Постанова № 4734199, 20.05.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків, вул. Мар"їнська, 18-Б-3 ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2009 р.                                                                                 № 2-а-8279/08/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

Суддів Кухар М.Д., П"янової Я.В.

за участю секретаря судового засідання Свіргун О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Державного піжприємства "Завод ім. В.О.Малишева"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ДП "Завод ім. В.О.Малишева" звернувся до суду з позовом до СДПІ по работі з ВПП у м.Харкові в якому просив суд визнати недійсними податкове повідомлення-рішення №0000510815/0 від 22.09.04 р., №0000510815/1 від 15.10.04 р. та рішення №9379/10/33-556 від 15.10.04 р. про результати розгляду скарги та стягнути судові витрати.

В обгрутування позову позивач вказав, що оскаржене податкове повідомлення –рішення та рішення про розгляд скарги винесено відповідачем з порушенням норм Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств» (далі – Закон про прибуток), Закону України „Про визнання бронетанкової галузі однієї із пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки” №2211 від 11.01.2001 р. (надалі – Закон №2211).

Представник позивача в судове засідання з’явився та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання з’явився та з позовними вимогами не погодився у повному обсязі та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В поясненнях, наданих під час судового розгляду справи посилались на порушення позивачем приписів Закону України про прибуток та обгрунтовували даними перевірки.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних рішень є акт планової документальної перевірки позивача з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.02 р. по 01.07.04 р., ПДВ за період з 01.01.03 р. по 01.07.04 р. та валютного законодавства за період з 01.01.03 р. по 20.09.04 р. №851/33-520 від 20.09.2004 р. (надалі – Акт перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0000510815/0 від 22.09.04 р., відповідно до якого позивачу нараховано суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 13471800,00 грн., в тому числі основний платіж – 8981200,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції – 4490600,00 грн.

В порядку адміністративного оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення відповідачем було винесено рішення №9379/10/33-556 від 15.10.04 р. про результати розгляду скарги та, відповідно, податкове повідомлення-рішення №0000510815/1 від 15.10.04 р. на ті ж суми.

При проведенні перевірки представниками відповідача було встановлено порушення підприємством позивача вимог п.11.3.1 ст.11 та ст.22 Закону про прибуток, що спричинило заниження валового доходу за 4 квартал 2002 р. на суму 38437,4 тис.грн.

Як зазначено в акті перевірки, підприємство позивача включене в перелік підприємств, що входять до концерну „Бронетехніка України”, затверджений постановою Кабінету міністрів України №1053 від 11.10.2002 р. „Про затвердження переліку підприємств концерну „Бронетехніка України”, номенклатури й обсяг товарів, на які поширюється дія п.п.22.28 ст.22 Закону України про прибуток”.

Суд зазначає, що на думку відповідача, що викладена в акті перевірки та підтримана представниками у судовому засіданні, порушення Закону про прибуток пов’язані із тим, що підприємство позивача використало суму авансового платежу, отриманого за договором №Д-44/2002/П від 30.05.2002 р. в сумі 38437,4 тис.грн. для погашення заборгованості по банківським кредитам, тобто, допущене нецільове використання авансового платежу, на який розповсюджується застереження, передбачені Законом №2211.

Стаття 2 Закону №2211 встановлює, що на період з 01.01.2001 р. по 01.01.2006 р. впроваджуються заходи державної підтримки бронетанкової галузі промисловості України. Зокрема, суми авансових платежів та попередньої оплати за державним оборонним замовленням та міжнародними контрактами на продаж броньованих бойових машин підприємств концерну „Бронетехніка України”, визначених згідно із частиною другою цієї статті, отримані від замовників броньованих бойових машин, зараховуються на окремі рахунки цих підприємств, не підлягають безспірному списанню та використовуються лише за цільовим призначенням відповідно до контрактних зобов’язань зазначених підприємств. Ці суми включаються до складу валових доходів таких підприємств з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню згідно з Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”, у момент передачі броньованих бойових машин замовнику, а витрати цих підприємств, здійснені ними за рахунок авансових платежів та попередньої оплати відповідно до їх цільового призначення, включаються до складу валових витрат з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню, в податковому періоді, на який припадає дата збільшення валових доходів на суму зазначених платежів.

П.22.28 ст.28 Закону про прибуток встановлює на період з 01.01.01 р. по 01.01.06 р., що податок на прибуток із суб’єктів підприємницької діяльності – підприємств концерну „Бронетехніка України” стягується з урахуванням особливостей, встановлених Законом №2211.

Як вбачається з акту перевірки, нецільове використання коштів відповідачем було встановлено, зокрема, на підставі Наказу керівника підприємства позивача №1540а від 21.10.2002 р.

Також судом встановлено, та підтверджується матеріалами, що вище зазначений наказ був скасований наступним наказом №15 від 09.01.2003 р., а тому на час проведення перевірки він вже не існував.

Крім цього суд зазначає, що підтвердженням цільового використання коштів є фактичні, доведені документально, витрати, а не накази керівників підприємства.

Закон №2211 наголошує на тому, що суми авансових платежів та попередньої оплати за державним оборонним замовленням та міжнародними контрактами на продаж броньованих бойових машин підприємствами концерну „Бронетехніка України” використовуються лише за цільовим призначенням відповідно до контрактних зобов’язань зазначених підприємств.

Виходячи з аналізу вище зазначеної норми, суд приходить до висновку, що виконання контрактних зобов’язань – це своєчасне виготовлення продукції, яка замовлена у відповідності до контракту. При цьому, здійснення контролю за цільовим використанням авансових платежів, отриманих за укладеними контрактами, має бути спрямовано на встановлення того, коли ці кошти використовуються не за призначенням, зокрема, на витрати, що не пов’язані із основною виробничою діяльністю платника податків.

Суд приймає до уваги доводи позивача щодо того, що враховуючи довготривалий цикл виробництва кінцевої продукції підприємствами концерну „Бронетехніка України”, для організації належного виробничого циклу ще до отримання авансу за окремим контрактом підприємством за рахунок власних обігових коштів (у тому числі, залучених кредитів, отриманих на поповнення обігових коштів) та до початку виконання окремого контракту понесено витрати на придбання запасів сировини, матеріалів, запасних частин, тощо.

Також, кожен місяць на підприємстві велись розрахунки по заробітній платі, але яка саме частина заробітної плати припадає на виконання одного з декількох одночасно виконуваних контрактів, також невідомо до моменту розподілу витрат на кожен з виробів, який настає після виплати заробітної плати. Тобто, на момент виплати заробітної плати її частка, яка припадає саме на цей контракт, невідома. Це також стосується загальногосподарських витрат, адміністративних витрат, витрат на енергоносії і т.і., які розподілялись між заказами, які одночасно виконувались на підприємстві. Це означає, що фінансування витрат, пов’язаних з виконанням контракту, відбувалось одночасно з декількох рахунків підприємства.

Суд зазначає, що за даними акту перевірки кошти, які підприємство використало на погашення кредитів, становлять 38437,4 тис.грн., у тому числі 20454,6 тис.грн. – кредити, які були залучені на поповнення обігових коштів, а саме – на придбання сировини, матеріалів, комплектуючих, сплату енергоносіїв, 5706 тис.грн. – кредити, які були залучені на погашення боргів із заробітної плати, які використовувались і для виконання контракту №Д-44/2002/П від 30.05.2002р.

Також, за даними акту перевірки підприємство у періоді, який перевірявся, погасило кредити, які було використано для фінансового забезпечення контракту №UKR\2\T-80UD\CP-1\FE\PROC від 12.06.2001 р. у сумі 12276,8 тис.грн. Але, підприємством у той же час було залучено обігові кошти на виробничі потреби та виплату заробітної плати:

-          кредитний договір №КВ-06/1247 від 23.10.2002 р. з „Промінвестбанком” на суму 360000 долларів США та 200000 ЄВРО, що у гривневому еквіваленті становлять 2957440,00 грн;

- кредитний договір №34 від 27.02.2003 р., укладений з АТ ВА Банком на суму 5300000,00 грн. на поповнення обігових коштів;

- договорів №805/6/18-006 від 17.01.2003 р., укладений з АКБ „Укрсоцбанком” на відкриття кредитної лінії, у т.ч.: січень – 4951,8 тис.грн., лютий – 5577,1 тис.грн., березень – 8107,4 тис.грн., квітень – 19234,3 тис.грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що придбані за рахунок кредитів запаси сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, тощо, за умови використання їх на виготовлення готової продукції відповідно до контрактів, слід враховувати у складі витрат, понесених у зв’язку з виготовленням готової продукції відповідно до контрактних зобов’язань. Відповідно, частину суми авансових платежів, що спрямована на погашення таких кредитів, також слід вважати цільовим використанням авансових коштів, оскільки за рахунок таких коштів фактично відшкодовуються витрати, понесені підприємством раніше у зв’язку з придбанням, зокрема, певних запасів, матеріалів, необхідних для виробництва готової продукції, а також інших витрат з метою виконання контрактних зобов’язань.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на червень 2003 року позивач поніс витрати по виконанню контрактних зобов’язань, встановлених угодою №Д-44/2002/П від 30.05.2002 р. на суму більшу, ніж сума авансу, по ній отримана. При цьому, фінансування цих витрат відбувалось не тільки з рахунку, на який було зараховано аванс по вказаному контракту, але й з інших рахунків.

Суд зазначає, що уточнення з яких саме рахунків повинні витрачатися кошти на виконання контрактних зобов’язань, у законі не міститься отже цільове використання авансу підприємствами концерну „Бронетехніка України” законодавець не ототожнює із використанням коштів цими підприємствами виключно по одному банківському рахунку.

Вище зазначена позиція суду також підтримується висновком комітету Верховної ради України з питань податкової та митної політики, що викладений в листі №04-27/822 щодо того, що при здійсненні контролю за використанням авансових платежів, призначених для виконання контрактних зобов’язань відповідно до Закону №2211 правомірно враховувати всі витрати, що безпосередньо пов’язані з виробництвом готової продукції відповідно до контрактних зобов’язань, і складають її вартість.

Отже суд приходить до висновку про те, що всі витрати, що були понесені на підприємстві у зв’язку з виконанням контрактних зобов’язань, незалежно від того, з якого рахунку вони здійснені, є витратами, що сформували у бухгалтерському обліку підприємства собівартість готової продукції, а у податковому обліку – відобразились у складі валових витрат з метою визначення податкових зобов’язань з податку на прибуток.

Також суд зазначає, що у відповідності до висновку №9028 судово-економічної експертизи від 21.11.2008 р., висновки акту перевірки СДПІ ВПП у м.Харкові №851/33-520 від 20.09.2004 р. про нецільове використання суми авансу по контракту від 30.05.02 р. №Д-44/2002/П/833-ХКБМ в сумі 38437,4 тис.грн. – не підтверджуються, а як слідство, висновки акту перевірки СДПІ ВПП у м.Харкові №851/33-520 від 20.09.2004 р. про заниження податку на прибуток у 4 кварталі 2002 р. на суму 8981,2 тис.грн. – не підтверджуються.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти зазначеного висновку експерта, але в обгрунтування своєї позиції наводили лише висновки акту перевірки. Враховуючи те, що в акті перевірки був проаналізований лише один банківський рахунок, та не взяті до уваги грошові кошти, та фінансування, які проводились з інших рахунків, у тому числі і за рахунок отриманих підприємством кредитних коштів, та також не взяті до уваги обсяги використаних на контракт запасів, що були наявні на підприємстві, колегія вважає висновок відповідача щодо аналізу цільового витрачання коштів неповним та необгрунтованим.

Зважаючи на те, що суми отриманого авансу включаються до складу валового доходу підприємства з метою визначення прибутку, що підлягає оподаткуванню, в момент передачі броньованих бойових машин замовнику, зважаючи на матеріали справи, підприємство зависило валові доходи за 4 квартал 2002 р. на 14812407,0 грн., оскільки в цей період не проводилось відвантаження броньованих бойових машин.

Матеріалами справи документально підтведжено пояснення представників позивача щодо того, що підприємством були допущені помилки при формуванні валових витрат за цей же період та завищено валові витрати у 4 кварталі 2002 р. на суму 7761,4 тис.грн. Також, позивачем доведено, що коригуванню підлягав прирост (убуток) балансової вартості матеріальних ресурсів і малоцінних предметів за 4 квартал 2002 р., а також валові витрати, пов’язані з наданням послуг, виконанням робіт, що відображені в додатку „Ж” декларації про прибуток за 4 квартал, валові витрати, пов’язані з витратами на оплату праці.

Тобто, прибуток за 4 квартал 2002 р. повинен складати суму 16866,3 тис.грн. При наявності від’ємного значення об’єкта оподаткуванню, отриманого за результатами попереднього податкового кварталу, перенесене на наступні податкові квартали в сумі 29230,3 тис.грн., негативне значення об’єкта оподаткування, що переноситься на наступні податкові квартали складає 12364,0 тис.грн.

Позивачем до справи надані первинні документи, а також уточнюючі розрахунки з податку на прибуток, згідно з якими зазначені помилки були виправлені та не призвели до появи об’єкта оподаткування податком на прибуток в 4 кварталі 2002 року. Відповідачем наведені факти не спростовані.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не були доведені та підтверджені документально встановлені перевіркою обставини.

Оскільки суд визнає незаконним донарахування податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 8981200,00 грн., незаконним є також і донарахування та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 4490600,00 грн.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Крім того, відповідачем, всупереч приписам ч.2 ст.71 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, не було доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Судові витрати підлягають стягненню у відповідності до вимог ст.. 94 КАС України.

Що стосується позовних вимог позивача про визнання недійсним відповідача рішення №9379/10/33-556 від 15.10.04 р. про результати розгляду скарги то суд зазначає, що у відповідності до вимог ст..2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, аналізуючи, вище зазначене положення суд приходить до висновку, що підставою звернення до суду є порушення права позивача, оскільки рішення за результатами розгляду скарги не порушую право позивача , а є лише підставою для винесення податкового повідомлення-рішення то зазначене рішення за не може були оскаржено до адміністративного суду, оскільки не тягне само по собі не яких правових наслідків для позивача, а отже в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного піжприємства "Завод ім. В.О.Малишева" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові № 0000510815/0 від 22.09.2004 року, № 0000510815/1 від 15.10.2004 року.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету на користь Державного підприємства "Завод ім. В.О.Малишева", код 14315629, сплачені судові витрати у розмірі 3 (три) грн., 40 коп.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст.186 КАС України.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови виготовлено 22.05.2009 року

Головуючий суддя                                                                                 Спірідонов М.О.

Судді Кухар М.Д.

П"янова Я.В.