Рішення № 4854013, 09.09.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.09 Справа№ 3/149

Суддя Н.Березяк при секретарі І. Торській розглянула матеріали справи

Розглянувши матеріали справи

За позовом: ТзОВ „ТРИДЕНТА АГРО”, м. Київ

До відповідача: ПАФ „Дністер”, с. Верни, Миколаївський район

Про стягнення 8 771,64 грн.

В судове засідання з’явились:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Амброс М.Р. - представник

Представникам сторін було роз’яснено права та обов‘язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю „ТРИДЕНТА АГРО” до Приватної агрофірми „Дністер” про стягнення 8 771,64 грн.

В судовому засіданні 31.08.2009 року представник позивача позовні вимоги підтримав, просив стягнути з відповідача суму основного боргу, пеню, інфляційні, річні, штраф та судові витрати з мотивів наведених в позовній заяві, матеріалах справи та поясненнях наданих в судовому засіданні.

09.09.2009 року в судовому засіданні представник відповідача подала докази сплати основного боргу в розмірі 4 002,48 грн., а проти нарахування штрафних санкцій заперечила з підстав викладених в своєму відзиві на позов.

В судовому завданні 09.09.2009 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

26.09.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „ТРИДЕНТА АГРО” (Продавець) та Приватною агрофірмою „Дністер” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № ЗУФ –153/09/08 на умовах відстрочення платежу.

На виконання умов договору 29.09.2009 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 4 002,48 грн. за який відповідач зобов’язувався оплатити до 01.2008 року, однак, свої договірні зобов’язання не виконав, оплативши вартість товару 05.06.2009 року.

В зв’язку з порушенням оплати товару, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані інфляційні втрати в розмірі 505,19 грн. та три відсотки річних в сумі 77,96 грн. Крім цього, відповідно до Додатку №1 позивачем нарахована курсова різниця в розмірі 2 262,58 грн. та відповідно до п.8.2 та п.8.4 Договору позивачем нараховані пеня в розмірі 623,06 грн. та 600,37 грн. - штрафу.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору № ЗУФ –153/09/08 відповідач 29.09.2008 року отримав від позивача товар, а саме засіб захисту рослин „Ламардор” загальною вартістю 4 002,48 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-ЛВ00430 від 29.09.2008 року.

Відповідно до п. 5.1 та п. 5.3 Договору № ЗУФ –153/09/08 Покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, та або видаткових накладних. Оплата вартості товару проводиться Покупцем сто відсотково в строк до 01.10.2008 року без обов’язкового виставлення рахунку –фактури.

Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов’язання відповідач виконав з порушенням строку оплати вартості отриманого товару, а саме вартість товару в розмірі 4 002,48 грн. оплатив 05.06.2009 року то в цій частині провадження підлягає припиненню.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов’язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Відповідно до п.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Частиною 2 пункту 8.3 Договору № ЗУФ –153/09/08 сторони, відповідно до п. 6 ст.232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

Пунктом 8.2 Договору № ЗУФ –153/09/08 передбачено, що прострочення виконання зобов’язання Покупець зобов’язаний сплатити на користь Продавця пеню в розмірі подвійної облікової кредитної ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, що складає та підлягає до стягнення в сумі 623,06 грн.

Крім того, підпунктом 8.4 Договору № ЗУФ –153/09/08 передбачено, що за несплату або несвоєчасну оплату товару Покупець сплачує штраф у розмірі 15 (п’ятнадцять) відсотків від вартості неоплаченого товару, що складає та підлягає стягненню з відповідача в розмірі 600,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За несвоєчасне виконання договірних зобов’язань нараховані позивачем три відсотки річних за період з 01.10.2008 –25.05.2009 р. р. в розмірі 77,96 грн. та інфляційні втрати за період жовтень 2008 р. по квітень2009 р. в сумі 505,19 грн. підлягають до стягнення.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до Додатку №1, який є невід’ємною частиною Договору №ЗУФ–153/09/08 передбачено, що у випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті використовують формулу згідно якої виводять курсову різницю. Як вбачається із розрахунку позивача курсова різниця становить та підлягає стягненню з відповідача в розмірі 2 262,58 грн.

Що стосується доводів відповідача про подвійну відповідальність у разі нарахування йому пені та штрафу одночасно, то слід зазначити наступне:

відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 цього Кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 8,2 та п.8.4 договору, сторони передбачили відповідальність покупця (відповідача) за прострочення виконання зобов'язання за договором: у разі несвоєчасної оплати вартості поставленого товару, покупець сплачує на користь продавця, пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого товару та штраф в розмірі 15 відсотків від вартості неоплаченого товару. В цій частині договір відповідачем не оспорювався і не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Що стосується посилання відповідача на необхідність зменшення розміру штрафних санкцій в зв’язку з їх не співмірністю, то слід зазначити наступне:

пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, всупереч вказаним статтям відповідач, звернувшись до суду із проханням зменшити розмір штрафних санкцій до нуля, не надав доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності; не надав доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним договірного зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про недоведеність відповідачем його вимоги щодо зменшення розміру стягуваних з нього штрафних санкцій та відсутність правових підстав для їх зменшення .

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 700,00 грн. послуг адвоката.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору про надання юридичних послуг № 5128/05/09 від 25.05.2009 року позивач оплатив Товариству з обмеженою відповідальністю „Незалежна юридична компанія” вартість юридичних послуг в розмірі 700,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України „Про адвокатуру”, дія якого поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України „Про адвокатуру”, котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг адвокатам.

Як вбачається з матеріалів справи, довіреність від 25.05.2009 року на представлення інтересів позивача в суді ТзОВ „Незалежна юридична компанія” була видана - громадянину Бонтлабу В.В., який має адвокатське посвідчення, а отже вартість наданих юридичних послуг підлягає відшкодуванню в порядку ст. 44 ГПК України.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач в судове засідання доказів погашення нарахованих позивачем штрафних санкцій у зв’язку з порушенням умов договору не подав.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають до задоволення частково.

Судові витрати слід віднести на відповідача в сумі 102,00 грн. державного мита та 315,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись 3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,75, 82,84,85 ГПК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Приватної агрофірми „Дністер” (81635, Львівська область, Миколаївський район, с. Верни, код ЄДРПОУ 03762064) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ТРИДЕНТА АГРО” (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28А, код ЄДРПОУ 25591321) –505,19 грн. –інфляційних втрат, 77,96 грн. –трьох відсотків річних, 623,06 грн. –пені, 600,00 грн. –штрафу, 2 262,58 грн. –курсової різниці, 700,00 грн. –послуг адвоката, 102,00 грн. –державного мита та 315,00 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення 4 002,48 грн. –основного боргу провадження у справі припинити.

4. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14.09.2009 року

Суддя