Мелес» та ТОВ «Аквіта Трейд Союз».

Так, між позивачем, як покупцем, та ТОВ «Профіт Бейс», як постачальником, було укладено договір поставки №74 від 03.02.2014.

На підставі цього договору позивачем було придбано у контрагента пристрої електромагнітні пускові та технологічні комплекти для контрольно-пускової шафи, шафи моніторингу АУП і КЗ, блоку СПТ, що підтверджується видатковою накладною №19021 від 19.02.2014.

За фактом поставки контрагентом виписано позивачу податкову накладну №361 від 19.02.2014.

Розрахунок за поставлений товар здійснено в повному обсязі, що підтверджується даними оборотно-сальдової відомості по рахунку, які перевірялись контролюючим органом в ході перевірки позивача, та випискою по банківському рахунку, що надана суду.

Придбаний у ТОВ «Профіт Бейс» товар в подальшому реалізований позивачем ТОВ «НВП «Меридіан» згідно договору купівлі-продажу №17 від 01.11.2013 та специфікації №2 від 03.02.2014, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи видатковими та податковими накладними.

Також, колегією суддів установлено, що між позивачем, як замовником, та ТОВ «Аквіта Трейд Союз», як виконавцем, укладено договір на виконання інформаційно-технічних робіт №42 від 02.09.2013, відповідно до якого виконавець зобов'язувався надати позивачу послуги інформаційно-консультаційного характеру, а замовник - оплатити їх вартість.

Виконання умов цього договору підтверджується актом прийому-здачі виконаних робіт від 30.09.2013 , відповідно до якого виконавцем виконані роботи з надання інформації щодо судової практики, стосовно примусового продажу активів, процедури банкрутства, оскарження результатів публічних торгів, документи контролюючих і правоохоронних органів, а також підготовлено звітні матеріали.

За наслідками надання послуг ТОВ «Аквіта Трейд Союз» виписало позивачу податкову накладну від 30.09.2013 №341.

Розрахунок за поставлені послуги здійснено в повному обсязі, що підтверджується даними оборотно-сальдової відомості по рахунку, які перевірялись контролюючим органом в ході перевірки позивача, та випискою по банківському рахунку, що надана суду.

Також, колегією суддів установлено, що між позивачем, як замовником, та ТОВ «Мелес», як виконавцем, укладено договір на виконання ремонтних робіт №2 від 01.05.2014, відповідно до якого виконавець взяв на себе зобов'язання по виконанню робіт зі створення і виготовлення дев'ятиканальної системи автоматичного керування насосами АКН-9.

Виконання умов цього договору підтверджується протоколом узгодження договірної ціни, актом прийому-передачі виконаних робіт від 05.05.2014.

За фактом прийому-передачі робіт контрагентом виписано позивачу податкову накладну №85 від 05.05.2014.

Розрахунок за виконані роботи здійснено в повному обсязі, що підтверджується даними оборотно-сальдової відомості по рахунку, які перевірялись контролюючим органом в ході перевірки позивача, та випискою по банківському рахунку, що надана суду.

Таким чином, як до податкової перевірки, так і суду позивачем надано первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг (товарів) при взаємовідносинах з вищезазначеними контрагентами. При цьому, суд враховує, що спірні господарські операції узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльністю, до якої, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відноситься, зокрема, неспеціалізована оптова торгівля, роздрібна та оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не заперечується відповідність наданих позивачем первинних документів вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а посилання на те, що виписані контрагентами податкові накладні не містять такого обов'язкового реквізиту як місцезнаходження юридичної особи спростовується змістом досліджених судом податкових накладних.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів чи послуг.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства щодо взаємовідносин з ТОВ «Профіт Бейс» та ТОВ «Аквіта Трейд Союз», зроблені з огляду на акти податкових органів про неможливість проведення зустрічних звірок щодо цих підприємств, колегія суддів не враховує, адже вони не мають жодного документального підтвердження та не ґрунтуються на аналізі первинних документів. У той же час, апеляційний суд наголошує, що акт про неможливість проведення зустрічної звірки може бути лише свідченням того, що з певних причин зустрічна звірка платника податків не була проведена, і не являється належним доказом відсутності реального характеру господарських взаємовідносин цього платника з контрагентами-покупцями та контрагентами-постачальниками.

Висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Мелес», в основу яких покладені доводи про порушення цим підприємством обов'язку подання податкової звітності, також відхиляються колегією суддів, позаяк відповідальність за порушення податкового законодавства має нести лише той платник податку, який допустив порушення, а компетентні органи не вправі розповсюджувати негативні наслідки діяльності такого платника податку на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Така правова позиція узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішеннях від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії».

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності спірних правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Судова колегія не враховує також посилання податкового органу на матеріалами, зібрані в рамках досудового розслідування кримінального провадження, адже відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

У силу частини 3 вказаної процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене, будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках досудового розслідування кримінальної справи повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення.

У кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КК України та частини 1 статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, як вже зазначалось, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагентів.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем достатньо документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 31 серпня 2015 року).

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М.