Ухвала суду № 48803541, 19.08.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді - Рожина Ю.М.,

суддів - Максимчук З.М., Григоренка М.П.,

секретаря судового засідання - Шептицької С.С.,

з участю

представника позивача-відповідача ПАТ „Укрсоцбанк" Наконечної Д.О.,

відповідача-позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Рівненської області апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства „Укрсоцбанк" про розірвання кредитного договору, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ „Укрсоцбанк" заборгованість за кредитним договором від 16 листопада 2007 року №377КЗ, що складає заборгованість за кредитом 49499 грн. 61 коп., заборгованість за відсотками у сумі 41610 грн. 40 коп., а всього 91110 грн. 1 коп. та судові витрати у сумі 912 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ „Укрсоцбанк" про розірвання кредитного договору від 16 листопада 2007 року №377КЗ.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказує на його незаконність, порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи. Покликається на те, що суд не застосував положення ст.652 ЦК України щодо підстав розірвання кредитного договору з позивачем, про що було зазначено у зустрічному позові. Вважає, що позичальник, який є банк, діяв недобросовісно, в порушення норм права, що регулюють кредитні правовідношення. Доводить, що навіть після скасування незаконно збільшеної відсоткової ставки, застосованої банком, не скасовує правових наслідків порушення зобов'язання, вини та відповідальності банку. Вважає, що з огляду на неправомірність дій банку у збільшенні відсоткової ставки, мав право припинити виконання зобов'язання за кредитним договором у відповідності до ст.615 ЦК України. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення про позовну давність, заявлену відповідачем до прийняття рішення, адже позичальником припинена сплата платежів 25 грудня 2008 року, банк звернувся до суду 23 травня 2014 року. Відповідно до договірних зобов'язань чергові платежі за кредитним договором повинні сплачуватися щомісячно, а тому позивач мав можливість своєчасно звернутися із позовом до суду.

За викладених обставин просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, про відмову у задоволенні позову банку та задоволенні зустрічного позову про розірвання кредитного договору.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції посилається на його незаконність та безпідставність висновків суду, вважає, що мало місце порушення норм матеріального та процесуального права. Доводить, що суд не врахував положення ч.1 ст.559 ЦК України за якою припиняється порука у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя або якщо така умова передбачена договором поруки. Покликається на те, що кредитний договір передбачав можливість зміни умов його виконання, зокрема збільшення ставки по процентах за користування кредитом, поряд з цим у договорі поруки такі умови не зазначались, отже у встановленому законом порядку його зобов'язання перед кредитором припиняються. При цьому покликається на судову практику з приводу застосування законодавства щодо припинення поруки у випадку неповідомлення про зміну основного договору без згоди поручителя. За викладених обставин просить рішення суду скасувати, визнати договір поруки припиненим та відмовити у задоволенні позовних вимог банку до нього про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційних скарг, заслухавши учасників, що з'явились у судове засідання дійшла висновку про відхилення апеляційних скарг з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 16 листопада 2007 року між АКБ „Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ „Укрсоцбанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №377КЗ за яким позичальник отримав грошові кошти у розмірі 54700 грн. із сплатою 13,5% річних за умови повернення кредиту щомісячними платежами, згідно графіка, з кінцевим терміном повернення кредиту та всіх належних платежів за кредитним договором до 15 листопада 2017 року, для придбання земельної ділянки площею 0,1 га, розташованої в АДРЕСА_1 (а.с.5-7).

Відповідно до п.1.3 умов кредитного договору, для забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, між банком та позичальником 16 листопада 2007 року укладено договір іпотеки №377КЗ-1, предметом якого була земельна ділянка загальною площею 0,2023 га кадастровий номер НОМЕР_1, розташована в АДРЕСА_2, що належить іпотекодавцю на праві власності, відповідно до договору купівлі-продажу від 16 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Гощанського районного нотаріального округу за реєстровим №3022 та державного акту серії НОМЕР_2, виданого Бабинською сільською радою Гощанського району Рівненської області (а.с.37). Відповідно до п.1.2 договору іпотеки вартість предмета іпотеки за домовленістю сторін складає 68377 грн.

Для забезпечення виконання умов кредитного договору укладеного між банком та позичальником, 16 листопада 2007 року між АКБ „Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ „Укрсоцбанк" та ОСОБА_3 укладено договір фінансової поруки, за яким поручитель зобов'язувався перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання ОСОБА_2 зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій у розмірі та випадках передбачених кредитним договором №377КЗ від 16 листопада 2007 року.

Відповідно до п.2.4.1 умов кредитного договору сплата кредиту та процентів здійснюється на відповідні рахунку банку до п'ятнадцятого числа місяця наступним за тим, в якому нараховані проценти.

За змістом п.4.4. кредитного договору, у разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених п.п.3.3.2.-3.3.15 договору, протягом 60 календарних днів, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафі санкції (штраф, пеню). За умовами п.3.3.8 договору позичальник зобов'язаний повернути в повному обсязі кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями, згідно з графіком, визначеним додатком 1 до цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що позичальник неналежним чином виконував умови кредитного договору, в порушення п.1.1 кредитного договору не вносив щомісячні платежі до 15 числа кожного місяця, згідно графіка, провівши сплату кредиту та відсотків за його користування лише в період з 1 серпня 2008 року по 26 січня 2009 року внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 6 квітня 2015 року становила 144861 грн. 36 коп., яка складається з 49499 грн. 61 коп. заборгованості за кредитом, 41610 грн. 40 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом, 9370 грн. 70 коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 15544 грн. 23 коп. пені за несвоєчасне повернення відсотків за користування кредитом, 10831 грн. 32 коп. інфляційні витрати за кредитом, 18005 грн. 9 коп. інфляційні витрати по відсотках.

Частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ „Укрсоцбанку" до ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позичальник неналежним чином виконував договірні зобов'язання за кредитним договором, а у відповідності до ст.ст.526,629,611,1050 ЦК України настають наслідки передбачені умова кредитного договору та підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором та відсотків за користування кредитним коштами у сумі 494999 грн. 61 коп.

При цьому суд першої інстанції, з урахуванням положень ст.ст.256-258 ЦК України щодо штрафних санкцій за кредитним договором, застосував річний строк та відмовив у їх стягненні.

Посилаючись на приписи ст.ст.553,554 ЦК України суд першої інстанції поклав на поручителя солідарну відповідальність із позичальником за неналежне виконання умов кредитного договору.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, виходячи з того, що позичальник, яким є відповідач у справі неналежно виконував договірні зобов'язання перед банком щодо своєчасного повернення кредитних коштів за умовами кредитного договору, а тому повинен нести відповідальність шляхом повернення заборгованості кредитних коштів та відсотків за користування цими коштами.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо застосування строку позовної давності при зверненні позивача до суду, яка визначена ст.257 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2, що підтверджено ним під час апеляційного розгляду справи, письмово звертався до позивача - ПАТ „Укрсоцбанку" (а.с.39-46) про визнання свого боргу перед банком, висловлював пропозиції щодо його погашення в інший спосіб та винесення рішення щодо відстрочки погашення боргу, що відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України є підставою у перериванні перебігу позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо розірвання кредитного договору, суд першої інстанції обґрунтовано послався на приписи ч.2 ст.652 ЦК України та роз'яснення, що викладені в п.п.15,16 постанови Пленуму Вищого Спеціалізовано Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", за якими можливість розірвання договору може настати не за наявністю істотної зміни безпосередньо, а за наявністю одночасно чотирьох умов визначених ч.2 ст.652 ЦК при істотній зміні обставин. Оскільки ці умови стосуються обох сторін договору, а позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації та мав це передбачити в момент укладення договору.

Доводами апеляційної скарги це не спростовується, а тому колегія суддів не вбачає за можливим прийняти до уваги посилання на ст.652 ЦК України, як обставину, що заслуговує на увагу при задоволенні вимог щодо розірвання кредитного договору від 16 листопада 2007 року №377КЗ укладеного між банком та позичальником.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 на визнання договору поруки укладеного між ним та банком припиненим з посиланням на приписи ч.1 ст.559 ЦК України виходячи з наступного.

За змістом змінених позовних вимог, які прийняті судом першої інстанції до розгляду, та стали підставою у прийнятті рішення судом першої інстанції, заборгованість по кредитному договору від 16 листопада 2007 року №377КЗ нараховувалась виходячи із відсоткової ставки 13,5 % за користування кредитом.

Тобто, дана ставка була визначена первинно при укладенні кредитного договору та при укладенні договору поруки від 16 листопада 2007 року №377КЗ-2, що не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя, а тому не можуть застосовуватися вимоги ч.1 ст.559 ЦК України щодо умов припинення договору поруки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з'ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому відсутні підстави для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317,324,325 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий Ю.М.Рожин

Судді З.М. Максимчук

М.П.Григоренко