Ухвала суду № 4770968, 14.09.2009, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2009 року № 22а-8118/08/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Каралюса В.М. та Стародуба О.П.,

при секретарі судового засідання - Романишин О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова на постанову господарського суду Львівської обл. від 18.03.2008р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Львів» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток і податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

08.01.2008р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Денді-Львів» звернувся до господарського суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у Личаківському районі м.Львова обл.  № 0002742320/0/19928 від 01.10.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 59132 грн. та № 0002732320/0/19929 від 01.10.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 42583 грн. 50 коп. (а.с.2-3).

Постановою господарського суду Львівської обл. від 18.03.2008р.  заявлений позов задоволено, визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м.Львова обл.  № 0002742320/0/19928 від 01.10.2007р. та № 0002732320/0/19929 від 01.10.2007р. (а.с.154-156).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ДПІ у Личаківському районі м.Львова, який покликаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить постанову господарського суду скасувати та відмовити у задоволенні заявленого позову (а.с.160-162).

Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що платником податків на підставі укладених договорів оперативного лізингу (оренди) отримано в користування два транспортних засоби, при цьому факти надання послуг лізингодавцем підтверджуються складеними актами виконання робіт. Однак, під час перевірки позивачем були надані лише подорожні листи, які є підставою для списання пального, а інших документів про використання автомобілів в господарській діяльності підприємства не надано, через що останнім порушені вимоги п.5.1, пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чим завищені валові витрати в сумі 141945 грн.

Окрім цього, факт відсутності використання автомобілів в господарській діяльності підприємства призвів до порушення останнім вимог пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», чим занижено податкові зобов'язання з цього податку на суму 28389 грн.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представників позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем ДПІ у Личаківському районі м.Львова проведено протягом 03.09.2007р.-14.09.2007р. планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Денді-Львів» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006р. по 30.06.2007р., по результатам якої складено Акт перевірки № 400/23-2/20820356 від 21.09.2007р. (а.с.47-84).

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем порушені вимоги п.5.1, пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим занижено податок на прибуток в сумі 41223 грн., та вимоги пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 28389 грн.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийняті податкове повідомлення-рішення № 0002742320/0/19928 від 01.10.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 59132 грн., з яких 41223 грн. за основним платежем та 17909 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення № 0002732320/0/19929 від 01.10.2007р. про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 42583 грн. 50 коп., з яких 28389 грн. за основним платежем та 14194 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.45, 46).

Матеріалами справи стверджується, що згідно укладених договорів оперативного лізингу позивачем отримано в користування два транспортних засоби (а.с.110-123), у зв'язку з чим 50 відсотків суми витрат по оперативній оренді легкових автомобілів були проведені в бухгалтерському обліку та відображені в оборотно-сальдовій відомості, також були відображені 50 відсотків суми податку на додану вартість, які були сплачені на користь лізингодавця, при цьому останні віднесені до складу податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

Відповідно до вимог пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не підлягають включення до складу валових витрат 50 відсотків витрат на придбання паливо-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів. При цьому платник податку звільняється від обов'язків доведення зв'язку таких витрат з його господарською діяльністю.

Представленими доказами стверджується виконання позивачем приписів вказаної норми, оскільки ним включено до складу валових витрат лише 50 відсотків витрат на оперативну оренду легкових автомобілів.

В частині покликань апелянта на необхідність у розглядуваному випадку доводити факт використання даних автомобілів в господарській діяльності платника податку колегія суддів враховує, що згідно норми пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник звільнений від доведення такого зв'язку. Разом з тим, представленими документами - подорожніми листами, наказами про відрядження, службовими записками (а.с.5-44) підтверджено фактичне використання підприємством транспортних засобів в господарській діяльності підприємства.

Достовірність вказаних документів відповідачем не спростована, а тому такі колегія суддів вважає належними і достатніми доказами по справі.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку; та ін.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У розглядуваному випадку підставою для донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість слугувало непідтвердження платником податку використання автомобілів, отриманих в оперативну оренду, в господарській діяльності.

Однак, як вже зазначалося вище, судом встановлено на підставі представлених позивачем доказів використання транспортних засобів у господарській діяльності підприємства, чим спростовуються висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту по вказаним операціям.

Разом з тим, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (або іншими подібними документами).

Фактів допущених порушень під час складання і оформлення податкових накладних, неправильності занесених до них відомостей, податковим органом не наведено.

За таких підстав суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що позивач правомірно включив до складу валових витрат 50 відсотків суми витрат, що були сплачені у зв'язку з придбанням послуг по оперативній оренді легкових автомобілів, та підставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням послуг з оренди даних автомобілів.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, враховуючи непідтвердження в судовому засіданні обставин, якими контролюючий орган обґрунтував свої твердження про порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.4.10 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 Закону України «Про податок на додану вартість»,  а відтак й покладених в основу прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, заявлений позивачем позов є підставним та обгрунтованим, через що підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова на постанову господарського суду Львівської обл. від 18.03.2008р. у справі № 12/05А/5015 залишити без задоволення, а вказану постанову господарського суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: В.М.Каралюс

О.П.Стародуб