Постанова № 47960799, 03.08.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2015 року Справа № 904/3489/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Широбокової Л.П. - доповідача

суддів: Крутовських В.І., Орєшкіної Е.В.

При секретарі судового засідання Мудрак О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Юрченко І.О. представник, довіреність №б/н від 22.12.2014р.;

від відповідача-1: Сергач А.В. представник, довіреність №б/н від 23.02.2015р.;

від відповідача-2: Єкасьова В.І. представник, довіреність №б/н від 17.07.2015р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", м. Київ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2015р. у справі №904/3489/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-транс", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", м. Київ

відповідача-2: Приватного підприємства "Укртехпром", м. Дніпропетровськ

про стягнення 22 796 грн 97 коп

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2015р. (суддя Загинайко Т.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-транс" 15 595 грн 00 коп - заборгованості, 1318 грн 81 коп - витрат по сплаті судового збору та 500 грн - витрат на послуги адвоката. Стягнуто солідарно з Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" та Приватного підприємства "Укртехпром" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомир-транс" 500 грн 00 коп заборгованості. В решті позову відмовлено з огляду на неправомірність вимог про стягнення 3% річних, інфляційний втрат та неспіврозмірність оплати за послуги адвоката.

Не погодившись із зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати як прийняте з порушенням норм процесуального права; прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що автомобіль, який знаходиться на зберіганні у Позивача не перебуває у заставі банку у зв`язку з укладенням договору про відступлення права вимоги та договору про продаж кредитного портфелю ТОВ ОТП Факторинг Україна», про що було повідомлено Позивача у відповіді на звернення з пропозицією укладення нового договору зберігання від 03.11.2014р. Вважає, що рішення суду впливає на права третьої особи як нового кредитора, яка не була залучена судом до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, тому рішення суду підлягає скасуванню.

Позивач проти апеляційної скарги заперечив з огляду на її безпідставність, просив рішення суду залишити в силі як таке, що винесено із дотриманням норм як матеріального, так і процесуального права. Зазначив, що будь-яких змін до договору зберігання відносно заміни поклажодавця (боржника) внесено не було, додаткові угоди з цього приводу сторонами не укладались. Майно досі перебуває на зберіганні у Позивача. Тому, враховуючи зазначене, а також те, що між Позивачем та Відповідачем-2 був укладений договір поруки, вважає визначеним коло осіб, на яких впливає рішення у даній справі (Відповідач-1 та Відповідач-2). Вважає, що справа жодним чином не пов`язана із ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а рішення суду не порушує права останнього.

Відповідач-2 проти апеляційної скарги заперечив. Зазначив, що не заперечує проти наявності заборгованості та обов`язку її сплати Позивачу у розмірах, передбачених п. 4.1 договору поруки (500,00 грн). Вважає доводи Відповідача-1, наведені в апеляційній скарзі, стосовно порушення судом норм процесуального та матеріального права безпідставними. Просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом при розгляді справи встановлено, що 01.05.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомир-транс" як зберігачем (надалі - Позивач) та Публічним акціонерним товариством "ОТП Банк" як поклажодавцем (надалі - Відповідач-1) був укладений договір зберігання №01/05-10 (надалі - Договір) строком дії з моменту підписання до 30.05.2011р.

Відповідно до пункту 1.1 Договору Позивач зобов'язується прийняти і зберігати майно (транспортні засоби), а Відповідач-1 зобов'язується оплачувати послуги зберігача у порядку, передбаченому даним договором.

Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість зберігання майна складає 15 гривень в день за один транспортний засіб, у тому числі ПДВ.

Згідно з пунктами 1.2, 1.4 Договору опис та вартість майна, що передається на зберігання вказується сторонами в акті приймання-передачі на зберігання; передача майна на зберігання Відповідачем-1 та прийняття його Позивачем здійснюється за актом приймання-передачі на зберігання, а зворотна передача майна від Позивача до Відповідача-1 - за актом приймання-передачі зі зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору Відповідачем-1 було передано, а позивачем прийнято рухоме майно - автомобіль Volkswagen Pointer, державний реєстраційний номер АЕ1278ВВ, рік випуску - 2006, колір - червоний, про що сторонами складений та підписаний акт приймання - передачі транспортного засобу від 08.06.2010р. (а.с.13).

Згідно з пунктом 2.3.3. Договору сторони щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяця, підписують акт наданих у такому місяці послуг; акти готуються Позивачем та передаються на підписання Відповідачу-1; у випадку наявності у Відповідача-1 аргументованих заперечень проти підписання акту він заявляє про них Позивачу; зберігач зобов'язаний протягом 10-ти календарних днів усунути недоліки, що перешкоджають підписанню акту. Вартість послуг оплачується щомісяця після підписання акту надання послуг у місяці протягом 10 банківських днів з дати отримання Відповідачем-1 рахунка на оплату (п.3.2. Договору).

Відповідач-1 своїх зобов`язань за Договором належним чином не виконував, внаслідок чого за заявлений Позивачем період з 22.04.2012р. по 31.03.2015р. (заява про уточнення позовних вимог від 03.06.2015р. №0306/15-юр, а.с. 63-65) утворилася заборгованість у сумі 16 095,00 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що акти надання послуг: від 31.10.2014р. №ЦАТ-0000299 на суму 15 060 грн 00 коп та від 31.03.2015р. №ЦАТ-0000553 на суму 2 265 грн 00 коп, а також відповідні рахунки на оплату: від 31.10.2014р. №ЦАТ-0000293 на суму 15 060 грн 00 коп та від 31.03.2015р. №ЦАТ-000161 на суму 2265 грн 00 коп були направлені Відповідачу-1 та Приватному підприємству "Укртехпром" (надалі - Відповідач-2), що підтверджується описом вкладення в цінний лист від 04.06.2015р. (а.с. 66-74).

Претензія від 03.11.2014р. №0311/14-юр про сплату заборгованості 16 890,00 грн була 06.11.2014р. надіслана Відповідачу-1 (а.с. 14,15). Проте, акти надання послуг та рахунки на їх оплату, перелічені у найменуванні предметів вкладення у лист з рекомендованим повідомленням Відповідачу-1 від 06.11.2014р., Позивачем для вивчення суду не надані, до матеріалів справи не долучені, номери актів та рахунків у цьому відправленні із тими, що були відправлені 04.06.2015р. не співпадають, тому факт надсилання 06.11.2014р. Відповідачу-1 актів та рахунків на оплату спірної заборгованості є непідтвердженим.

Відповідач-1 відповіді на претензію не надав, жодних доказів виконання умов договору з оплати наданих послуг не надав, докази повернення (витребування) майна із зберігання відсутні.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Частиною 3 статті 948 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що строк оплати за надані послуги є таким, що настав, та Відповідач-1 мав здійснити оплату, враховуючи п.3.2. Договору, в строк до 22.06.2015р. З огляду на те, що доказів сплати заборгованості у сумі 16 095,00 грн суду не надано, відповідачі не заперечують проти вірності розрахунку плати за зберігання за спірний період з 22.04.2012р. по 31.03.2015р., розрахунок перевірений судом та відповідає умовам договору, позовні вимоги в цій частині є правомірними та підлягають задоволенню.

18.03.2011р. між Відповідачем-2 як поручителем та Позивачем як кредитором, був укладений Договір поруки №1803/ДП (надалі - Договір поруки), відповідно до пункту 1.1 якого Відповідач-2 зобов'язався відповідати перед Позивачем за виконання всіх зобов'язань Відповідача-1, що виникли по Договору.

Згідно з пунктом 3.2 Договору поруки Відповідач-2 цією порукою забезпечує виконання зобов'язання за Договором у повному обсязі.

Відповідач-2 та Відповідач-1 несуть солідарну відповідальність перед Позивачем за належне виконання Відповідачем-1 забезпеченого зобов'язання, але в любому випадку розмір відповідальності Відповідача-2 не повинен перевищувати розміру забезпеченого зобов'язання, зазначеного у пункті 4 цього договору (пункт 3.1 Договору поруки).

Відповідно до п. 4.1. договору поруки Відповідач-2 відповідає перед Позивачем за виконання зобов'язання Відповідачем-1 згідно Договору у сумі, що дорівнює 500 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 5.1.1 Договору поруки Відповідач-2 зобов'язаний при порушенні Відповідачем-1 зобов'язання перед Позивачем за Договором виконати за Відповідача-1 зобов'язання, передбачене п. 4.1.1 договору, у семиденний строк з дня отримання вимоги від кредитора.

Претензія про сплату частки заборгованості у сумі 250,00 грн від 05.11.2014р. №0311/14-юр/2 була 10.06.2015р. надіслана Відповідачу-2 (а.с. 77 а,б).

Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки; особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги щодо солідарного стягнення з Відповідачів суми боргу - 500,00 грн та з Відповідача-1 - 15 595,00 грн (16 095,00 грн - 500,00 грн).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З уточненої позовної заяви вбачається, що Позивач просить стягнути з Відповідча-1 - 6 021 грн 09 коп інфляційного збільшення боргу (за період з 17.11.2014р. по 22.04.2015р.) та 180 грн 88 коп - 3% річних (за період з 17.11.2014р. по 22.04.2015р.). Втім, враховуючи, що строк оплати за надані послуги зі зберігання настав 22.06.2015р., судом правомірно відмовлено у їх задоволенні.

Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України оплата послуг адвоката відноситься до складу судових витрат і згідно із ст. 48 цього Кодексу вони визначаються в порядку, передбаченому Законом України "Про адвокатуру". Статтею 12 цього Закону передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

З урахуванням наведеного, а також за наявності документального підтвердження витрат на послуги адвоката (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1037, виданого Савченко Віктору Петровичу, договір від 30.04.2015р. про надання правової допомоги та представництво, укладеного Позивачем з адвокатом Савченком Віктором Петровичем, оригінал акту 25.05.2015р. виконаних робіт по договору про надання правової допомоги та представництво та копію довідки-ордера від 25.05.2015р. про отримання оплати в сумі 5005,00 грн за виконані роботи), враховуючи обставин конкретної справи, зокрема, ціну позову, а також те, що адвокат Савченко В.П. особисто здійснював судовий захист Відповідача в судовому засіданні в суді першої інстанції (протокол судового засідання від 25.06.2015р.), колегія суддів вважає правомірним часткове задоволення вимог щодо стягнення витрат на послуги адвоката в сумі 500,00 грн з Відповідача-1.

Відносно заперечень скаржника щодо порушення судом норм процесуального права апеляційний суд зазначає наступне: відповідачем-1 не було заявлено у суді першої інстанції клопотання про залучення до участі у справі третьої особи ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та не надано доказів порушення її прав щодо предмету спору. Таких доказів не долучено до справи і при розгляді справи в апеляційній інстанції (надано лише для огляду в судовому засіданні договори про відступлення права вимоги та продажу кредитного портфелю). Із характеру правовідносин таке порушення судом не вбачається, оскільки закон покладає обов'язок щодо сплати за зберігання саме на поклажедавця та не містить заборони щодо оплати зберігання особою, яка не являється власником чи законним держателем майна, тому апелянт помилково вважає, що рішення у справі стосується прав та обов`язків ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Враховуючи викладене, підстав для скасування чи зміни рішення суду відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області без змін.

Судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на Відповідача-1.

Керуючись ст.ст. 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2015р. у справі № 904/3489/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з часу її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повний текст постанови складений 05.08.2015р.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя В.І. Крутовських