Ухвала суду № 47866711, 20.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2015 року м. Київ К/800/27885/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 року

у справі № 820/2889/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Російський продукт»

до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Російський продукт» звернулось до суду з адміністративним позовом до Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 року, позов задоволено в повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 10.02.2014 року № 000092211.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Торгівельна компанія «Російський продукт» з питань правомірності формування податкових зобов'язань та податкового кредиту за період з 01.08.2013 року по 31.08.2013 року відповідачем складено акт від 09.12.2013 року № 396/20-29-22-36459077, яким встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 192.1 ст. 192, п. 198.3 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податкові зобов'язання за серпень 2013 року в сумі 397 770, 00 грн. та завищено суму податкового кредиту за серпень 2013 року в сумі 537 902, 00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2013 року на загальну суму 140 133, 00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.02.2014 року № 000092211, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 175 166, 25 грн., в т.ч. за основним зобов'язанням - 140 133, 00 грн. та 35 033, 25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про відсутність доказів отримання позивачем в серпні 2013 року податкових накладних, виписаних ПП «ТПК Спецпостач» та ПП «Семенівська мануфактура» в червні та липні 2013 року, суми податкового кредиту по яких відображено у серпні 2013 року.

Надавши оцінку таким висновкам податкового органу, суди попередніх інстанцій виходили із правильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 201.10 ст. 200 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Загальні правила щодо дати виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту містяться у пункті 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, згідно із яким такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом вказаної норми, із датами списання коштів або отримання товарів/послуг пов'язується право платника податку на податковий кредит, проте це право не обмежується звітним податковим періодом, в якому виписані податкові накладні. Платник податку приймає самостійне рішення про реалізацію свого права на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення такого права на податковий кредит.

Такий висновок можна зробити на підставі аналізу положень абзаців 1-3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, згідно із якими не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Абзацом 3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Виходячи із системного аналізу положень розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що податкова накладна, заповнена без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту покупця у тому податковому періоді, в якому відбулася перша з подій, визначених п. 198.2 ст. 198 Кодексу, у разі отримання її у такому звітному періоді. В разі отримання податкової накладної із запізненням в інших податкових періодах, право на включення сум ПДВ, зазначених в ній, до податкового кредиту виникає у покупця в тому податковому періоді, в якому податкова накладна була отримана покупцем, з урахуванням того, що зазначене право зберігається за ним протягом 365 днів з дати виписки такої податкової накладної.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що посилання відповідача в акті перевірки на безпідставне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в серпні 2013 року по податковим накладним, виписаним в червні та липні 2013 року, не може свідчити про порушення з боку позивача норм Податкового кодексу України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Чугуївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.03.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2014 року у справі № 820/2889/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук