Ухвала суду № 48189175, 29.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2015 року м. Київ К/800/37512/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014

у справі № 826/17590/13-а Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом фізичної особи-підприємця (СПД) ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі СПД ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання із податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 12.06.2013 № 433-435/17-20/НОМЕР_1. Згідно з цим актом СПД ОСОБА_2 при веденні податкового обліку за податкові звітні періоди впродовж 2012 року порушив норми пункту 177.2 ст. 177, пункту 181.1 ст. 181, пункту 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (ПК): завищено витрати на загальну суму 1159640,00 грн. за 2012 рік, факт наявності яких (сплати) не підтверджено первинними документами, що призвело до заниження оподатковуваного доходу на суму 873744,00 грн. та податкових зобов'язань із податку з доходів фізичних осіб на 145961,28 грн.; занижено податкові зобов'язання із податку на додану вартість за серпень 2012 року на 19056,00 грн. внаслідок заниження об'єкту оподаткування.

За наслідками перевірки ДПІ стосовно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013: № 0002421720 про збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 19056,00 грн. за основним платежем та 4764,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002431720 - про збільшення грошового зобов'язання із податку з доходів фізичних осіб на 145961,28 грн. за основним платежем та 36490,32 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що у 2012 році позивач перебував на загальній системі оподаткування, обліку та звітності; в декларації про майновий стан за 2012 рік задекларував доход від підприємницької діяльності у сумі 910794,17 грн. та витрати у сумі 1196690,00 грн.

Відповідно до пункту 177.1 ст. 177 ПК (у редакції, чинній на час виникнення відносин, з приводу прав і обов'язків позивача в яких виник спір) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 цієї статті встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункту 177.4 цієї статті).

За змістом норми пункту 177.4 ст. 177 ПК її положення щодо відсилання до норм розділу ІІІ цього Кодексу обмежуються видом витрат і не стосуються дати збільшення витрат у податковому обліку. На відміну від норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», норми статті 138 розділу ІІІ ПК визначення звітного податкового періоду, в якому відображаються витрати, пов'язують із отриманням доходу (витрати операційної діяльності) та фактичним здійсненням витрат згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (інші витрати, крім витрат, визначених у пункті 138.3 ст. 138 та статті 139 ПК).

Відповідно до пункту 138.2 ст. 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкту оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 ст. 14 ПК у цьому Кодексі поняття витрати вживається в такому значенні - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що документально підтверджені витрати з метою визначення об'єкту оподаткування податком на доходи, отримані фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, - витрати, понесені платником податку, підтверджені відповідними первинними документами і пов'язані з його господарською діяльністю.

Встановивши у судовому процесі, що із задекларованих позивачем за 201ё2 рік витрат документально підтверджені понесені ним у зв'язку із провадженням підприємницької діяльності складають лише 37050,00 грн. (за операціями зі сплати ТОВ «Бюро Картуал» послуг з дизайну), суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про відсутність у позивача підстав для збільшення у власному податковому обліку витрат на суму 873744,00 грн., документального підтвердження понесення яких позивачем не було надано ні під час перевірки, ні в судовому процесі.

Відповідно до пункту 181.1 ст. 181 ПК у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Пунктом 183.2 цієї статті встановлено, що у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (пункт 183.10 ст. 183 ПК).

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пунктом 10 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» встановлено, що за податковими зобов'язаннями з податку на додану вартість, що виникли: з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2013 року включно ставка податку становить 20 відсотків; з 1 січня 2014 року - 17 відсотків.

Суд встановив, що 22.02.2012 позивач перевищив обсяг постачання від здійснення операцій з постачання товарів/послуг у 300000,00 грн., при цьому, позивач не подав заяву про реєстрацію його платником податку на додану вартість. За період з часу перевищення 300-ти тисячного обсягу від здійснення операцій з постачання товарів/послуг до дати видачі свідоцтва платника податку на додану вартість позивач отримав виручку у загальній сумі 571690,00 грн. У податковому обліку за серпень 2012 року позивач задекларував податкові зобов'язаня з податку на додану вартість у сумі 95281,67 грн.

З огляду на ці факти за відсутності з боку позивача доводів, що господарські операції, від здійснення яких він отримав виручку у сумі 571690,00 грн., не входять до об'єкту оподаткування, та самостійне декларування позивачем податкових зобов'язань із податку на додану вартість у сумі 95281,67 грн., суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про заниження позивачем податкових зобов'язань на 19056,00 грн. (571690 *20%) - 95281,67).

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо юридичної оцінки податкових повідомлень-рішень, які є предметом спору, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев