Постанова № 4734205, 10.04.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків, вул. Мар"їнська, 18-Б-3 ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2009 р.                                                                                 № 2-а-9634/08

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Свіргун О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Іноземне підприємство "Еолія"

до Харківська ОДПІ у Харківській області

пропро визнання податкових повідомлень-рішень недійсними ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, іноземне підприємство «Еолія» звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської об’єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області, в якому просить суд визнати нечинними податкові повідомлення-рішення: від №0000052340/0 від 02.06.08р., №0000052340/1 від 06.08.08р. та №0000052340/2 від 12.09.08р., згідно яких, ІП «Еолії» визначена сума податкового зобов’язання по податку на прибуток у розмірі 2 854 636 грн. (у т.ч. за основним платежем – 1 427 318 грн., за штрафними санкціями – 1 427 318 грн.); та №0000062340/0 від 02.06.08р., №0000062340/1 від 06.08.08р., №0000062340/2 від 12.09.08р., згідно яких, ІП «Еолія» визначена сума податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на додану вартість у розмірі 1 699 760 грн. (у т.ч. за основним платежем – 1 133 173 грн., за штрафними санкціями – 566 587 грн.).

Позивач, посилаючись на приписи п. 1.32 ст.1, п.5.1, п.5.2, пп.5.3.1, 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР із змінами і доповненнями (далі - ЗУ про прибуток) та пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.7.4, ст.7 «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР із змінами і доповненнями (далі - ЗУ про ПДВ) свої вимоги обґрунтовує тим, що понесені ним витрати на оплату послуг комісіонера, здійснені в межах виконання зобов'язань за дійсним договором комісії і безпосередньо пов'язані із його господарською діяльністю.

В позові зазначає, що у зв'язку з придбанням послуг, до складу валових витрат ІП «Еолія» правомірно віднесено суму у розмірі 5 709 271,00 грн. Позивач посилається, на наявність у платника податку всіх необхідних первинних документів, які передбачені діючим законодавством України. Вважає, що заниження сум з податку на прибуток та податку на додану вартість не відбулося, а спірні податкові повідомлення-рішення є незаконними на його думку.

Позивач посилається, на наявність у платника податку всіх необхідних документів, які підтверджують його позовні вимоги. Вважає, що заниження сум з податку на прибуток та податку на додану вартість не відбулося, а відповідно спірні податкові повідомлення-рішення є незаконними на його думку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача ХО ДПІ у судовому засіданні з позовними вимогами не згодні, просять у позові відмовити, оскільки вважають оскаржувані податкові повідомлення - рішення такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

В обґрунтування своєї позиції ДПІ посилається на те, що від проведених фінансово-господарських операцій в рамках договору комісії отримало збиток, суму якого ІП «Еолія» включило до складу валових витрат. На думку відповідача збиткові господарські операції не надають право на нарахування податкового кредиту з ПДВ та включення витрат по таким операціям до складу валових витрат підприємства.

Як вважає відповідач, з посиланням на ст. ст. 3, 42, 57 Господарського Кодексу України, п.1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в порушення пп.5.2.1 п.5.2, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем завищено валові витрати на загальну суму 5709271 грн., у тому числі у 2 кварталі 2006р. у сумі 147800 грн. у 3 кварталі 2006р. у сумі 5048341 грн., за 4 квартал 2006р. у сумі 1427318 грн. На цій підставі контролюючим органом було встановлено, що ІП «Еолія» було занижено податкове зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 1427318 грн.

Крім того, з тих же підстав, в порушення пп. 7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ІП «Еолія» було неправомірно включено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 1141854 грн. у зв’язку з чим, відповідачем було зменшено від’ємне значення з ПДВ у розмірі 8681 грн. та донараховано ПДВ на загальну суму 1133173 грн. у тому числі за червень 2006 р. у сумі 29560 грн. за вересень 2006р. у сумі 1004035 грн. за грудень 2006р. у сумі 99578 грн.

Підсумовуючи викладене, відповідач та його представники в судовому засіданні просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Судом встановлено, що з 27.03.2008 р. по 15.05.2008 р. співробітниками ХО ДПІ була проведена планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ІП «Еолія» з питань дотримання вимог податкового, валютного й іншого законодавства за період з 03.05.2006 р. по 31.12.2007 р., за результатами якої був складений акт від 21.05.08р. №1847/23-321/34330143.

Як зазначено в акті перевірки, між комітентом ІП «Еолія» і комісіонером ТОВ фірма «Пранк» було укладено договір комісії від 01.06.07 № 132/06 на реалізацію товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ). За умовами договору, комісіонер зобов’язується за дорученням комітента, за плату здійснювати від свого імені, та за рахунок комітента в строк і порядку, які встановлені договором, правочини з продажу товарів комітента. Комісіонер має право на отримання комісійної винагороди і відшкодування витрат пов’язаних з виконанням доручення комітента. Розмір комісійної винагороди зазначається в актах виконаних робіт. На виконання умов договору комісіонер здійснює реалізацію ТМЦ, надає комітенту звіт про виконання доручення та передає останньому все отримане за укладеними угодами.

Як вбачається із матеріалів перевірки, в червні 2006р. ІП «Еолія» було придбано у ТОВ фірма «Тагіт» ТМЦ на загальну суму 6034710 грн., у тому числі ПДВ 1005785 грн. Ці витрати ІП «Еолія» включило до складу валових витрат підприємства на суму 5028925 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 1005785 грн.

За договором комісії товар на суму 6133350 грн., в тому числі ПДВ 1022225 грн., було передано на реалізацію комісіонеру ТОВ фірма «Пранк». Після отримання звіту комісіонера та коштів, до валових доходів ІП «Еолія» включило суму 5111125 грн. та до податкових зобов'язань з податку на додану вартість суму 1022225 грн. Комісійна винагорода, визначена актами виконаних робіт, складає 276000 грн., у тому числі ПДВ 46000 грн. До складу валових витрат була включена сума 230000 грн. та до податкового кредиту з податку на додану вартість суму 46000 грн.

В 3 кварталі 2006р. ІП «Еолія» було придбано у ТОВ фірма «Тагіт» ТМЦ: в липні 2006р. на загальну суму 13000028 грн. у т. ч. ПДВ 2156168,78 грн. та товар звільнений від ПДВ на суму 63015,89 грн.; в серпні 2006р. на суму 1499999,24 грн. у т.ч. ПДВ 249999,88 грн.; у вересні 2006р. на суму 1799900 грн. у т. ч. ПДВ 299983,33 грн..

В подальшому вказані ТМЦ за договором комісії було передано на реалізацію комісіонеру ТОВ фірма «Пранк». До валових доходів ІП «Еолія» включило суму у розмірі 14095434 грн. та до податкових зобов’язань з ПДВ суму у розмірі 2806483 грн. Комісійна винагорода за реалізацію цього товару склала 5550000 грн. До складу валових витрат ІП «Еолія» була включена вартість придбаного товару та комісійна винагорода у загальному розмірі 19143775 грн. та до податкового кредиту з ПДВ включило суму у розмірі 3816151 грн.

Крім того, в грудні 2006р. ІП «Еолія» було придбано у ТОВ фірма «Тагіт» ТМЦ на загальну суму 16000365,31 грн., у тому числі ПДВ 2666727 грн. Ці витрати ІП «Еолія» включило до складу валових витрат підприємства на суму 13333637,71 грн. та до податкового кредиту з ПДВ 2666727,54 грн.

В подальшому вказані ТМЦ за договором комісії було передано на реалізацію комісіонеру ТОВ фірма «Пранк». До валових доходів ІП «Еолія» включило суму у розмірі 13500506,85 грн. та до податкових зобов’язань з ПДВ суму у розмірі 2700101,37 грн. Комісійна винагорода за реалізацію цього товару склала 816000 грн. у т.ч. ПДВ у розмірі 136000 грн. До складу валових витрат ІП «Еолія» була включена сума у розмірі 680000 грн. та до податкового кредиту з ПДВ включило суму у розмірі 136000 грн.

У зв’язку з чим, ХО ДПІ вважає, що ІП «Еолія» від проведених фінансово-господарських операцій в рамках договору комісії, з урахуванням сплачених комісіонеру винагород, отримало збиток, суму якого включило до складу валових витрат у розмірі 1445763,08 грн., чим було порушено пп.5.2.1 п.5.2, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та занижено податкове зобов’язання з податку на прибуток у загальній сумі 1427318 грн..

За результатами розгляду акту перевірки ХО ДПІ були ухвалені податкові повідомлення-рішення: №0000052340/0 від 02.06.08р., згідно якого, ІП «Еолія» нарахована сума податкового зобов'язання по податку на прибуток з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 2 854 636 грн. (у т.ч. за основним платежем – 1 427 318 грн., за штрафними санкціями – 1 427 318 грн.) та №0000062340/0 від 02.06.08р., згідно якого, ІП «Еолія» визначена сума податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1 699 760 грн. (у т.ч. за основним платежем – 1 133 173 грн., за штрафними санкціями – 566 587 грн.)

Не погодившись з зазначеними повідомленнями-рішеннями, ІП «Еолія» була подана до ХО ДПІ первинна скарга №19-ЭО від 17.06.2008р., за результатами розгляду якої, рішенням №10858/10/25-009 від 05.08.08р. податкові повідомлення-рішення №0000052340/0 від 02.06.08р. та №0000062340/0 від 02.06.08р. були залишені без змін та відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21 червня 2001 року №253 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 6 липня 2001 року за №567/5758) платнику податків було направлено податкові повідомлення-рішення №0000052340/1 від 06.08.08р. та №0000062340/1 від 06.08.08р.

Не погодившись з Рішенням №10858/10/25-009 від 05.08.08р. ХО ДПІ, ІП «Еолія» подало повторну скаргу №52 від 11.08.2008р. до ДПА у Харківській області.

Рішенням №3520/10/25-103 від 08.09.08р. ДПА у Харківській області було залишено повторну скаргу ІП «Еолія» без задоволення, а податкові зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ згідно податкових повідомлень-рішень №0000052340/2 від 12.09.08р., та №0000062340/2 від 12.09.08р. - були залишені без змін.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

З огляду на посилання відповідача на порушення позивачем пп.5.2.1 п.5.2, п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд вважає з необхідне зазначити наступне.

Підпунктом 1.32. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено визначення господарської діяльності, як будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно Статуту ІП «Еолії» продаж товарів, у тому числі й через посередників (комісіонерів), віднесено до основного виду діяльності підприємства. Оскільки послуги комісіонера ТОВ фірма «Пранк» безпосередньо пов’язані з продажем товарів, що в свою чергу приносить комітенту ІП «Еолія» дохід, то отримання таких послуг безумовно пов’язане з його господарською діяльністю. Необхідність здійснення тих або інших витрат, а так само їх зв’язок з власною господарською діяльністю визначає сам платник податку, оскільки суб’єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Як зазначено в ст. 142 Господарського Кодексу України:

«1. Прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

2. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування».

Об'єктом оподатковування, згідно ст. 3 Закону № 334/94-ВР, є прибуток, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу звітного періоду на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань. Таким чином, прибуток (як і доход - п. 4.1. Закону про прибуток) визначається за період, розрахунок прибутку по окремих операціях не передбачено.

Суд зазначає, що згідно пункту 5.1. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Також пп. 5.2.1 п.5.2 статті 5 цього ж Закону наведений перелік витрат які включаються до складу валових витрат платника податків, зокрема це суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» до витрат, не пов'язаним з веденням господарської діяльності віднесений вичерпний перелік витрат, а саме витрат на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання лотерей, участь в азартних іграх, фінансування особистих потреб фізичних осіб. Як вбачається з наведеного переліку, витрати у вигляді розрахунків за послуги посередників при здійсненні продажу товарів у будь якому розмірі, до витрат які не пов’язані з господарською діяльністю, не віднесені.

Пунктом 5.11 ст.5 цього ж Закону заборонені будь які додаткові обмеження по віднесенню до валових витрат платника податків, ніж ті, що зазначені в Законі.

Як встановлено пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. ...Не належать віднесенню до валових витрат суми збитків платника податків, здійснених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) зв’язаним з таким платником особам.

Матеріалами перевірки не зафіксовано, що комісіонер ТОВ фірма «Пранк» є по відношенню до ІП «Еолія» пов’язаною чи афільованою особою, а нарахування та виплата комісійної винагороди здійснена на підставі Актів виконаних робіт та Звітів комісіонера, передбачених умовами договору комісії, тобто ці витрати належним чином підтверджені первинними документами, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, суд встановив, що позивач у межах своєї господарської діяльності, з метою одержання доходів, здійснював продаж ТМЦ через комісіонера, при цьому понісши витрати на оплату послуг комісіонера. Ці витрати були правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства, оскільки підтверджені первинними бухгалтерськими документами і до переліку витрат, які не пов’язані з веденням господарської діяльності, не входять.

З огляду на посилання відповідача на порушення позивачем підпунктів 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями п.1.17 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що терміни та поняття, зокрема «валові витрати виробництва (обігу)», приймаються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно пп. 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як зазначено вище, судом було встановлено, що отримані комітентом ІП «Еолія» послуги від комісіонера використовувались у господарській діяльності підприємства. За таких обставин ІП «Еолія» правомірно включило суму податку з ПДВ, сплаченого у зв'язку з оплатою винагород комісіонера ТОВ фірма «Пранк», до складу податкового кредиту підприємства. Оскільки в діяльності використовуються саме послуги, а не їх вартість або частина вартості, то зменшення права на частину податкового кредиту у відповідності з будь-якими розрахунковими доводами, протирічить приписам Закону про ПДВ.

Що стосується посилання відповідача на те, що ціна послуг комісіонерів штучно завищена та не відповідає вимогам п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та рівню звичайних цін з огляду на приписи підпунктів п.1.20 ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств».

Комісійна винагорода, по своїй правовій природі є платою за послуги, що у свою чергу, згідно пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» відноситься до об’єктів оподаткування з ПДВ.

Згідно п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.1.20.1 п.1.20 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.1.20.8. п.1.20 ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

З пояснень позивача вбачається, що розмір комісійної винагороди залежить від ринкових факторів та фактично вчинених дій комісіонера. Порядок формування комісійної винагороди визначений в тексті договору комісії, де зазначено, що розмір винагороди встановлюється у акті виконаних робіт (наданих послуг).

В порушення пп. 1.20.8 п.1.2 ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідач не надав доказів, підтверджуючих достовірність іншого методу для формування розміру комісійної винагороди.

Таким чином суд не виявив підстав для відмови позивачу віднести певні суми до складу податкового кредиту.

Посилання відповідача на наявність обов'язкового позитивного результату у платника податку від здійснення окремої фінансово-господарської операції з продажу товарів, а саме прибутку, не мають під собою обґрунтованих підстав, оскільки суб’єкти підприємницької діяльності мають право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Незаконне втручання й перешкоджання господарської діяльності суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їхніх посадових осіб при здійснені ними державного контролю і нагляду забороняються (ст. 19 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі вільного вибору видів підприємницької діяльності, вибору споживачів продукції, що виробляється, комерційного розрахунку і власного комерційного ризику.

Тобто, господарська діяльність здійснюється суб'єктом господарювання на основі вільного вибору і на власний ризик, і лише має на меті отримання прибутку, а відповідно господарська діяльність не завжди призводить до позитивного результату та до отримання прибутку.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить жодних посилань на залежність права платника податків віднести витрати понесені ним у зв’язку з оплатою послуг комісіонерів до складу валових витрат від отримання прибутку з окремої фінансово-господарської операції по продажу ТМЦ. Тобто, зіставлення рівня витрат підприємства, пов'язаних зі збутом ТМЦ, з розміром отриманої націнки від реалізації ТМЦ не передбачено податковим законодавством.

Таким чином, посилання відповідача на неправомірність завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту є необґрунтованим та неправомірним.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень – рішень належним чином не довів.

Висновки перевіряючих осіб, що викладені у акті перевірки, не підкріплені нормативними доказами і носять характер суб’єктивних припущень.

За таких умов, факти порушень, вказані в акті перевірки від 21.05.08р. №1847/23-321/34330143 слід вважати недоведеними.

З огляду на це, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) у розмірі 2 854 636 грн. (у т.ч. за основним платежем – 1 427 318 грн., за штрафними санкціями – 1 427 318 грн.) та з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 699 760 грн. (у т.ч. за основним платежем – 1 133 173 грн., за штрафними санкціями – 566 587 грн.).

Тому податкові повідомлення-рішення від №0000052340/0 від 02.06.08р., №0000052340/1 від 06.08.08р., №0000052340/2 від 12.09.08р. та №0000062340/0 від 02.06.08р., №0000062340/1 від 06.08.08р., №0000062340/2 від 12.09.08р. є протиправними і підлягають скасуванню.

Викладене вище є підставою для задоволення судом позовних вимог ІП «Еолія» в повному обсязі.

Відповідно до ст.94 КАС України, враховуючи, що рішення приймається на користь сторони, яка не є суб’єктом владним повноважень, суд дійшов висновку про необхідність стягнення сплаченого державного мита з держбюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 8, 17, 19, 50, 94, 160, 161, 162, 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов іноземного підприємства «Еолія» до Харківськоїоб’єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень: від №0000052340/0 від 02.06.08р., №0000052340/1 від 06.08.08р., №0000052340/2 згідно яких ІП «Еолія» визначена сума податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на прибуток у розмірі 2 854 636 грн. (у т.ч. за основним платежем – 1 427 318 грн., за штрафними санкціями – 1 427 318 грн.); та №0000062340/0 від 02.06.08р., №0000062340/1 від 06.08.08р., №0000062340/2 від 12.09.08р., згідно яких ІП «Еолія» визначена сума податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на додану вартість у розмірі 1 699 760 грн. (у т.ч. за основним платежем – 1 133 173 грн., за штрафними санкціями – 566 587 грн.) - задовольнити у повному обсязі.

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Харківської об’єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області: від №0000052340/0 від 02.06.08р., №0000052340/1 від 06.08.08р., №0000052340/2 згідно яких ІП «Еолія» визначена сума податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на прибуток у розмірі 2 854 636 грн. (у т.ч. за основним платежем – 1 427 318 грн., за штрафними санкціями – 1 427 318 грн.)

Визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Харківської об’єднаної Державної податкової інспекції у Харківській області: №0000062340/0 від 02.06.08р., №0000062340/1 від 06.08.08р., №0000062340/2 від 12.09.08р., згідно яких, ІП «Еолія» визначена сума податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на додану вартість у розмірі 1 699 760 грн. (у т.ч. за основним платежем – 1 133 173 грн., за штрафними санкціями – 566 587 грн.).

Стягнути з Державного бюджету України на користь ІП «Еолія» (код ЄДРПОУ 34330143, адреса: Харківська область, Харківський район, м.Мерефа, вул.Дніпропетровська, 283, п/р 26002000122007 у відділенні ВАТ «Укексімбанк» м.Харкова МФО 351618) державне мито у розмірі 3 грн. 40 коп. .

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст.186 КАС України.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови виготовлено 13.04.2009 року

Суддя                                                                                 Спірідонов М.О.