Рішення № 47686739, 30.07.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/603/15-ц Номер провадження 22-ц/775/186/2015

Головуючий у 1 інстанції: Погрібна Н.М. Єдиний унікальний номер 219/603/15-ц

Суддя доповідач: Краснощокова Н.С. Номер провадження: 22-ц/775/186/2015р.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Краснощокової Н.С.

суддів: Новосядлої В.М., Азевича В.Б.

при секретарі: Зілаковій Я.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Артемівську апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2 на рішення Артемівського міськрайонного суду від 04 червня 2015 року по цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Артемівської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення мешканців та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа ОСОБА_3, орган опіки та піклування Артемівської міської ради про визнання іпотечного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015р. позивач звернувся до суду з даним позовом.

Посилався на те, що 12.10.2007р. між ФОП ОСОБА_3 та Акціонерно комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником, якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», був укладений договір кредиту № 45-05/70, за яким банк надав ОСОБА_3 кредит у сумі 1 500 000, 00 грн. (один мільйон п'ятсот тисяч гривень), зі сплатою 15 процентів річних та порядком погашення основної суми заборгованості згідно з графіком, що міститься в додатку № 1 до договору кредиту, з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 11.10.2017 року. Відповідно до п. 1.2. договору кредиту кредит був наданий позичальнику на поповнення обігових коштів.

Виконання позичальником зобовязань за вказаним договором кредиту було забезпечене, зокрема, іпотечним договором №2 з майновим поручителем, укладеним 12.10.2007р. між банком та ОСОБА_1, згідно з яким предметом іпотеки є належний ОСОБА_1 жилий будинок з усіма спорудами і забудовами, розташований на земельній ділянці площею 0, 0775 га за адресою: Донецька область, м. Артемівськ, пров. 1-й Пушкінський, 19 «а» та земельна ділянка площею 0, 0775 га за вказаною адресою. За умовами іпотечного договору майновий поручитель зобовязався відповідати за виконання ОСОБА_3 зобовязань за договором кредиту, а саме зобовязань із сплати суми кредиту, процентів за користування кредитом, комісій, сплати можливих сум неустойки (пені, штрафу), відшкодування витрат, повязаних з предявленням вимог за основним зобовязанням та збитків, завданих порушенням основного зобовязання.

Позичальник ОСОБА_3 умов договору кредиту не виконувала та за її клопотаннями кредитне зобовязання було неодноразово реструктуризоване, зокрема, 27.12.2011р. та 2.08.2013р. були укладені договори про внесення змін до договору кредиту, відповідно, у ці ж дні з ОСОБА_1 були укладені додаткові угоди про внесення змін до іпотечного договору.

Внаслідок невиконання позичальником ОСОБА_3 умов кредитного договору виникла заборгованість станом на 23.09.2014р. у розмірі 1 089 694,78 грн. (один мільйон вісімдесят дев'ять тисяч шістсот дев'яносто чотири гривні 78 коп.) в тому числі: заборгованість по основному боргу по кредиту на суму 965 327, 85 грн., заборгованість по процентам на суму 117 097, 80 грн., розмір інфляційних витрат за кредитом у сумі 3 371, 97 грн., розмір інфляційних витрат за відсотками у сумі 3 897, 16 грн..

28 січня 2015р. відповідачам надіслані листи претензії з вимогою про виконання порушеного зобовязання не менш ніж у тридцятидений строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Відповідачі усно повідомили представника позивача про те, що вони проживають в будинку, що є предметом іпотеки, разом з малолітніми дітьми ОСОБА_4 15 грудня 2003р. народження та ОСОБА_5 25 квітня 2010р. народження. Під час укладення договору іпотеки ОСОБА_1 гарантував, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, вселення подружжя ОСОБА_1 разом з дітьми у іпотечний будинок без згоди іпотекодержателя є нікчемним правочином.

Тому позивач просив у рахунок стягнення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на належні ОСОБА_1 будинок та земельну ділянку шляхом надання іпотекодержателю банку права на продаж вказаного нерухомого майна від свого імені будь - якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» з початковою ціною, що буде визначена на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, з наданням банку стосовно вищевказаного нерухомого майна всіх повноважень продавця, в тому числі, повноважень на реєстрацію речових прав на нерухоме майно, отримання відповідних правовстановлюючих документів, вилучення обтяжень, на подання заяв і отримання витягів з державних реєстрів, на отримання будь-яких довідок, відомостей і документів в органах нотаріату, Реєстраційній службі Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області, Відділі Держземагентства у м. Артемівську Донецької області, інших організаціях, установах, підприємствах незалежно від підпорядкування та форм власності, а також з наданням повноважень на здійснення банком будь-яких дій і підписання будь-яких документів, пов'язаних з укладанням у якості продавця правочину з купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна. Зобовязати відповідачів звільнити і передати банку жилий будинок і земельну ділянку для збереження на період до продажу, виселити відповідачів з вказаного жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення разом з малолітніми дітьми, стягнути з відповідачів понесені позивачем судові витрати в сумі 3 654 грн..

Відповідач ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до банку про визнання іпотечного договору недійсним. Посилався на те, що банк, до того, як звертатись до нього з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, повинен був звернутись до суду та стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним зобовязанням та звернути стягнення на нежиле приміщення, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки №1 від 12.10.2007р., і тільки після цього, у разі, якщо коштів буде недостатньо для погашення зобовязання за договором кредиту, звертатись із позовом про звернення стягнення на житловий будинок та земельну ділянку. Також, зазначав, що представник банку не мала права підписувати позовну заяву, оскільки позов подано не від імені представника юридичної особи, а від самої юридичної особи. Його дружина не змогла виконати зобовязання за кредитним договором в силу обставин, які знаходяться за межами контролю з її боку, та яких вона не могла передбачити, а саме військових дій. В даний час на території України введено в дію Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», статтею 11 якого передбачено, що дія цього Закону поширюється на період проведення АТО і на 6 місяців після її закінчення. На час укладення договору іпотеки у будинку, крім нього і дружини, проживала їх неповнолітня дитина, а згодом народилась іще одна дитина. Перед укладенням договору його дружина була добровільно знята з реєстрації в будинку та зареєструвалась у іншому жилому приміщенні, однак, фактично залишалась проживати в будинку, що став предметом іпотеки. Всіма питаннями, що повязані з підготовкою та укладанням договорів займалась його дружина та він вважав, що було отримано висновок органу опіки та піклування, який дає дозвіл на укладення угоди, що не протирічить інтересам малолітньої дитини на час укладення угоди, а у даний час двох малолітніх дітей. Угода, укладена без дозволу орган опіки та піклування порушує права малолітніх дітей та є нікчемною.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду від 04 червня 2015 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. У рахунок стягнення з позичальника ОСОБА_3 на користь позивача заборгованості по договору кредиту № 45-05/70 від 12.10.2007 р. у загальній сумі 1 089 694,78 грн. (один мільйон вісімдесят дев'ять тисяч шістсот дев'яносто чотири гривні 78 коп.), в тому числі, основної заборгованості по тілу кредиту у сумі 965 327, 85 грн., нарахованих процентів у сумі 117 097, 80 грн., інфляційних втрат за кредитом у сумі 3 371, 97 грн., інфляційних втрат за відсотками у сумі 3 897, 16 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором № 2 (з майновим поручителем), що укладений 12 жовтня 2007 р. між Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» і майновим поручителем ОСОБА_1 на належні йому жилий будинок з усіма спорудами і забудовами та земельну ділянку площею 0,0775 га за адресою: Донецька область, м. Артемівськ, пров. 1-й Пушкінський, 19 «а» шляхом надання іпотекодержателю - Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» права на продаж вищевказаного нерухомого майна від свого імені будь-якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі - продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» з початковою ціною, що буде визначена на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, з наданням ПАТ «Укрсоцбанк» стосовно вищевказаного нерухомого майна всіх повноважень продавця, в тому числі, повноважень на реєстрацію речових прав на нерухоме майно, отримання відповідних правовстановлюючих документів, вилучення обтяжень, на подання заяв і отримання витягів з Державного земельного кадастру, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, інших державних реєстрів, на отримання будь-яких довідок, відомостей і документів в органах нотаріату, Реєстраційній службі Артемівського міськрайонного управління юстиції Донецької області, Відділі Держземагентства у м. Артемівську Донецької області, інших організаціях, установах, підприємствах незалежно від підпорядкування та форм власності, а також з наданням повноважень на здійснення ПАТ «Укрсоцбанк» будь-яких дій і підписання будь-яких документів, пов'язаних з укладанням у якості продавця правочину з купівлі-продажу вищевказаного нерухомого майна. Зобовязано відповідачів звільнити будинок та земельну ділянку і передати їх банку для збереження на період продажу предмета іпотеки. Виселено відповідачів із вказаного жилого приміщення разом з малолітніми дітьми ОСОБА_4 15 грудня 2003р. народження та ОСОБА_5 25 квітня 2010р. народження без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто з відповідачів солідарно на користь позивача судові витрати в сумі 3 654грн.. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на те, що суд при задоволенні позову порушив як матеріальне, так і процесуальне право. Зокрема, суд не врахував, що спірне жиле приміщення не є предметом кредитного договору, укладеного між ОСОБА_3 та банком. Гроші були отримані для поповнення оборотних коштів, а не на придбання спірного жилого приміщення. В кредитному договорі вказано, що ОСОБА_3 мешкає у спірному житловому приміщенні, вона також повідомляла банк, що в будинку проживає і дитина, яка на момент підписання кредитного договору не була зареєстрована, оскільки ОСОБА_3 виписалась з дитиною з будинку за тиждень до укладення договору. На підставі ст. 109 ЖК України, оскільки звертається стягнення на жиле приміщення, що було придбане не за рахунок кредитних коштів, виселення без надання іншого жилого приміщення неможливе. Не враховано, що житловий будинок був переданий в іпотеку за іпотечним договором №2, а іпотечним договором №1 в іпотеку передане нежитлове приміщення, вартість якого є вищою, ніж вартість житлового будинку. Банк направив вимогу про дострокове погашення кредиту 28 січня 2005р., а до суду звернувся з даним позовом 30 січня 2015р., тобто вимога ще не була отримана боржниками. Відповідачами протягом строку дії кредитного договору вживались активні заходи щодо його погашення, у тому числі на адресу банку було направлено заяви про задоволення заборгованості шляхом добровільного продажу іпотечного майна нежитлового приміщення, яке є більшим, як за площею, так і за вартістю. Заявляючи вимоги про стягнення всього тіла кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки тільки тому, що був порушений графік погашення кредиту, банк не міг не розуміти, що формально, маючи право на предявлення такої вимоги, він не дотримується балансу інтересів свого та контрагента. Такими вимогами банк ставить ОСОБА_1 у вкрай невигідні умови. Предявивши такий позов банк допустився зловживань своїм правом. Не надано доказів направлення письмової вимоги про добровільне звільнення жилого будинку протягом одного місяця з дня отримання такої вимоги.

В засідання апеляційного суду сторони не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлені, зокрема, представник позивача ОСОБА_7 під розписку у судовому засіданні апеляційного суду, яке відбулось 22.07.2015р., відповідач ОСОБА_1 шляхом отримання ним 22.07.2015р. SMS - повідомлення, відповідач ОСОБА_3 шляхом отримання нею особисто телефонограми 27.07.2015р., представник відповідачів ОСОБА_2 та представник третьої особи шляхом отримання телефонограм 23.07.2015р.

В засіданні апеляційного суду 22.07.2015р., у якому оголошувалась перерва на 29.07.2015р., представник позивача ОСОБА_7 заперечувала проти скарги та просила рішення залишити без зміни.

Заслухавши суддю доповідача,пояснення представника позивача ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду слід скасувати в частині задоволення позовних вимог про виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення та про зобовязання відповідачів звільнити будинок та земельну ділянку і передати їх банку для збереження на період до продажу предмета іпотеки, відмовивши у задоволенні зазначених вимог, у іншій частині рішення слід залишити без зміни наступних підстав.

Задовольняючи позов банку суд виходив із того, що відповідачка ОСОБА_3 не виконувала зобовязань за кредитним договором, укладеним з позивачем, тому відповідач ОСОБА_1, як майновий поручитель за договором іпотеки має відповідати за невиконання зобовязань боржником ОСОБА_3 солідарно з нею та слід звернути стягнення на предмет іпотеки житловий будинок та земельну ділянку, виселивши відповідачів з будинку разом з неповнолітніми дітьми без надання іншого жилого приміщення.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання договору іпотеки недійсним суд виходив із того, що на час укладення договору іпотеки дитина позивачів ОСОБА_4, 15 грудня 2003р. народження не була зареєстрована у спірному житловому будинку, а була зареєстрована у іншому будинку за місцем реєстрації матері по вул. Петровського, 93 «а» у м. Артемівську, реєстрація другої дитини дочки ОСОБА_8 25 квітня 2010р. народження у спірному житловому будинку відбулась після його укладення та не може бути підставою для визнання договору недійсним.

З вказаними висновками суду в частині задоволення вимог про виселення відповідачів та про зобовязання їх звільнити будинок і земельну ділянку і передати їх банку для збереження до продажу погодитись неможливо, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального закону. Рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання договору іпотеки недійсним є правильним та підстав для його скасування немає.

Із справи вбачається, що 12.10.2007р. між Акціонерно - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником, якого є Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту № 45-05/70, за умовами якого банк надав ОСОБА_3 кредит у сумі 1 500 000, 00 грн. (один мільйон п'ятсот тисяч гривень), зі сплатою 15 процентів річних та порядком погашення основної суми заборгованості згідно з графіком, що міститься в додатку № 1 до договору кредиту, з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 11.10.2017 року. Відповідно до п. 1.2. договору кредиту кредит був наданий позичальнику на поповнення обігових коштів.

В забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_3 за вказаним договором кредиту 12.10.2007р. між банком та відповідачем ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір №2, за яким майновий поручитель ОСОБА_1 передав в іпотеку банку жилий будинок з усіма спорудами і забудовами, розташований на земельній ділянці площею 0, 0775 га за адресою: Донецька область, м. Артемівськ, пров. 1-й Пушкінський, 19 «а» та земельну ділянку площею 0, 0775 га за вказаною адресою. Згідно п.1.3 іпотечного договору вартість жилого будинку з усіма спорудами і забудовами, відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Артемівське БТІ» № 16213146 від 09.10.2007 становить 79 393, 00 грн.; вартість земельної ділянки згідно звіту Артемівського міського відділу ДРФ ДП ЦДЗК від 09.10.2007 про експертну грошову оцінку земельної ділянки становить 13 609, 00 грн.

Згідно преамбули та п. 1.4. іпотечного договору майновий поручитель ОСОБА_1 передав в іпотеку іпотекодержателю предмет іпотеки у якості забезпечення зобов'язань ОСОБА_3 за договором кредиту № 45-05/70 від 12.10.2007 р., а саме зобов'язань зі сплати суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, сплати можливих сум неустойки (пені, штрафу), відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за основним зобов'язанням та збитків завданих порушенням основного зобов'язання. Відповідно до п. 1.6. іпотечного договору майновий поручитель на момент його укладання гарантував, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб в тому числі тих, що не зареєстровані в державному реєстрі у встановленому законом порядку.

Договорами від 27.12.2011р. та від 2.08.2013р. між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 внесено зміни до кредитного договору № 45-05/70 від 12.10.2007р., встановлено новий кінцевий термін повернення кредиту не пізніше 11 жовтня 2018р., та встановлено розмір заборгованості за кредитом та процентами, визначено, що погашення заборгованості відбувається згідно нового графіка, відстрочено сплату заборгованості по процентам, встановлено новий графік погашення заборгованості за процентами з вересня 2013р., поточні проценти з 2 серпня 2013р. нараховуються в загальному порядку, передбаченому договором.

Відповідно, 27.12.2011р. та від 2.08.2013р. були внесені зміни і до іпотечного договору №2, укладеного з ОСОБА_1 та він зобовязався відповідати за виконання ОСОБА_3 кредитного договору із змінами.

Відповідачкою ОСОБА_3 умови кредитного договору з наступними змінами не виконувались, у звязку з чим виникла заборгованість, яка станом на 23.09.2014р. становила 1 089 694,78 грн. (один мільйон вісімдесят дев'ять тисяч шістсот дев'яносто чотири гривні 78 коп.) в тому числі: заборгованість по основному боргу по кредиту на суму 965 327, 85 грн., заборгованість по процентам на суму 117 097, 80 грн., розмір інфляційних витрат за кредитом у сумі 3 371, 97 грн., розмір інфляційних витрат за відсотками у сумі 3 897, 16 грн., у звязку з чим банк звернувся до суду з даним позовом та з позовом до господарського суду до стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором з ФОП ОСОБА_3

Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 березня 2015р. позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено, стягнено з приватного підприємця ОСОБА_3 на користь позивача 965 327, 85 грн. заборгованості по договору кредиту №45-05/70 від 12.10.2007р., 117 097, 80 грн. заборгованості по процентам та 21 648, 51 витрат на судовий збір.

На підставі наказу від 6.04.2015р., виданого на примусове виконання зазначеного рішення ВДВС Артемівського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження, заборгованість ні добровільно, ні примусово не погашена станом на час розгляду справи.

Згідно із ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на

предмет іпотеки.

Згідно з пунктами 2.4.3, 4.6.1 - 4.6.5, 4.7.1 іпотечного договору, укладеного між банком та ОСОБА_1, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання за договором кредиту, позивач має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; позивач має право звернути стягнення на предмет іпотеки за своїм вибором будь-яким з передбачених законом способів, в тому числі на підставі рішення суду; у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, визначений у судовому рішенні, в тому числі шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь - якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі - продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь якій особі покупцеві та процедуру такого продажу.

Встановивши, що такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, як продаж предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь - якій особі - покупцеві на підставі договору купівлі - продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачений договором, а також, що відповідачкою ОСОБА_3 порушено умови кредитного договору, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги банку та звернув стягнення на предмет іпотеки належні відповідачу ОСОБА_1 жилий будинок та земельну ділянку.

При цьому суд правильно прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову про визнання іпотечного договору недійсним через його недоведеність.

Доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що право користування спірним житловим будинком мають неповнолітні діти не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки в судовому засіданні було встановлено, що на час укладення іпотечного договору дочка відповідачів ОСОБА_9, 15.12.2003р. народження була зареєстрована разом із матірю ОСОБА_3 у іншому будинку за адресою: м. Артемівськ, вул. Петровського, 93 «а», дочка ОСОБА_8 народилась після укладення іпотечного договору 25.04.2010р., отже висновок суду про те, що для укладання цього договору не була потрібна згода органу опіки та піклування є вірним.

Посилання апелянта на те, що перш за все банк мав звернути стягнення на предмет іпотеки за договором №1, укладеним між банком та ОСОБА_3 у забезпечення кредитного договору та предметом якого є нежитлове приміщення, за вартістю більше, ніж вартість спірного житлового будинку не можуть бути підставою скасування рішення. Право вибору способу захисту порушеного права надано позивачу, договором іпотеки №2 не передбачено, що звернення стягнення на предмет цієї іпотеки має бути застосоване лише після реалізації предмету іпотеки за договором №1.

В частині виселення відповідачів із жилого будинку, що є предметом іпотеки, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки судом не враховано, що спірний житловий будинок не був придбаний за рахунок кредитних коштів.

Згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону України «Про іпотеку» в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Отже, під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

За змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у звязку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина 2 статті 109 ЖК Української РСР). У такому випадку виселення здійснюється відповідно до частини четвертої статті 109 та статті 132 2 ЖК УРСР.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від липня 2015р. під час розгляду справи №6-875 цс15. Згідно із ч.1 ст. 360 -7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, оскільки у даній справі предмет іпотеки житловий будинок та земельна ділянка не були придбані за кошти, отримані за договором кредиту, виконання якого забезпечено договором іпотеки, виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення неможливе.

Відповідно, слід скасувати рішення і в частині зобовязання відповідачів звільнити будинок та земельну ділянку і передати їх банку для збереження на період до продажу предмета іпотеки, оскільки зобовязання звільнити будинок та передати його банку по суті і є виселенням без надання іншого жилого приміщенням.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо невідповідності рішення в частині виселення відповідачів вимогам матеріального закону є обґрунтованими, рішення суду у вказаній частині слід скасувати та у задоволенні зазначених позовних вимог слід відмовити.

В частині задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення суду відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, ухвалене з дотриманням вимог матеріального процесуального закону і підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги щодо несвоєчасного направлення відповідачам письмової вимоги про усунення порушення не є підставою для скасування рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно із ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Отже, зазначена письмова вимога має значення для позасудового врегулювання спору. Згідно з ч.2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Посилання апелянта на те, що допущене боржником порушення основного зобовязання не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав також не може бути підставою для скасування рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до положення ч. 3 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» суд має право відмовити в задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю й не змінює обсяг його прав. У даному випадку порушення умов кредитного договору в частині неповернення кредиту та несплати процентів завдає збитків іпотекодержателю навіть після реструктуризації кредитного зобовязання, коли банком встановлювався новий кінцевий термін повернення кредиту та встановлювався графік відстрочених до сплати процентів, однак, графіки повернення кредиту та процентів не виконуються.

Отже, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову про визнання договору іпотеки недійсним відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, ухвалене з дотриманням вимог матеріального і процесуального закону і підстав для його скасування немає.

В частині виселення відповідачів із житлового будинку разом з неповнолітніми дітьми без надання іншого жилого приміщення та в частині зобовязання їх звільнити будинок і земельну ділянку і передати їх позивачу для збереження на період до продажу предмета іпотеки рішення суду рішення суду, як таке, що не відповідає обставинам справи та ухвалене з порушенням вимог матеріального і процесуального закону слід скасувати та у позові відмовити згідно з вимогами п.п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 309 ч.1 п.п.3,4, 313 - 316 ЦПК України, апеляційний суд,

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Артемівського міськрайонного суду від 04 червня 2015 року скасувати в частині виселення відповідачів разом з неповнолітніми дітьми без надання іншого жилого приміщення з будинку за адресою: Донецька область, м. Артемівськ, пров. 1-й Пушкінський, 19 «а» та в частині зобовязання відповідачів звільнити житловий будинок та земельну ділянку за вказаною адресою і передати їх позивачу для збереження на період до продажу предмета іпотеки.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Артемівської міської ради про виселення відповідачів разом з неповнолітніми дітьми без надання іншого жилого приміщення з будинку за адресою: Донецька область, м. Артемівськ, пров. 1-й Пушкінський, 19 «а» та про зобовязання відповідачів звільнити житловий будинок та земельну ділянку за вказаною адресою і передати їх позивачу для збереження на період до продажу предмета іпотеки відмовити.

У іншій частині рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: