Ухвала суду № 47628444, 22.07.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2015 року м. Київ К/800/18821/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Вербицька О.В., Маринчак Н.Є.,

при секретарі Ігнатенко О.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Харкові Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Інспекція)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014

у справі № 820/10163/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник" (далі - Товариство)

до Інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Кізлова О.В.,

відповідача - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2013 № 0002332220 та № 0002322220.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014, позов задоволено.

Законність ухвалених у справі судових актів перевіряється у порядку глави 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у зв'язку з касаційною скаргою Інспекції, в якій вона просить скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про формування позивачем даних податкового обліку за номінально оформленими операціями, які не опосередковувалися реальним рухом активів.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2012, оформлену актом від 16.07.2013 № 16/22.2-05/31061880. Під час цієї перевірки Інспекцією було виявлено факти відображення платником у податковому обліку господарських операцій з придбання товарів та послуг, реальність виконання яких не підтверджується матеріалами зустрічних перевірок контрагентів (товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінформзв'язок», товариства з обмеженою відповідальністю «Главмет», товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Степ Україна», товариства з обмеженою відповідальністю «Ферріт Д», товариства з обмеженою відповідальністю «Донснаб», суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 (далі - СПД ОСОБА_3.)). По взаємовідносинам Товариства з СПД ОСОБА_3 Інспекція також дійшла висновку про відсутність у позивача належних первинних документів, які б містили необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст господарських операцій між цими платниками.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття Інспекцією податкових повідомлень-рішень:

від 29.07.2013 № 0002332220, за яким Товариству збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 244 819 грн. за основним платежем та на 122 410 грн. за штрафними санкціями;

від 29.07.2013 № 0002322220 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 278 947 грн. за основним платежем та 139 474 грн. за штрафними санкціями.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з класифікацією витрат, наведеною у статті 138 ПК, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг належить до витрат операційної діяльності, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2).

Аналізовані законодавчі положення пов'язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування ПДВ та податку на прибуток на суму понесених витрат ( у тому числі по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та з наявністю первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Керуючись наведеними правилами оподаткування, суди попередніх інстанцій, дослідивши та оцінивши за правилами статті 86 КАС подані платником первинні документи (договори, специфікації, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання виконаних робіт, банківські виписки тощо) у розрізі виконання операцій з кожним із спірних контрагентів, дійшли об'єктивного висновку про дотримання платником наведених умов формування витрат та податкового кредиту з ПДВ у податковому обліку.

Заперечення ж відповідача проти податкових наслідків цих операцій ґрунтуються виключно на висновках контролюючих органів, викладених в актах зустрічних перевірок (зустрічних звірок) названих постачальників; втім самі по собі такі висновки посадових осіб контролюючих органів за відсутності доказів та обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків, не можуть спростовувати факти господарської діяльності, зафіксовані у перелічених первинних документах.

Висновок Інспекції про невідповідність сформованих платником даних податкового обліку за операціями позивача з СПД ОСОБА_3 також отримав належне спростування у ході вирішення даного спору в судах попередніх інстанцій. Так, по цьому епізоду судами встановлено, що за договором про надання юридичних послуг від 22.09.2010 № 22-1ВЕ10 СПД ОСОБА_3 зобов'язався надавати позивачеві послуги з абонентського обслуговування господарської діяльності замовника (позивача у справі); детальний перелік послуг наведений у пункті 2.1 договору. Вартість цих послуг складає щомісячну абонентську плату у сталому розмірі та не залежить від обсягу та видів фактично наданих виконавцем послуг. А відтак у розглядуваному випадку ступінь деталізації у первинних документів конкретно наданих послуг у рамках даного договору не має правового значення для оцінки податкових наслідків розглядуваних операцій.

За таких обставин суди на підставі висновку про недоведеність податковим органом недобросовісності платника в силу оформлення фіктивних операцій правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги не спростовують обставин, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень, та, відповідно, не впливають на їх законність.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових актів зі спору не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Харкові Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2014 у справі № 820/10163/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.В. Вербицька Н.Є. Маринчак