Ухвала суду № 49164005, 13.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2015 року м. Київ К/800/14145/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Бовкун В.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 13.08.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.11.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013

у справі № 2а/2470/1064/12

за позовом Закритого акціонерного товариства „Добробут"

до Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції

Чернівецької області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство „Добробут" (правонаступник - Приватне акціонерне товариство „Добробут" звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Чернівецької області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001291500 від 02.04.2012.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.11.2012 позовні вимоги задоволено, скасовано податкового повідомлення-рішення № 0001291500 від 02.04.2012.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.11.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового зобов'язання по податку на додану вартість за грудень 2010 року по взаємовідносинах з ТОВ „Сварог-Агробуд" та складено акт №554/23-013/30149639 від 09.12.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001291500 від 02.04.2012, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість на 2027733 грн.

Відповідачем відображено зменшення від'ємного значення р. 18.2 декларації за грудень 2010 року на суму 263917, 85 грн. Дані камеральної перевірки свідчать про порушення позивачем п. 4.6 розділу ІІІ "Розрахунки з бюджетом" Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість було заповнено із порушенням, суму 2163918 грн. слід було відобразити у Рядку 21.3 декларації, який передбачений для відображення зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядка 24) за результатами перевірки, проведеної органом державної податкової служби.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків та їх підтвердження належними первинними документами, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відтак, обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість згідно спірного податкового повідомлення-рішення, знаходяться поза межами вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, реальність здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами підтверджено належним чином складеними первинними документами: договорами, актами приймання виконаних будівельних, податковими накладними, банківськими виписками та платіжними дорученнями, що за формою та змістом відповідають визначенню первинного документу, що наведене в Законі України „Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність".

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області надано ЗАТ „Добробут" дозвіл на виконання будівельних робіт №2-30/09 від 26.01.2009 на виконання будівельних робіт з будівництва І черги туристичної бази ЗАТ „Добробут", відповідно до проектної документації, затвердженої та зареєстрованої наказом №45 від 01.12.2008, будівельні роботи якого проводить ТОВ „Дністерелектросервіс".

Судом першої інстанції також було досліджено акт готовності об'єкта до експлуатації від 18.11.2010 будівництва туристичної бази ЗАТ „Добробут", будівельні роботи якого проводив ТОВ „Дністерелектросервіс", акти №1-13 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року.

Також судами встановлено, що на момент укладення та виконання договору ТОВ „Сварог-Агробуд", ТОВ „Дністерелектросервіс" були зареєстровані відповідно до законодавства України суб'єктами господарювання, а також платниками податку на додану вартість.

Договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме на виконання комплексу робіт з будівництва туристичної бази на території с. Ломачинці, Сокирянського району, Чернівецької області, урочище "Вишневий яр".

По даному договору сторони належно виконали свої зобов'язання щодо виконання та приймання робіт, жодних претензій щодо кількості, якості та строків виконання у сторін немає.

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.11.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 у справі № 2а/2470/1064/12 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Сокирянської об'єднаної державної податкової інспекції Чернівецької області залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 08.11.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.02.2013 у справі № 2а/2470/1064/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко