Ухвала суду № 48304188, 03.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2015 року м. Київ К/800/36953/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівКошіля В.В. Моторного О.А.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року

у справі №817/556/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПК-Україна»

до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВПК-Україна» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 04 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року, задовольнив адміністративний позов, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 28 грудня 2012 року №0006062342. Стягнув на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 828,50 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач надіслав до суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Контролюючий орган провів виїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 жовтня 2012 року, про що склав акт від 19 грудня 2012 року №695/22-200/37023086, яким встановив порушення позивачем вимог підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що виразилося у безпідставному включенні до складу валових витрат витрат не підтверджених первинними документами у розмірі 150 236, 00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 28 грудня 2012 року №0006062342, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 182 850,00 грн., з яких за основним платежем - 150 236,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 32 614,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат вартості послуг отриманих від ТОВ «Ол-Транс», ТОВ «АЗС-Сервіс», ТОВ «Рівненська продуктова компанія», ТОВ «ТС Обжора», ТОВ «Любарт», що не підтверджені первинними документами.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що первинні бухгалтерські документи (акти виконаних робіт (наданих послуг)) отримані позивачем від зазначених контрагентів не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а саме: у наданих до перевірки актах виконаних робіт (наданих послуг) відсутнє прізвище особи, відповідальної за отримання наданих послуг.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат по господарським операціям з придбання послуг у ТОВ «Ол-Транс», ТОВ «АЗС-Сервіс», ТОВ «Рівненська продуктова компанія», ТОВ «ТС Обжора», ТОВ «Любарт».

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Ол-Транс» на підставі договору про надання транспортних послуг від 01 жовтня 2011 року, з ТОВ «АЗС-Сервіс» на підставі договору оренди нежитлових приміщень від 01 жовтня 2012 року, з ТОВ «Рівненська продуктова компанія» на підставі договору оренди нежитлових приміщень від 28 грудня 2011 року, з ТОВ «ТС Обжора» на підставі договору надання маркетингових послуг від 02 липня 2012 року, з ТОВ «Любарт» на підставі договору оренди від 15 грудня 2011 року №34/11.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів та актів виконаних робіт (наданих послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено подальше використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою цим підприємствам вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до валових витрат спірної суми податку по господарським операціям з вказаними контрагентами.

Посилання контролюючого органу на відсутність у актах виконаних робіт прізвища особи, відповідальної за отримання послуг, обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що акти виконаних робіт (наданих послуг) містять підписи директорів контрагентів позивача, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 грудня 2012 року №0006062342.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року у справі №817/556/13 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Кошіль В.В. Моторний О.А.