Ухвала суду № 47866747, 20.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2015 року м. Київ К/800/53001/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013 року

у справі № 2а-0870/12292/11

за позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжкокс»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Запоріжкокс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.03.2012 року у задоволенні позовну відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.03.2012 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 09.09.2011 року №0001380808 та від 05.07.2011 року № 0000970808.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У письмових запереченнях та доповненні до них, представник позивача заперечив щодо касаційної скарги.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, які зазначені у касаційній скарзі.

Представник позивача заперечив щодо касаційної скарги, посилаючись на її безпідставність та законність і обгрунтованність рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Запоріжкокс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по господарським відносинам з постачальником ТОВ «Укртехнометиз» за період з 01.02.2010 року по 31.12.2010 року відповідачем складено акт від 14.06.2011 року № 144/08-08/00191224, яким встановлено порушення:- п. 1.8 ст. 1, абз. 4 пп. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в періоді, що перевірявся, на загальну суму 323 72, 00 грн., - абз. 4 пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення і подачі податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року № 166 та зареєстрованого в Мінюсті України від 09.07.1997 року за №250/2054, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 777 330, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.07.2011 року: - № 0000990808, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 773 312, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 194 332, 50 грн.; - № 0000970808, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 323 772,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 80 943, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень Державною податковою адміністрацією Запорізької області прийнято рішення від 07.09.2011 року № 3965/10/25-020, яким податкове повідомлення-рішення від 05.07.2011 року № 0000970808 залишено без змін та скасоване податкове повідомлення-рішення від 05.07.2011 року № 0000990808 в частині зайво застосованої штрафної санкції в сумі 1 004, 50 грн., на підставі чого прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2011 року № 0001380808, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 773 312, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 193 328, 00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вказав на наявність порушень позивачем вимог чинного податкового законодавства та на правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З даного приводу суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, дійшов до висновку про наявність належних доказів реальності виконання сторонами договору.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.

Згідно із пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону (пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст.7 цього ж Закону визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають при наявності таких фактів як реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ВАТ «Запоріжкокс», як покупцем, та ТОВ «Укртехнометиз», як постачальником, 21.12.2009 року укладено договір поставки № 2503, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар - пипериленову фракцію, кількість та ціна якого зазначається у специфікаціях до договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність здійснення господарських операцій за вказаним договором підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку, а саме договором поставки, додатковими угоди до договору поставки, протоколами розбіжностей, специфікаціями, актами приймання-передачі товару, рахунками-фактурами, сертифікати якості товару, вантажно-митними деклараціями та прибутковими ордерами, платіжними дорученнями, банківськими виписками, податковими накладними, розрахунками коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних.

Таким чином, фактичні обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З приводу посилання податкового органу на невстановлення перевіркою факту передачі пипериленової фракції продавцем - ТОВ «Укртехнометиз» покупцю - ВАТ «Запоріжкокс», з чим погодився суд першої інстанції, судом апеляційної інстанції встановлено, що транспортуванння пипериленової фракції в межах даного договору здійснювалось залізничним транспортом на умовах СРТ станція Запоріжжя-Ліве у відповідності до міжнародних правил Інкотермс, в редакції 2000 року.

З наданих позивачем залізничних накладних встановлено, що відправником є ВАТ «Синтез-Каучук» (Росія) та отримувачем є ВАТ «Запорожкокс». Зазначені накладні є супровідними документами для залізничного транспортування та не містять відомості про продавця товару.

Крім того, судом першої інстанції необґрунтовано прийнято доводи відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на підставі податкової інформації про результати перевірки контрагентів позивача та контрагентів по ланцюгу постачання.

Суд касаційної інстанції в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Отже, з урахуванням встановлених обставин, правильними є висновки суду апеляційної інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем в порушення наведених законодавчих норм, а отже підлягають скасуванню.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Стаття 224 КАС України передбачає, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013 року у справі № 2а-0870/12292/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук