Постанова № 4734198, 28.04.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків, вул. Мар"їнська, 18-Б-3 ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" квітня 2009 р.                                                                                 № 2-а-8250/08

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Свіргун О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінесс"

до Державної податкової інспекції у Московському раойні м. Харкова

пропро визнання податкового повідомлення-рішення недійсним ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Фінес» звернувся до суду з позовом до ДПІ у Московському районі м.Харкова в якому просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова № 1559/23-312/14092514/0001702330/0 від 30.09.204 року та стягнути судові витрати.

          В обґрунтування позову позивач вказав, що оскаржене податкове повідомлення - рішення винесено відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України та є таким, що не відповідає фактичним обставинам.

Представник відповідача в судове засідання з’явився та з позовними вимогами не погодився у повному обсязі вказавши, що оскаржене податкове повідомлення-рішення винесено у відповідності до вимог чинного законодавства України та є обґрунтованим.

Судом встановлено, що відповідачем була проведена планова перевірка позивача з питань правильності проведення розрахункових операцій в сфері готівкового та безготівкового обігу за період з 01.07.2003р. по 01.07.2004р.

За результатами перевірки було складено акт №203407540233 від 29.09.2004р., в якому зазначено про порушення позивачем Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

В акті перевірки зазначено, що позивачем були проведені розрахункові операції в безготівковій формі із використанням талонів на загальну суму 1648988, 75 грн. без застосування реєстраторів розрахункових операцій, чим порушено п.п. 1, 2 ст. З Закону України від 06.07.1995 р. №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" в редакції від 01.06.2000 р. №1776-111 із змінами та доповненнями.

За результатами перевірки відповідачем було прийняте повідомлення-рішенням, яким згідно до п. 1, п. 2 ст. З, п. 1 ст. 17 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" позивачу були нараховані штрафні санкції у розмірі 8244943,75 грн.

Суд зазначає, що нарахування пов'язані з не проведенням операцій з використанням талонів, проведені в зв'язку з тим, що відповідач вважають їх засобом розрахунку згідно ст. З Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі,громадського харчування та послуг".

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюване податкове повідомлення-рішення № 1559/23-312/14092514/0001702330/0 від 30.09.2004р. прийняте на підставі акта перевірки № 203407540233 від 29.09.2004р. Тобто, факт порушення норм Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» було встановлено податковим органом 29 вересня 2004 року.

Суд зазначає, що TOB фірмою «Фінесс» проводилися розрахункові операції в безготівковій формі із використанням талонів на загальну суму 1648988,75 гри. без застосування РРО за період з 01.07.2003р. по 01.07.2004р.

Положенням ст.239 Господарського кодексу України передбачено, що однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб'єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що відповідачем було порушено термін встановлений ст.. 250 ГК України, щодо застосування адміністративно-господарські санкції до ТОВ «Фінес» по операціях за липень, серпень, вересень 2003 року.

Що стосується порушення позивача по операціях з жовтня 2003 року по червень 2004 року та прийняте податкове повідомлення – рішення, то суд зазначає, що статтями 8, 9 Закону України від 04.12.1990 №509-ХП "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон №509) встановлено функції, які здійснюють органи державної податкової служби, зокрема, здійснення контролю за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Частиною 2 ст.11 Закону №509 встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Згідно з п.2 статті 11 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХП "Про державну податкову службу в Україні" (далі - Закон №509) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку.

Закон України від 06.07.1995 року №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (із змінами та доповненнями) (далі - Закон №265) визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та відповідальність за не дотримання вимог цього закону.

Так п. 1 ст.. 17 Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у таких розмірах:

1)          у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність, - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки.

Виходячи з аналізу вище зазначених норм суд приходить до висновку, що Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" передбачено відповідальність за недодержання вимог цього закону у вигляді застосування фінансової санкції.

Як було встановлено судом позивачу було винесено податкове повідомлення-рішення яким визначено суму зобов’язання за платежем «23030100 «Штрафні санкції за порушення законодавства», згідно положень ст..1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України;

Суд зазначає, що штрафна (фінансова) санкція за порушення вимог Закону України від 06.07.1995 року №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг » не відносяться до податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених в ст.ст. 14,15 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991р. (із змінами і доповненнями), не пов'язані з їх сплатою.

Отже суд приходить до висновку, що питання щодо застосування суб'єктами господарювання реєстраторів розрахункових операцій не є питаннями з оподаткування яке регулюється Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а отже вказаними нормами не регламентуються спірні правовідносини. Питання застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг регулюються Законом №265, який є спеціальним законом щодо спірних правовідносин, а отже, відповідно, в разі їх не сплати до позивача податковим органом не могли бути застосовані наслідки, передбачені Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року №2181-III (із змінами і доповненнями).

Згідно вимог ч.3 ст.. 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (постачальником) та покупцями пального були укладені договори на відпуск пального, які передбачали передоплату, яка вноситься на банківський рахунок підприємства у безготівковій формі на підставі рахунку-фактури. Після оплати бензину покупець отримує талони на всю кількість оплаченого пального, які поступово використовуються в подальшому.

З аналізу наданих позивачем договорів, накладних, талонів , рахунків фактур, відомостей (належним чином завірені копії залучені до матеріалів справи) випливає, що вказані талони тільки підтверджують кількість бензину, який належить покупцю і знаходиться на зберіганні у постачальника. Згідно умов договорів залишок ПММ знаходиться у позивача на відповідальному зберіганні ( в акті перевірки зазначено, що такі ПММ відображається позивачем в бухгалтерському обліку на позабалансовому рахунку).

Покупці вибирають залишок шляхом пред'явлення талонів, виданих позивачем як борговий документ, який і надає право на отримання ПММ з АЗС позивача. Наведені талони, на відміну від засобу платежу не містять гривневого (грошового) еквіваленту. По них контрагент позивача отримує раніш оплачений товар в вказаній у талоні кількості не залежно від його ціни на день отримання.

При цьому права та обов'язки у продавця (позивача) та покупця виникають відповідно до укладеного ним договору, а отже вказані відносини є відносинами двох господарюючих суб’єктів щодо укладеного між ними договору, а отже бланк талону засвідчує зобов'язання продавця (позивача) бензину, яке виникло згідно з договором, видати покупцю сплачений ним бензин (це вид боргової розписки).

Можливість видачі як засвідчення зобов'язання боргового документа (бланку талону) та його повернення при прийнятті виконання зобов'язання, засвідченого цим документом, передбачена Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Так, відповідно до ч.2 та ч.З ст.545 Цивільного кодексу України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання,повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Частиною 8 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

Оскільки ні Цивільний кодекс України, ні Господарський кодекс України не містять вичерпного переліку боргових документів та не пред'являють обов'язкових вимог до змісту боргових документів, то сторони договору не обмежені в їх виборі та змісті документа.

Позивачем суду надано відомості складського обліку ПММ на списання паливо-мастильних матеріалів з відповідального зберігання на кожне підприємство, згідно укладених договорів, в яких відображено рух талонів та ПММ на АЗС позивача. Талони, що надійшли в бухгалтерію TOB фірми "Фінесс" прикріплюються до щоденної відомості про списання ПММ з відповідального зберігання і зберігаються на підприємстві протягом 3-х років. Оригінали щоденних відомостей з прикріпленими талонами були надані позивачем для огляду в суді при розгляді апеляційної скарги.

Суд зазначає, що відпуск ПММ відповідно накладних -продаж ПММ відображався в бухгалтерському обліку позивача, як продаж власного товару, а видача ПММ відповідно талонів - відображалась як списання ПММ, яке відображене на позабалансовому рахунку позивача.

Крім цього договорами позивача з контрагентами передбачена конкретна форма розрахунків - перерахування коштів на розрахунковий рахунок (безготівкові розрахунки), а не використання платіжних карток, жетонів тощо.

Відпущені ПММ вищеназваним підприємствам, були ними сплачені безготівковими коштами на розрахунковий рахунок через установи банку, як це передбачено договорами. Це підтверджується банківськими виписками, наданими позивачем.

Вищенаведене підтверджується і актом перевірки №203407540233 від 29.09.2004р., в якому зазначено, що "перевіркою проведення розрахунків із споживачами встановлено, що на підставі укладених договорів TOB "Фінесс" оформлюються рахунки-фактури та видаткові накладні. Оплата ПММ здійснюється в безготівковій формі через розрахунковий рахунок. Суми оплати включаються до результату основної діяльності, до складу доходів від реалізації товарів та до складу податкових зобов'язань для нарахування податку на додану вартість. Згідно умов, викладених в договорах купівлі-продажу, залишок паливно-мастильних матеріалів знаходиться у TOB "Фінесс" на відповідальному зберіганні на позабалансовому рахунку, пальне вибирається покупцями частками на умовах самовивозу шляхом надання талонів на АЗС. Облік відпуску пального ведеться на підприємстві окремо по кожній формі оплати в розрізі видів пального та кожного окремого покупця у вигляді звітів про реалізацію ПММ та відомостей списання ПММ з відповідального зберігання." (арк. справи 16 том 1).

Таким чином, суд приходить до висновку, що операція, яка проводиться при видачі пального на АЗС при наданні бланку талону є фактично господарською операцією по виконанню умов угоди, а саме поверненням власнику його майна (в даному випадку - пального), і така операція не може вважатися розрахунковою операцією в розумінні Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Згідно з п. 1, п. 2 ст. З Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", які встановлюють, що суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок. Видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції.

Згідно визначенням ст. 2 наведеного Закону розрахункова операція це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Суд аналізуючи вище зазначені положення Закону приходить до висновку, що законодавець передбачів для наявності розрахункової операції місце отримання засобу платежу повинно співпадати в часі з місцем реалізації товару, при чому повинні бути використані певні засоби платежу.

В даному випадку час проведення розрахунків не співпадає в часі з місцем реалізації товару.

Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що в даному випадку Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова не правомірно було винесено податкове повідомлення-рішення № 1559/23-312/14092514/0001702330/0 від 30.09.2004 року оскільки в ньому визначена фінансова санкція як податкове зобов'язання у відповідності до вимог Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» який не застосовується до відносин врегульованих Законом України від 06.07.1995 року №265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Судові витрати підлягають стягненню у відповідності до вимог ст.. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальність "Фінесс" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним - задовольнити у повному обсязі

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податковоїінспекції у Московському районі м. Харкова № 1559/23-312/14092514/0001702330/0.

Стягнути з Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальність "Фінесс", код 14092514 суму сплачених судових витрат у розмірі 3 (три) грн. 40 коп. .

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст.186 КАС України.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови виготовлено 30.04.2009 року

Суддя                                                                                 Спірідонов М.О.