Постанова № 49427596, 25.08.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2015 р. Справа № 904/810/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Корнєєв А.М. за довіреністю № 20 03.02.2015.

відповідача - Бойчук В.І., паспорт серія №МК62751 (директор).

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Електромонтаж -МУ-3" (вх. №3260 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 17 квітня 2015 року по справі № 904/810/15

за позовом Приватного підприємства "Електромонтаж-МУ-3", м. Дніпродзержинськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НМУ Електропівденмонтаж", м. Харків

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.04.2015 по справі №904/810/15 (суддя Прохорова С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "НМУ Електропівденмонтаж" на користь Приватного підприємства " Електромонтаж - МУ-3" 3405,00 грн. штрафу, 670,43 грн. пені та 81,50 грн. судового збору. В частині стягнення авансового платежу з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних у сумі 26983,22 грн., 64695,00 грн. штрафу та 12738, 12 грн. пені -відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Електромонтаж - МУ-3" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Харківської області від 17.04.2015 по справі №904/810/15, шляхом прийняття нового рішення по справі, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Товариство з обмеженою відповідальністю "НМУ Електропівденмонтаж" у відзиві на апеляційну скаргу проти доводів викладених в апеляційні скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.

Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків є укладений 26.06.2014 між Приватним підприємством " Електромонтаж - МУ-3" (підрядник - позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НМУ Електропівденмонтаж" (субпідрядник - відповідач у справі) договору № 2014-26-06/1, відповідно до умов якого (пункт 1.1) субпідрядник зобов'язується у 2014 році за завданням замовника на свій ризик з матеріалів замовника виконати повний комплекс робіт за проектом: «Капремонт трансформаторів енергоблоку №8 ДТЕК КРИВОРІЗЬКА ТЄС. Трансформатор трифазний двохобмоточний Т-8 бл..№8 інв..№4655».

Сума договору становить 227000,00 грн. з урахуванням ПДВ (пункт 3.1 договору).

Розділом 4 сторони визначили порядок здійснення оплати, зокрема, з моменту підписання актів виконаних робіт ф. КБ-2в та довідками КБ-3 у підрядника виникає обов'язок впродовж 90 календарних днів здійснити розрахунки за виконанні роботи.

Сторони у пункті 5.1 договору обумовили строки виконання робіт: початок 01.10.2014, закінчення - 20.11.2014.

У пункті 6.2 договору встановлено, що виконання будівельно-монтажних робіт виконуються субпідрядником у відповідності з кошторисом, будівельними нормами (та іншими нормативними документами), з дотриманням строків, вказаних у графіку виконання робіт.

Пункту 13.1 договору передбачено, що у разі невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за договором, сторони несуть відповідальність, передбачену законом та цим договором.

У разі затримки виконання робіт за цим договором, або виконання робіт не у повному обсязі, що заявлені підрядником (замовником), субпідрядник сплачує підряднику неустойку у вигляді пені у розмірі 0,5% від суми невиконаних або несвоєчасно виконаних зобов'язань за кожний день прострочення (пункт 13.2 договору).

Крім того, у відповідності до пункту 13.10 договору, за порушення строків виконання робіт субпідрядник (відповідач) сплачує підряднику (позивачу) штраф у розмірі 30% від суми договору протягом 5-ти банківських днів з моменту направлення підрядником відповідної письмової вимоги шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника.

Одночасно контрагентами, на виконання умов договору, було погоджено та підписано кошторисну документацію на виконання робіт, відповідно до якого визначено найменування робіт,та їх вартість.

Як свідчать матеріалами справи, 22.09.2014 відповідач виставив позивачу для оплати рахунок-фактуру № 379 на загальну суму 25000,00 грн. на визначені роботи, а саме: «Капремонт трансформаторів енергоблоку №8 ДТЕК КРИВОРІЗЬКА ТЄС. Трансформатор трифазний двохобмоточний Т-8 бл..№8 інв..№4655». Даний рахунок підписаний директором та головним бухгалтером товариства - відповідача.

Платіжним дорученням №96 від 23.09.2014 на суму 25000,00 грн., на підставі вказаного рахунку-фактури, позивач здійснив попередню оплату договору в загальній сумі 25000,00 грн.

Проте, в супереч умовам договору відповідач не приступив до виконання комплексу робіт за проектом: «Капремонт трансформаторів енергоблоку №8 ДТЕК КРИВОРІЗЬКА ТЄС. Трансформатор трифазний двохобмоточний Т-8 бл..№8 інв..№4655».

Вважаючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю "НМУ Електро-південмонтаж" отримало кошти за підрядні роботи які не були здійсненні в строк встановлений договором, позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача попередньої оплати, а також пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного договору субпідряду.

Статтею 838 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 850 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором.

Колегією суддів встановлено, що позивач, з метою своєчасного та належного виконання зобов'язань за договором субпідряду №2014-26-06/1 від 26.06.2014, здійснив попередню оплату у розмірі 25000,00 грн. Даний факт, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції відповідачем не спростовано.

Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (стаття 538 Цивільного Кодексу України).

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 Цивільного кодексу України).

У відповідності до пункту 5.1 договору початок виконання робіт: 01.10.2014, закінчення - 20.11.2014

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач належним чином не реалізував покладені на нього обов'язки із виконання комплексу робіт за проектом: «Капремонт трансформаторів енергоблоку №8 ДТЕК КРИВОРІЗЬКА ТЄС. Трансформатор трифазний двохобмоточний Т-8 бл..№8 інв..№4655».

Наявна в матеріалах справи довідка про вартість виконаних робіт за листопад 2014 року по формі КБ-3 на суму 17782,45 грн., не приймається судом апеляційної інстанції, як належний та допустимий доказ, оскільки підписана в односторонньому порядку відповідачем, та за своїми ознаками не є документом, який підтверджує реальне виконання робіт за договором підряду.

Згідно із пунктом 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання та вимагати відшкодування збитків.

Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (ч.2 ст. 849 Цивільного кодексу України).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання підрядником свого зобов'язання зі своєчасного виконання підрядних робіт. А у разі настання такої умови замовник має право розірвати договір, та вимагати від контрагента повернення суми отриманого авансового платежу, на яке не було здійснено виконання робіт.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що пунктом 16.1 договору передбачено, що договір № 2014-26-06/1 від 26.06.2014 набирає чинності з дня його підписання обома сторонами та скріплення печатками і діє до 31.12.2014.

Статтею 631 Цивільного Кодексу України та частини 7 статті 180 Господарського Кодексу України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Таким чином, договір від 26.06.2014 за №2014-26-06/1 вважається припиненим з 31.12.2014.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення договору, вчинене під час дії цього договору.

Матеріалами справи підтверджується звернення позивача (вимога №2 та претензія №3 від 15.01.2015) до відповідача із проханням повернути в добровільному порядку суму попередньої оплати в розмірі 26938,01 грн. Однак, відповідачем залишено без відповіді та задоволення вказані претензії.

В силу частини 1 статті 203 Господарського Кодексу України, господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управленою стороною.

Так, за приписами статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного Кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, належне виконання зобов'язання є виконання зобов'язань, з додержанням вимог і принципів виконання зобов'язання встановленими умовами договору та приписами чинного законодавства.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання (стаття 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що відповідач на вимогу позивача не повернув попередню оплату за договором, колегія суддів доходить до висновку про те, що відповідач є таким, що порушив зобов'язання по сплаті на користь позивача 25000,00 грн., а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи суду першої інстанції про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, шляхом звернення до суду, попередньо, не звернувшись з пропозицією щодо розірвання договору підряду, колегією суддів відхиляється, як безпідставне, оскільки спростовано матеріалами справи.

Крім того, за змістом статті 124 Конституції України, а також офіційного тлумачення положення частини другої цієї статті, наданого в рішенні Конституційного Суду України N 15-рп/2002 від 09.07.2002 року вбачається, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту і є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Тобто, не направлення позивачем претензії на адресу відповідача для визнання позовних вимог не є необґрунтованими.

З огляду на те, що факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором підряду підтверджується матеріалами справи, у позивача є всі правові підстави вимагати стягнення із зобов'язаного контрагента штрафних санкцій.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського Кодексу України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського Кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського Кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського Кодексу України).

Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного Кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського Кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського Кодексу України.

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського Кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочення платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Така позиція узгоджується з викладеним у пункті 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 - сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається (абзац третій частини другої статті 551 Цивільного кодексу України, частина перша статті 231 Господарського Кодекс України).

Відповідно до частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського Кодексу України.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного Кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного Кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського Кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

З умов договору (пункт 13.10, 13.2 договору) вбачається, що сторони погодили, що за порушення умов договору господарсько-правову відповідальність у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в розмірі 13408,55 грн. та штрафу в розмірі 68100,00 грн. за невиконання останнім покладених на нього договірних зобов'язань.

Однак, з урахуванням встановлених господарським судом обставин щодо розміру простроченого зобов'язання та стану його виконання на час розгляду справи судом, відсутності даних про заподіяння позивачу у зв'язку з цим збитків, співрозмірності належних до сплати відповідачем штрафних санкцій і сумою прострочення, інтересів сторін, суд першої інстанції відповідно до вимог статті 233 Господарського Кодексу України зменшив розмір пені та штрафу на 95%.

Висновок суду першої інстанції за переконанням колегії суддів є таким, що суперечить чинному законодавству, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена норма ставить право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Частина 3 статті 551 Цивільного Кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського Кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (пункт 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Згідно з роз'ясненнями вказаним у пункті 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного Кодексу України).

Судом апеляційної інстанції враховано, що відповідно до статті 617 Цивільного Кодексу України відсутність коштів у боржника не вважається випадком, який звільняє останнього від відповідальності за порушення ним зобов'язання.

При цьому, оскільки статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже, в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати штрафних санкцій, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

Таким чином, вищенаведеними нормами передбачено право господарського суду за наявності обставин, які мають істотне значення, зменшити розмір заявлених до стягнення санкцій (в тому числі пені). При цьому наявність таких обставин повинна бути документально підтверджена (статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з Роз'ясненням п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Стаття 83 Господарського Процесуального Кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Колегія суддів зазначає, що всупереч вищевказаним обставинам господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення не зазначив будь-яких доказів винятковості обставин, які призвели до порушення відповідачем грошового зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Сукупність вищезазначеного дає підстави судовій колегії дійти висновку про те, що приймаючи оскаржуване рішення в частині зменшення розміру штрафних санкцій, господарським судом не було оцінено майновий стан сторін, оскільки розмір, до якого було зменшено штраф (на 95%) не є співрозмірним, в контексті інтересів позивача.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає про їх безпідставність, зважаючи на те, що вказані вимоги не можуть бути задоволені у встановлений законом спосіб, оскільки за своєю правовою природою 3% річних та інфляційні втрати є складовою частиною основного боргу та визначаються законом, як спосіб захисту майнового права та інтересу кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат останнього від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 17.04.2015 по справі №904/810/15 прийняте при не належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його часткового скасування, та відповідно - задоволення апеляційної скарги Приватного підприємства " Електромонтаж -МУ-3".

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2, 4 статті 103, пунктом 1, 3, 4 статті 104 та статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Електромонтаж - МУ-3" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 17 квітня 2015 року по справі № 904/810/15 скасувати в частині відмови в позові, та цій частині позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НМУ"Електропівденмонтаж" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 33, код ЄДРПОУ 04734213) на користь Приватного підприємства "Електромонтаж-МУ-3" (51925, м. Дніпродзержинськ, вул. Басейна,1А, код ЄДРПОУ 313297060) суму попередньої оплати у розмірі 25000,00 грн., штраф у розмірі 64695,00 грн. та 12738,12 грн. пені.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НМУ"Електропівденмонтаж" (61035, м. Харків, вул. Каштанова, 33, код ЄДРПОУ 04734213) на користь Приватного підприємства "Електромонтаж-МУ-3" (51925, м. Дніпродзержинськ, вул. Басейна,1А, код ЄДРПОУ 313297060) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2048,66 грн. та 1024,33 грн. - за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 31 серпня 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Слободін М.М.