Рішення № 47656690, 22.07.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 341/2856/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1557/2015

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Юсип І.М.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Вакарук В.М., Бойчука І.В.

секретаря Турів О.М.,

з участю представників апелянта ОСОБА_17, ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на частку у спадковому майні за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 червня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 червня 2015 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та визнання права власності на частку у спадковому майні.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема апелянт вказує, що суд помилково дійшов висновку про відсутність доказів вступу ним та ОСОБА_8 в управління або володіння спадковим майном після смерті їх батька ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5. Відповідач ОСОБА_7 визнав та підтвердив той факт, що він сам проживав у спірному домоволодінні по АДРЕСА_1 з дідом і бабою, а також братами своєї матері до 1974 року. Іншого місця проживання у них не було. Також відповідач визнав, що ОСОБА_6, якому на час смерті батька було 25 років, і який уже мав дружину і дітей, повністю опікувався житловим будинком та земельною ділянкою під ним і продовжує догляд за будинком та земельною ділянкою дотепер. Так само ОСОБА_8, якому на час смерті батька було 18 років, не мав іншого місця проживання, крім спірного будинку.

Також апелянт зазначає, що помилковим є висновок суду про те, що спадщину після смерті їхньої матері ОСОБА_9 прийняла лише донька ОСОБА_1, а відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_6, які вказані у його паспорті, не підтверджують факту проживання за вказаною адресою. Такий висновок не відповідає вимогам п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14.06.1994 року, яка була чинна на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9, яким встановлено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути запис у паспорті спадкоємця, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В засіданні апеляційного суду представники апелянта вимоги апеляційної скарги підтримали з мотивів, викладених у ній.

Представник відповідача ОСОБА_7 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просив в задоволенні скарги відмовити.

Відповідач ОСОБА_8 в засідання апеляційного суду не з'явився, про час та день розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомив.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ухвалою Народного суду Галицького району Станіславської області від 14 лютого 1952 року право власності на спірне домоволодіння визнано за подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_9 (а.с. 12-13).

На підставі даного рішення від 14.02.1952 року виконкомом Галицької міської ради ОСОБА_2 та ОСОБА_9 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 81).

В подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було троє дітей: дочка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 помер (а.с. 6). Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частину спірного житлового будинку. Доказів складання померлим заповіту судом не здобуто, а тому мало місце спадкування за законом.

Судом встановлено, що спадкоємцем першої черги, яка прийняла спадщину була вдова померлого ОСОБА_9, яка на час смерті ОСОБА_2 проживала в будинку, а відтак фактично вступила в управління та володіння спадковим майном. Вказаний факт сторони не заперечили.

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_9 померла (а.с. 7). Після її смерті відкрилася спадщина на спірний житловий будинок АДРЕСА_1. Заповіт померлою не складався.

Спадкоємицею першої черги, яка прийняла спадщину та успадкувала спірний будинок була дочка померлої ОСОБА_1, оскільки така на час смерті матері ОСОБА_9 проживала у вказаному будинку, що підтверджується копією будинкової книги (а.с. 86-87), а відтак фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.

11.04.2005 року ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с. 41).

За життя ОСОБА_1 склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_7 (а.с. 84).

ІНФОРМАЦІЯ_7 спадкодавець ОСОБА_1 померла (а.с. 83 зв.).

Відповідач ОСОБА_7 прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_1, оскільки 11.05.2010 року звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. 01.03.2011 року ОСОБА_7 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом (а.с. 10).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано об'єктивних доказів фактичного вступу у володіння спадковим майном після смерті його батьків, а тому не підлягає задоволенню позовна вимога про визнання за ним права власності на 3/6 частини спадкового домоволодіння. Свідоцтво про право на спадщину за законом від 11.04.2005 року, видане на ім'я ОСОБА_1, яка успадкувала домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті матері ОСОБА_9, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 01.03.2011 року, видане на ім'я ОСОБА_7, який успадкував спірне домоволодіння після смерті матері ОСОБА_1, не порушують право власності позивача, а тому у визнанні їх недійсними слід відмовити.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно положень ч. 1 ст. 548 ЦК УРСР, чинної на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 у 1995 році, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

У відповідності до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 р. №18/5, чинної на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Твердження апелянта про те, що беззаперечним доказом вступу ним в управління спадковим майном після смерті його мами ОСОБА_9 є відмітка в паспорті про те, що з 1990 року він зареєстрований на проживання в будинку АДРЕСА_1, що є спадковим майном, було предметом дослідження суду першої інстанції. Наведеній обставині судом дана оцінка в сукупності з іншими належними доказами в справі, а саме: копії повідомлення Галицького районного сектору УДМС в Івано-Франківській області від 04.04.2014 р. №12/298 (а.с.101), від 16.05.2014 р. №12/402 (а.с.102) від 27.06.2014 №12/522 (а.с. 104), адресний листок прибуття (а.а.103), рішення виконкому Галицької міської ради №95 від 14.06.1990 р. (а.с.105), на підставі чого суд дійшов правильного висновку, що позивач не довів вступ ним в управління спадковим майном після смерті його мами ОСОБА_9 в 1995 році і як наслідок - прийняття ним спадщини після смерті мами.

Суд також, оцінивши інші докази в справі, зокрема копію будинкової книги для прописки громадян, що проживають у будинку АДРЕСА_1 (а.с.86-870 повідомлення Галицького РВ УМВС в області від 17.02.2015р. №754 (а.с.106), відповідь Галицької міської ради на запит суду від 04.02.2015 р. (а.с. 59) правильно дійшов висновку, що ОСОБА_6 не довів свої спадкові права після смерті батька та матері, а його сестра ОСОБА_1 правомірно після смерті їхньої мами ОСОБА_9 в 1995 році прийняла спадщину, належним чином оформивши її, а її син ОСОБА_7 після смерті останньої в 2010 році став спадкоємцем спадкового майна за заповітом, отримавши свідоцтво про право на спадщину 11.03.2011 року. Відтак, відсутніми є підстави для визнання незаконними оспорюваних свідоцтв про право на спадщину. Більше того, ОСОБА_6 за життя його сестри ОСОБА_1 з часу отримання нею свідоцтва про право на спадщину 11.04.2005 р. по день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 не оспорював вказане свідоцтво.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано, висновки суду є правильними, оскільки відповідають обставинам справи та узгоджуються з нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Відтак, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313- 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 09 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Вакарук В.М.

Бойчук І.В.