Ухвала суду № 48304195, 03.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2015 року м. Київ К/9991/69757/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючого:Нечитайла О.М.Суддів:Кошіля В.В. Моторного О.А.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року

у справі №2а/0570/7377/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Донецької області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Метінвест Холдинг» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 13 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року, адміністративний позов задовольнив повністю. Скасував податкові повідомлення - рішення відповідача від 01 березня 2012 року №0000241322/8152/15-16-23/5, 000251322/8155/15-16-23/5 та від 25 травня 2012 року №0000121550/6588/15-17-5-1, №000011550/6587/15-17-5-1. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 188,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав до суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «АРІС» за період з 01 червня 2011 року по 31 липня 2011 року, за наслідками якої складено акт від 16 лютого 2012 року №95/15-16-23/5-34093721.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог частини 1 статті 203, статті 215, пункту 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України у частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з ТОВ «АРІС» по ланцюгу постачання від ТОВ «ЕТК «Победіт», внаслідок чого в порушення пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено завищення сум податкового кредиту у розмірі 5 180 996,63 грн. та порушення позивачем вимог підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.6 статті 138, пункту 149.1 статті 149, пункту 152.1 статті 152 Податкового кодексу України у вигляді заниження суми податку на прибуток за ІІ-ІІІ квартали 2011 року у розмірі 5 958 147,00 грн.

На підставі акту перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 01 березня 2012 року №0000241322/8152/15-16-23/5, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на 558 147,00 грн. та №0000251322/8155/15-16-23/5, яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість по декларації за червень 2011 року на 3 255 484,00 грн., по декларації за липень 2011 року на 1 925 511,00 грн.

За результатом розгляду скарги позивача на прийняті рішення, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з питань, що стали предметом оскарження, про що складено акт від 04 травня 2012 року №83/15-17-5-1-34093721, яким встановлено аналогічні порушення норм податкового законодавства. Разом з тим, вказаною перевіркою встановлено завищення позивачем сум податкового кредиту у розмірі 8 850 303,00 грн. та заниження суми податку на прибуток на 10 177 849,00 грн.

На підставі висновків перевірки здійсненої в межах адміністративного оскарження, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 25 травня 2012 року №0000121550/6588/15-17-5-1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на 4 219 702,00 грн. та №000011550/6587/15-17-5-1, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3 669 308,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «АРІС» за нікчемними правочинами.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на акті ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 10 листопада 2011 року №1257/23-2/30623536, за висновками якого визнані нікчемними всі операції з реалізації у червні-липні 2011 року ТОВ «АРІС» вугільної продукції, придбаної у ТОВ «ЕТК «Победіт».

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні від`ємного значення податку на додану вартість та валових витрат по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору від 29 грудня 2010 року №ДУК-01/10-174п ТОВ «АРІС» поставило позивачу вугільну продукцію (вугільний концентрат марки КО-100), що відповідно до наступних специфікацій складає: від 31 травня 2011 року №7 у розмірі 22 799 992,00 грн., у тому числі ПДВ - 3 799 992,00 грн.; від 30 червня 2011 року №8 у розмірі 28 499 940,00 грн., у тому числі ПДВ - 4749 990,00 грн.; від 15 червня 2011 року №9 у розмірі 5 699 988,00 грн., у тому числі ПДВ - 949 998,00 грн.

На підставі договору від 10 лютого 2011 року №ДУК-02/11-085-П ТОВ «АРІС» поставлено позивачу продукцію виробничо-технічного призначення.

Відповідно до специфікацій від 14 квітня 2011 року №2 поставлено шахтний електровоз 2ЄРА 900 В9(П8) на суму 1 554 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 259 000,00 грн.; від 05 травня 2011 року №3 акумуляторну батарею на суму 189 790,00 грн., у тому числі ПДВ - 31 625,00 грн.; від 20 червня 2011 року №4 акумуляторну батарею на суму 379 500,00 грн., у тому числі ПДВ - 63 250,00 грн.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів, податкових накладних, рахунків, накладних на ресурси та обладнання, товарно-транспортних накладних, актів приймання-передачі товару, квитанцій про приймання товару, банківських виписок.

Судами попередніх інстанцій встановлено подальшу реалізацію придбаного позивачем товару за договором від 29 грудня 2010 року №ДУК-01/10-174п - ПАТ «Авдіївський коксохімічний завод», ВАТ «Донецьккокс», ВАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь», за договором від 10 лютого 2011 року №ДУК-02/11-085-П - ВАТ «Краснодонвугілля».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, та у зв'язку з оплатою цьому підприємству вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Також колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «АРІС».

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість формування податкового кредиту за результатом виконання господарських операцій з ТОВ «АРІС».

За приписами підпунктів 200.1, 200.2. 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (пункт 200.4 статті 200 Податкового кодексу України).

Таким чином, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту та відповідно права на бюджетне відшкодування такого податку, відповідачем не спростовано.

Укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Крім того, висновок податкового органу про те, що відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року у справі №2а/0570/7377/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді: Кошіль В.В. Моторний О.А.