Постанова № 49427592, 27.08.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2015 р. Справа № 917/1142/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Слободін М.М.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників:

позивача - Ставицька І.Б., довіреність № 01-11/16053 від 31.12.2014.

відповідача - не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Полтавської виправної колонії управління Державної пенітенціарної Служби України в Полтавській області (вх. №3740 П/3-10) на рішення господарського суду Полтавської області від 18 червня 2015 року по справі № 917/1142/15

за позовом Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" в особі Полтавської філії міських електричних мереж Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава

до Полтавська виправна колонія управління Державної пенітенціарної Служби України в Полтавській області, м. Полтава,

про стягнення грошових коштів у сумі 149 365,38 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 18.06.2015 по справі № 917/1142/15 (суддя Гетя Н.Г.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Полтавської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України в Полтавській області на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" в особі міських електромереж ПАТ "Полтаваобленерго 24844,90 грн. заборгованості за використану активну електричну енергію, 8012,78 грн. пені за період з 30.11.2014 по 29.04.2015, 63129,51 грн. інфляційних нарахувань за період з 30.11.2014 по 29.04.2015 та 2278,19 3% річних за період з 30.11.2014 по 29.04.2015 та 2932,90 грн. судового збору. В іншій частині позову - відмовлено. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" в особі міських електромереж ПАТ "Полтаваобленерго" зі спеціального фонду Державного бюджету України 1393,10 грн. судового збору сплаченого платіжним дорученням №0000532122 від 25.05.2015 на суму 4326,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Полтавська виправна колонія управління Державної пенітенціарної Служби України в Полтавській області звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 18.06.2015 по справі № 917/1142/15 скасувати та прийняти нове, яким зарахувати надлишково сплачені кошти за спожиту активну електричну енергію за квітень 2015 року в розмірі 153 387,89 грн. в рахунок погашення заборгованості відповідача на наступні періоди. Відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3149,39 грн. пені за квітень 2015 року, 22598,62 грн. інфляційних за квітень 2015 року та 401,41 грн. - 3% річних за квітень 2015 року.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" в особі Полтавської філії міських електричних мереж Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 26.11.2012 року між Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (постачальник - позивач у справі) та Полтавською виправною колонію управління Державної пенітенціарної Служби України в Полтавській області (споживач - відповідач у справі) було укладено договір про постачання електричної енергії №419, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію (як різновид товару) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 1038 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (розділ 1 договору).

Умовами пункту 2.1. договору передбачено, що під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

Відповідно до умов підпункту 2.3.3. договору споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії". Здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії" (підпункт 2.3.4 договору).

За внесення платежів, передбачених пунктом 2.2.3 цього договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, компенсаційні нарахування на встановлений індекс інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми.

Договір набуває чинності з дня підписання і укладається на строк до 31.12.2012. Відповідно до пункту 9.4 договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії.

Будь-яких доказів щодо припинення або розірвання договору матеріали справи не містять, в наслідок чого він є діючим до сьогоднішнього часу.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати належним чином не виконав, вартість поставленої електричної енергії за період з 01.12.2014 по 20.05.2015 позивачу не сплатив, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 72944,90 грн.

У зв'язку з тим, що відповідачем не вчинено дії по погашенню суми заборгованості за поставлений товар, позивач був змушений звернутися до господарського суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між ними договору про постачання електричної енергії.

Відповідно до статі 275 Господарського Кодексу України встановлено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (частина 2 статті 275 Господарського кодексу України).

Згідно до частини 6 статті 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про електроенергетику», споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. Безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача та їх належний технічний стан забезпечує сам споживач. Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником та правил користування електричною і тепловою енергією та виконання приписів державних інспекцій з енергетичного нагляду за режимами споживання електричної та теплової енергії згідно із законодавством України.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З умов договору (розділ 2 договору) вбачається, що споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії". Здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача згідно з додатком "Порядок розрахунків за перетікання реактивної електричної енергії " (підпункт 2.3.4 договору).

Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2000 за № 1136, у пункті 4 передбачає, що уповноважений банк до 12 години операційного дня здійснює перерахування коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії, які надійшли від постачальників за попередній день, відповідно до алгоритму, встановленого НКРЕ, та на підставі розпорядження власника рахунку згідно з режимом, встановленим у договорі про розрахунково-касове обслуговування.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України)

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного Кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов'язання є виконання зобов'язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов'язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів в порядку статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про здійснення відповідачем належної оплати вартості поставленої електричної енергії в сумі 72944,90 грн.

Колегія суддів не приймає, як належне твердження заявника скарги щодо наявності підстав для зменшення тарифів на електричну енергію у зв'язку з розташуванням на території Полтавської виправної колонії управління Державної пенітенціарної Служби України в Полтавській області, оскільки доні доводи не підтверджені документально.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським Кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Умовами пункту 2.2.3 договору встановлено, що за порушення термінів, визначених відповідним додатком, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 11012,78 грн. за невиконання останнім покладених на нього договірних зобов'язань.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача передбачених умовами угоди неустойки (пені), та водночас, про наявність підстав для її зменшення на підставі статті 233 Господарського кодексу України

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена норма ставить право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 статті 551 Цивільного Кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (пункт 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Згідно з Роз'яснень вказаним у пункті 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного Кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що Державної пенітенціарної Служби України в Полтавській області є кримінально-виконавчою установою закритого типу, яка входить до складу Державної кримінально-виконавчої служби та повністю утримується за рахунок державного бюджету.

У своїй діяльності, що торкається взяття бюджетних фінансових зобов'язань, відповідач повинен виконувати та дотримуватись вимог Бюджетного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України №228 від 28.02.2002 "Про затвердження порядку складання, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ", наказу Міністерства фінансів України №309 від 02.03.2012 "Про затвердження порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України" та інших нормативних документів.

Так, згідно частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України, бюджетна установа - орган, установа або організація, визначена Конституцією України, а також установа або організація, створена у встановленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, яка повністю утримується за рахунок відповідно державного бюджету або місцевого бюджетів, бюджетні установи є неприбутковими.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань, виникло у зв'язку з не отриманням останнім асигнувань з Державного бюджету України, кошти від якого, мали піти на фінансування основних витрат, в тому числі і на погашення боргу за користування електричною енергією.

Приписами статті 83 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що право господарського суду, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Враховуючи, що господарський суд обґрунтовуючи своє рішення про зменшення розміру стягуваної пені, взяв до уваги, що наведена вище норма є процесуальною і застосував поряд з нею норму матеріального права (стаття 233 Господарського Кодексу України), апеляційна інстанція вбачає достатньо вмотивований висновок суду першої інстанції про зменшення обумовленої договором пені та вважає, що підстави та мотиви для зменшення неустойки суд обґрунтував належним чином, тому вірно скористався обумовленим законом правом зменшити розмір санкцій до 8012,78 грн.

Крім того, згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Наслідки прострочення боржником (відповідачем) грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та збитків від інфляції виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат та річних, суд попередньої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунку сум, встановив вірний період за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У зв'язку з чим, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 63129,51 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 2278,19 грн.

Колегія суддів констатує, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог. Наявні в справі платіжні доручення №320 від 29.04.2015 на суму 104700,00 грн., №319 від 29.04.2015 на суму 900,00 грн., №348 від 18.05.2015 на суму 65900,00 грн., №347 від 18.05.2015, №429 від 11.06.2015 та №199 від 30.04.2015 не можуть свідчити про не обґрунтованість судового рішення, оскільки дані документи були подані до суду апеляційної інстанції під час повторного перегляду даної справи та не були досліджені під час розгляду справи у суді першої інстанції.

Крім того, вимоги відповідача в апеляційній скарзі, щодо зарахування надлишково сплачених грошових кошти за спожиту активну електричну енергію за квітень 2015 року в розмірі 153 387,89 грн. в рахунок погашення заборгованості відповідача на наступні періоди, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції, що виключає їх розгляд в суді апеляційної інстанції на підставі частини 3 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи те, що позивачем доведено суду факт порушення своїх законних прав та інтересів з боку відповідача, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статті 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 18.06.2015 по справі № 917/1142/15 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в зв'язку з чим, апеляційна скарга Полтавської виправної колонії управління Державної пенітенціарної Служби України в Полтавській області не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Полтавської виправної колонії управління Державної пенітенціарної Служби України в Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 18 червня 2015 року по справі № 917/1142/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 31 серпня 2015 року.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Слободін М.М.