Ухвала суду № 47686738, 30.07.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/3876/2014-ц Номер провадження 22-ц/775/32/2015

Головуючий у 1 інстанції Шевченко Л.В.

Категорія 27 Доповідач Санікова О.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2015 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Санікової О.С.

суддів: Маширо О.П., Жарової Ю.І.

при секретарі Макотченко А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2015 року,-

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2015 року, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволений: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 81750 грн., у том числі за невиконання грошового зобовязання згідно розписки від 23.05.2011 року в сумі 35000 грн. та згідно розписки від 05.05.2011 року в сумі 40000 грн., а також 3% річних в сумі 3150 грн. та 3600 грн. відповідно; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 817.50 грн.

В обгрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, недоведеність обставин, які мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неповне зясування судом обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи; апелянт вважає, що, оцінюючи обставини по справі, суд допустив явну однобічність і необєктивність; висновки суду не вірні, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи; суд однобічно, поверхово і необ»єктивно дослідив обставини справи, став на бік позивача і повністю проігнорував сторону відповідача, внаслідок чого зробив невірні висновки; суд допустив грубі процесуальні порушення, що призвело до ухвалення завідомо незаконного, невірного рішення, в угоду позивачу.

У судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Позивачка у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно розписки від 23.05.2011 року відповідач отримав кошти в розмірі 20 000 грн. по курсу євро до гривні в розмірі 10,25 грн. та 15 000 грн. по курсу євро до гривні в розмірі 10,90 грн. під 10% річних. Іншим почерком дописано, що відповідач зобовязується щомісячно виплачувати 10% від позики 23 числа кожного місяця, а основну суму в розмірі 35 000 грн. повернути 23.08.2011 року.

05.05.2011 року за договором позики ОСОБА_1 передала відповідачу по справі грошову суму у розмірі 40 000 грн. під 10% в місяць. Відповідач відповідно до розписки був зобовязаний щомісячно 5 числа сплачувати 10% від суми та 05.08.2011 року повернути основну суму позики у розмірі 40 000 грн., але до цього часу не повернув гроші.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача суми боргу, суд виходив з того, що відповідачем належним чином не виконано зобовязання за договором позики, укладеним шляхом складання розписки від 23.05.2011 року та від 05.05.2011 року, внаслідок чого виникла відповідна заборгованість перед позивачем, що підтверджується представленими суду письмовими доказами, а також зумовлює встановлену ст. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобовязання у виді, зокрема, виплати трьох процентів річних, в межах заявленої позивачем суми.

Такі висновки суду є правильними.

Відповідно до ст. 1046 ч.1 ЦК України за договором позики одна сторона /позикодавець/ передає у власність другій стороні /позичальникові/ грошові кошти, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів /суму позики/. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про стягнення сум боргу за зобовязаннями від 23.05 2011 року та від 05.05. 2011 року ОСОБА_1 в якості доказу надала ксерокопії розписок такого змісту: «Расписка Я ОСОБА_4 паспорт серии ВЕ 643046 выдан: Артемовским РВ УМВС Украины в Донецкой обл.. 2 лютого 2002 г. проживающий по адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1. тел..НОМЕР_1. Взял деньги в размере 20.000 (двадцять тысяч грн..) по курсу евро 10.25, т.е. 1952.00 (одна тисяча девятьсот пятдесят два евро) +15.000 (пятнадцять тисяч грн..) по курсу евро 10.90, т.е. 1377 (одна тисяча триста сімдесят сем евро). У ОСОБА_5 паспорт серии ВК 402309. Деньги взяты под. 10(десять) % в месяц». Іншим почерком написано: «Обязуюсь отдавать ежемесячно 10% (десять процентов) о займа 23 каждого месяца Основную суму в 35 тысяч обязуюсь отдать 23.08.2011 г. 23.05. 2011 г. (підпис)». «Расписка Я ОСОБА_4 паспорт серии ВЕ 643046 выданый: Артемовский РВ УМВС Украины в Донецкой обл.. 2 лютого 2002 г. проживающий по адресу: ІНФОРМАЦІЯ_1. тел.:НОМЕР_1. Взял деньги в размере 40.000 тыс. грн.. (сорок тысяч грн.). Тридцать тысяч грн. по курсу евро 10.70, и десять тысяч грн. по курсу евро 11.90. У ОСОБА_5. Паспорт серия ВК 402309. Деньги взяты под 10% (десять) % в месяц.» Іншим почерком написано: «Обязуюсь отдавать ежемесячно 10% от займа каждова 5 числа основную суму в 40000 тысяч обязуюсь отдавать 05.08.11 г. 5.05. 11 г. (підпис)».

До зазначених дат відповідач не повернув гроші позивачці, тому вона звернулась з позовом до суду про стягнення їх в примусовому порядку.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 59 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ч.2 зазначеної статті обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і обєктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку та дійшов обгрунтованого висновку про те, що відповідач зобовязаний повернути позивачці борг в суми 81 750 грн. згідно розписок від 23.05.2011 року та від 05.05 2011 року та 3% річних в сумі 3150 грн. та 3600 грн. Висновки суду грунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам Закону, а саме ст.ст.1046-1047, 1051 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Як вбачається з матеріалів справи на обґрунтування укладення договору позики позивачкою надані копії розписок, що не суперечить положенням ст. 1047 ЦК України, які і були досліджені судом першої інстанції і їм дана належна правова оцінка і у апеляційного суду немає підстав вважати її неправильною. У судове засідання апеляційного суду позивачкою надані оригінали розписок, а за змістом ч.2 ст. 1047 ЦК України наявність розписки у кредитора свідчить про існування боргу.

Разом з тим, заперечуючи проти позовних вимог з тих підстав, що розписки підроблені, він їх не писав і не підписував, грошові суми по ним не отримував, відповідачем на обгрунтування заперечень не надано будь-яких належних та допустимих доказів; клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи ні ним, ні його представником у суді першої інстанції не заявлялось. Як вбачається з журналу судового засідання від 8 грудня 2014 року представником відповідача ОСОБА_6 було заявлено клопотання про оголошення перерви для підготовки питань до експерта, проте з журналу не вбачається, що нею було заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Не було заявлено такого клопотання представником відповідача ОСОБА_6 і не представлені питання для експерта і в наступних судових засіданнях, а саме 26 січня 2015 року, 18 лютого 2015 року. Причиною тому, як пояснила у судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3, стало те, що дізнавшись про вартість експертизи, знаходячись у депресивному стані і проконсультувавшись з експертом, який підтвердив опасіння сина, що відібрані зразки почерку у хворобливому стані можуть виявитися недостатніми для формування достовірних висновків і істинність експертизи буде дуже низька, то вона у подальшому буде піддана сумніву і скасована. В апеляційному суді представником відповідача також не заявлялось клопотання про проведення судової почеркознавчої експертиза.

В апеляційному суді представник відповідача в обґрунтування апеляційної скарги посилалась на те, що, на її думку, суд повинен був дійти висновку про те, що позивачка звернулась до суду з позовом за захистом свого права після спливу строку позовної давності. Проте такі доводи є безпідставними, оскільки, як вбачається з розписок вони видані 23.05.2011 року та 5.05.2011 року; строк повернення боргу в них зазначений 23.08.2011 року та 5.08.2011 року. Відповідно до ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. В даному випадку не сплата боргу до встановлених в розписках дат і є початком перебігу строку позовної давності, який спливає відповідно 23.08.2014 року та 5.05.2014 року. З матеріалів справи вбачається, що з позовними заявами позивачка звернулась 23 липня 2014 року (дата реєстрації позовної заяви судом першої інстанції), тому строк вважається не пропущеним.

В апеляційному суді в обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача посилалась також на те, що суд залишив без уваги посилання відповідача на безгрошовість розписок.

Так, згідно ч.1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Разом з тим зазначеною статтею передбачено, що якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Проте, відповідачем не надано доказів того, що договори позики, на підтвердження яких представлені розписки, були укладені під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта пояснила, що на час написання розписок і по наступний час її син не визнаний недієздатним.

Таким чином, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, в тому числі і доводи про порушення норм процесуального права не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення даної справи.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303-304, 307, 308, 314 ч.1, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 13 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Судді: