Ухвала суду № 48189165, 05.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 року м. Київ К/800/26813/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року

у справі № 804/20546/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мікспак»

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ТОВ «Мікспак» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21 липня 2014 року № 0003232201, № 0000012201 та від 06 листопада 2014 року № 0000122201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 21 липня 2014 року № 0003232201, № 0000012201 та від 06 листопада 2014 року № 0000122201.

ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що посадовими особами Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Мікспак» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якого складено акт №1581/04-61-22-1/32502186 від 12 червня 2014 року.

За результатами додаткової непланової виїзної документальної перевірки складено додатковий акт № 1878/04-61-22-1/32502186 від 16 липня 2014 року, у якому відповідач змінив висновки викладені в акті № 1581/04-61-22-1/32502186 від 12 червня 2014 року та збільшив податкові зобов'язання.

На підставі висновків акту перевірки та за результатами їх адміністративного оскарження, податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення:

- від 21 липня 2014 року № 0003232201, яким збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податку на додану вартість з штрафними фінансовими санкціями на суму 226995,25 грн.;

- від 21 липня 2014 року № 0000012201, яким збільшено суми грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств з штрафними фінансовими санкціями у розмірі 248590,75 грн.;

- від 06 листопада 2014 року № 0000122201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 1617 грн. 13 коп., з яких 1343 грн. - за основним платежем, 274 грн. 13 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статі та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

На підставі доказів, що містяться у справі, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а саме:

- договір про надання маркетингових послуг від 02 січня 2011 року №107, укладений між позивачем та ПП «Агентство маркетингових досліджень», акти здачі-прийняття виконаних робіт, податкові накладні та звіти про виконані роботи;

- договори від 16 грудня 2010 року №1233 та від 01 червня 2012 року №1309 на зберігання товарно-матеріальних цінностей, укладені між позивачем та КП «Дніпроуніверсал», та договори оренди складських приміщень від 08 квітня 2009 року №175/09 та від 30 березня 2012 року №25/12, укладені між позивачем та ТОВ «ПМТЗ «Інженерний Центр «РЕАГЕНТ». На підтвердження виконання даних договорів надані банківські виписки, рахунки - фактури, акти виконаних робіт КП «Дніпроуніверсал»;

- договори про надання маркетингових послуг від 01 липня 2011 року № 34061, від 01 січня 2012 року №35934, від 01 жовтня 2013 року № 35934, укладені між позивачем та ТОВ «АТБ-маркет», акти виконаних робіт, звіти до актів, податкові накладні;

- договір про технічне обслуговування автомобілів ТОВ «Мікспак» від 15 вересня 2011 року № 1509 та договір поставки від 20 березня 2012 року № 82, укладені між позивачем та ТОВ «ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД» та НВП «ЕКОПРОМТЕХ». На підтвердження виконання яких надані банківські виписки, рахунки - фактури, акти виконаних робіт, податкові накладні, видаткові накладні.

Зауваження до форми і змісту податкових накладних в акті перевірки відсутні.

У зв'язку з наведеним, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що є підставою для відображення цих господарських операцій у фінансовому обліку підприємства у певні періоди та належною підставою для віднесення сум вартості відображених ними товарів до складу валових витрат підприємства у відповідних звітних періодах.

Щодо посилань відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних звірок з ТОВ «ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД» та НВП «ЕКОПРОМТЕХ», як на доказ відсутності реального характеру у спірних господарських операціях, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Окрім того, слід відзначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірного договору за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Оскільки позивач надав всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев