Постанова № 47291244, 21.07.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1548/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Лайн Груп» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «Транс Лайн Груп» (далі - Позивач, ТОВ «Транс Лайн Груп») звернулося до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Відповідач, ДПІ у м. Чернігові) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.01.2015 року №0000072200, №0000082200, №0000062200, №0000092200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.06.2015 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому позовні вимоги є повністю обґрунтованими. Крім того, суд зауважив, що Відповідачем не подано жодних доказів безтоварності господарських відносин Позивача з ТОВ «Грант Тайм», на підставі яких ТОВ «Транс Лайн Груп» було сформовано податковий кредит і зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у грудні 2014 року працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі наказу від 05.12.2014 року №26 та направлень на перевірку від 10.11.2014 року №3194, 3195 згідно ст. ст. 20, 77, 82 ПК України було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Транс Лайн Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 46 541,00 грн. за 2013 рік; п. 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 520 354,00 грн. за грудень 2013 року - завищення рядка 19 «від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду» грудень 2013 року на суму - 22 572,00 грн. та завищення рядка 24 «залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2013 року на суму 813 148,00 грн.; п. 57.1 ст. 57 та п. 2 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» від 28.09.2011 року №1213 та наказу Міндоходів України «Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства» №872 від 30.12.2013 року, що спричинило заниження рядка 23 «Авансовий внесок, що підлягатиме сплаті щомісячно» у березні - грудні 2014 року та січні - лютому 2015 року в сумі 3 878,00 грн.; п. 167.1 ст. 167, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 177.8 ст. 177 ПК України, у зв'язку з чим визначено суму зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб при виплаті платникам податків доходів за період, що перевірявся, на суму 2 888,10 грн.. Результати перевірки зафіксовані в акті від 26.12.2014 року №36/22/35884094. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 12.01.2015 року винесені податкові повідомлення-рішення: форми «В4» №0000072200, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 835 720,00 грн.; форми «Р» №0000082200, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 58 176,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 46 541,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 11 635,00 грн.); форми «Р» №0000062200, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 650 443,00 грн., у тому числі за основним платежем - 520 354,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 130 089,00 грн.; форми «Р» №0000092200, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 48 475,00 грн., у тому числі за основним платежем - 38 780,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 9 695,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а також вирішуючи питання про реальність виконання господарських зобов'язань між Позивачем та ТОВ «Грант Тайм», суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ «Гран Тайм» (Постачальник) та ТОВ «Транс Лайн Груп» (Покупець) укладено договір поставки від 19.04.2013 року №19/04-2013 (далі - Договір) (т. 1 а.с. 138-141), за умовами якого Постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених в даному договорів, передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених в даному договорі, прийняти і оплатити товари, визначені в даному договорі.

Товаром, згідно п. 1.2 Договору, є матеріали для виконання робіт з нанесення дорожньої розмітки.

Відповідно до п. 2.2 Договору конкретна кількість, ціна (вартість), асортимент, номенклатура товару у кожній окремій поставці узгоджуються сторонами перед кожною поставкою та відображаються у випадкових накладних.

Постачання товару за цим договором здійснюється на умовах EXW (ІНКОТЕРМС 2011) шляхом самовивозу зі складу Постачальника, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 72 (п. 2.4 Договору).

Згідно п. 2.5 Договору моментом поставки вважається момент підписання представником Покупця податкової накладної на поставлений товар.

При цьому підписана сторонами товарно-транспортна накладна або видаткова накладна є достатнім і допустимим доказом, що підтверджує факт передачі (поставки) Покупцю відповідної поставки товару за цим договором (п. 2.6 Договору).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що якість товару, який поставляється по даному Договору, має відповідати ДСТУ чи ТУ для даного виду товару, діючим на території України.

Відповідно до укладеної 01.08.2013 року додаткової угоди до Договору (т. 1 а.с. 142) пункт 2.4 останнього було викладено в наступній редакції: «Доставка товару зі складу Постачальника, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 72, до місця призначення за адресою, вказаною в товарно-транспортних накладних, здійснюється засобами і за рахунок Постачальника. Товарно-транспортна накладна є невід'ємною частиною даного договору».

На підтвердження реальності виконання зобов'язань за Договором, як встановив суд першої інстанції, Позивачем надано копії: видаткових накладних (т. 1 а.с. 143, 146, 149, 152, 155, 158, 161, 164, 167, 170, 172); податкових накладних (т. 1 а.с. 144, 147, 150, 153, 156, 159, 162, 165, 168, 171, 173); товарно-транспортних накладних (т. 1 а.с. 145, 148, 151, 154, 157, 160, 163, 166, 169, 174)

Крім того, Чернігівський окружний адміністративний суд підкреслив, що наявними у матеріалах справи доказами (т. 1 а.с. 219 - 250; т. 2; т. 3; т. 4 а.с. 1-131) підтверджується факт використання Позивачем придбаного у ТОВ «Грант Тайм» товару у власній господарській діяльності з метою виконання зобов'язань за: договором підряду від 10.05.2013 року №2-13 (т. 1 а.с. 228-230), контрактом субпідряду №ДСА/Р/П/С/3-719 від 30.04.2013 року (т. 2 а.с. 117-118), контрактом субпідряду №ДСА/Р/П/С/3-415 від 03.05.2012 року (т. 2 а.с. 127-130), контрактом субпідряду №ДСА/Р/П/С/3-935 від 01.11.2013 року (т. 2 а.с. 137-140), контрактом субпідряду №8-П від 15.04.2013 року (т. 3 а.с. 31-37), контрактом субпідряду №9-П від 15.04.2013 року (т. 3 а.с. 52-55), договором субпідряду №01 від 19.04.2013 року (т. 3 а.с. 92-99), договору від 15.04.2014 року №15/4 на надання послуг з експлуатаційного утримання автодоріг державного та місцевого значення Київської області - влаштування горизонтальної розмітки (т. 3 а.с. 138-140), договору поставки від 02.10.2013 року №05-13 (т. 3 а.с. 177-178), договору поставки від 06.11.2014 року №02-14 (т. 3 а.с. 181-182), договору від 18.11.2013 року №18-13 про надання послуг (т. 3 а.с. 184-185), договору від 22.10.2013 року №17-13 про надання послуг (т. 3 а.с. 191-192), договору від 22.10.2013 року №16-13 про надання послуг (т. 3 а.с. 198-199), договору про надання послуг від 11.09.2013 року №13-13 (т. 3 а.с. 208-209), договору про надання послуг від 12.08.2013 року №12-13 (т. 3 а.с. 214-215), договору субпідряду №01-02-11/С11-29 від 29.10.2013 року (т. 3 а.с. 225-227), договору субпідряду №01-02-11/С11-30 від 29.10.2013 року (т. 3 а.с. 231-233), договору субпідряду від 02.09.2013 року №2-С/13 (т. 4 а.с. 17-20), договору субпідряду від 19.08.2013 року №1-С/13 (т. 4 а.с. 34-37), договір про надання послуг від 13.09.2013 рок №14-13 (т. 4 а.с. 98-99).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварними господарських відносин Позивача з ТОВ «Грант-Тайм» немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угоди суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, доказів наявності у сторін договорів мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем надано не було.

Разом з тим, колегією суддів враховується, що встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак, всупереч зазначеним вище вимогам закону та Положення, Позивачем не було надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з ТОВ «Пром-Голдінг» та які б давали право на формування податкового кредиту та валових витрат за результатами господарських відносин з вказаним контрагентом, оскільки подані на підтвердження виконання умов договорів первинні документи містять недоліки, а саме видаткові накладені не включають у себе відомостей щодо посади і прізвища особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення з боку ТОВ «Грант Тайм» з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту протоколу допиту свідка від 13.01.2015 року (т. 1 а.с. 104-106) первинні документи від імені ТОВ «Грант Тайм» підписані не ОСОБА_3 Відтак, останні підписані від імені особи, яка не мала жодного відношення до господарської діяльності вказаного суб'єкта господарювання.

Відповідно до правової позиці, викладеної в постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 року у справі №21-421а11, первинні документи, підписані від імені підприємств та організацій, що зареєстровані у встановленому порядку, особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Згідно з частиною першою статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, беручи до уваги той факт, що надані Позивачем первинні документи на підтвердження господарських відносин з ТОВ «Грант Тайм» підписані від імені директора особою, яка заперечує свою участь у його створенні та діяльності, в тому числі, й у підписанні будь-яких документів від імені товариства, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження суду першої інстанції про те, що надані ТОВ «Транс Лайн Груп» докази є належними та такими, що підтверджують факт придбання Позивачем товарів у вказаного контрагента.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас як вже було зазначено вище, згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Аналогічна позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Поряд з іншим, відповідно до п. 1 затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Згідно з п. 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Приписи п. 9 Інструкції визначають, що особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.

Беручи до уваги подану Позивачем на вимогу суду апеляційної інстанції копію журналу реєстрації довіреностей за 2008 - 2009 - 2014 роки, суд вважає за необхідне зазначити, що складання та виписування довіреностей на отримання товару від ТОВ «Грант Тайм» за умови оформлення первинних документів особою, яка заперечує свою участь у господарській діяльності товариства, не може бути доказом фактичного руху товару. З огляду на викладене судова колегія критично оцінює твердження суду першої інстанції про встановлення факту використання Позивачем у власній господарській діяльності начебто отриманого від ТОВ «Грант Тайм» товару.

За наведених обставин судова колегія відхиляє в якості доказів реальності виконання зобов'язань за Договором подані ТОВ «Транс Лайн Груп» копії сертифікатів якості матеріалів для нанесення дорожньої розмітки, оскільки, як було встановлено вище, матеріалами справи не підтверджується факт придбання Позивачем у ТОВ «Грант Тайм» товарів.

Крім того, відповідно до абз. 2 п. 3.1 Договору у разі невідповідності якісних показників товарів, що отримуються від Продавця, сторони протягом 7-ми днів після отримання такого товару, умови постачання товару відповідної якості або ж зміну ціни на поставлений товар.

Однак, ТОВ «Транс Лайн Груп» жодним чином не зазначено, як саме останнім отримувалися вказані сертифікати якості, не надано акт прийому-передачі вказаних документів, що не дає можливість встановити приналежність таких документів кожній конкретній партії документально поставленої Позивачу ТОВ «Грант Тайм» товару.

З огляду на викладене суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для однозначного твердження про реальність господарських операцій та товарність Договору.

Водночас колегією суддів не заперечується факт виконання зобов'язань перед контрагентами за: договором підряду від 10.05.2013 року №2-13 (т. 1 а.с. 228-230), контрактом субпідряду №ДСА/Р/П/С/3-719 від 30.04.2013 року (т. 2 а.с. 117-118), контрактом субпідряду №ДСА/Р/П/С/3-415 від 03.05.2012 року (т. 2 а.с. 127-130), контрактом субпідряду №ДСА/Р/П/С/3-935 від 01.11.2013 року (т. 2 а.с. 137-140), контрактом субпідряду №8-П від 15.04.2013 року (т. 3 а.с. 31-37), контрактом субпідряду №9-П від 15.04.2013 року (т. 3 а.с. 52-55), договором субпідряду №01 від 19.04.2013 року (т. 3 а.с. 92-99), договору від 15.04.2014 року №15/4 на надання послуг з експлуатаційного утримання автодоріг державного та місцевого значення Київської області - влаштування горизонтальної розмітки (т. 3 а.с. 138-140), договору поставки від 02.10.2013 року №05-13 (т. 3 а.с. 177-178), договору поставки від 06.11.2014 року №02-14 (т. 3 а.с. 181-182), договору від 18.11.2013 року №18-13 про надання послуг (т. 3 а.с. 184-185), договору від 22.10.2013 року №17-13 про надання послуг (т. 3 а.с. 191-192), договору від 22.10.2013 року №16-13 про надання послуг (т. 3 а.с. 198-199), договору про надання послуг від 11.09.2013 року №13-13 (т. 3 а.с. 208-209), договору про надання послуг від 12.08.2013 року №12-13 (т. 3 а.с. 214-215), договору субпідряду №01-02-11/С11-29 від 29.10.2013 року (т. 3 а.с. 225-227), договору субпідряду №01-02-11/С11-30 від 29.10.2013 року (т. 3 а.с. 231-233), договору субпідряду від 02.09.2013 року №2-С/13 (т. 4 а.с. 17-20), договору субпідряду від 19.08.2013 року №1-С/13 (т. 4 а.с. 34-37), договір про надання послуг від 13.09.2013 рок №14-13 (т. 4 а.с. 98-99). Однак, виконання Позивачем вказаних договірних зобов'язань не свідчить про використання останнім товарів, документально придбаних у ТОВ «Грант Тайм».

При цьому судом апеляційної інстанції не заперечується наявність кредиторської заборгованості Позивача перед ТОВ «Грант Тайм» на суму 16 704 489,24 грн. станом на 30.11.2013 року, а також відображення операцій по придбанню та використанню товарів відображені в бухгалтерському обліку (с. 13 акту перевірки - т. 1 а.с. 19).

Разом з тим, з огляду на встановлені недоліки первинних документів, наявність яких має своїм наслідком виникнення обґрунтованого сумніву в реальності господарських операцій з ТОВ «Грант Тайм», судова колегія приходить до висновку, що наявність формально складених первинних документів не може бути свідченням товарності операції за Договором за умови підписання таких документів особою, яка повністю заперечує свою участь в господарській діяльності контрагента Позивача.

Посилання Апелянта на недоліки товарно-транспортних накладних в частині адреси, з якої здійснювалося навантаження товару, як підставу для визнання безтоварними господарських операцій та безпідставність формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат колегією суддів оцінюється критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. При цьому, матеріали справи свідчать, що договору перевезення між сторонами не укладалося, а відтак приписи затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.02.1998 року №128/2568 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють відносини між перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами, до спірних правовідносин застосовуються не обов'язково.

Тобто, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Позивачем даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Аналогічна позиція закріплена в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.05.2014 року у справі №К/800/10421/14.

При цьому Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано доказів відсутності на будь-якому правовому титулі складських приміщень у ТОВ «Грант Тайм» за адресою: м. Київ, вул. Глибочицька, 72.

Крім того, судом апеляційної інстанції відхиляються доводи Відповідача про те, що ФОП ОСОБА_4 не здійснювалися перевезення товару за Договором від ТОВ «Грант Тайм» до ТОВ «Транс Лайн Груп» згідно товарно-транспортних накладних, що містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 145, 148, 151, 154, 157, 160, 163, 166, 169, 174), оскільки зі змісту заяви ОСОБА_4 «Про уточнення свідчень» від 09.06.2015 року (т. 4 а.с. 135), адресованої слідчому СУ ФР ГУ Міндоходів у Чернігівській області, вбачається, що останній не заперечує свою участь у здійсненні перевезень товарів між вказаними контрагентами.

Водночас, зважаючи на наявність у матеріалах справи два взаємовиключні докази - копії протоколу допиту свідка ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 109-114) та копії заяви ОСОБА_4 «Про уточнення свідчень» (т. 4 а.с. 135), суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про реальність та товарність господарських операцій між ТОВ «Грант Тайм» та ТОВ «Транс Лайн Груп» зазначені документи в якості доказів не приймає. Відтак є передчасним посилання Чернігівського окружного адміністративного суду на те, що заява ОСОБА_4 «Про уточнення свідчень» є безумовним доказом участі останнього у транспортуванні формально придбаного у ТОВ «Грант Тайм» товару.

Разом з тим, беручи до уваги встановлені вище обставини, колегія суддів вважає передчасними висновки суду першої інстанції про реальність та товарність господарських операцій за Договором, у зв'язку з цим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік не можуть вважатися первинними документами, у зв'язку з чим висновки суду першої інстанції про необхідність визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2015 року №000082200 є необґрунтованими.

Відповідно до абз. 4 п. 57.1 ст. 57 ПК України платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

Згідно абз. 2 п. 2 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень ПК України платники податку на прибуток підприємств, які починаючи з 2013 року подають річну податкову декларацію відповідно до пункту 57.1 статті 57 цього Кодексу, сплачують у січні - лютому 2013 року авансовий внесок з цього податку у розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев'ять місяців 2012 року, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відтак, враховуючи, що, як було встановлено раніше, Позивачу правомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, у Відповідача були наявні підстави для збільшення розміру авансового внески з розрахунку суми збільшення податкових зобов'язань з податку на прибуток, у зв'язку з чим Чернігівський окружний адміністративний суд прийшов до передчасного висновку про те, податкове повідомлення-рішення від 12.01.2015 року №0000092200 є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Судовою колегією не заперечується, що на момент виписування податкових накладних Позивачу контрагент останнього був зареєстрований у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість. Однак, оскільки факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, не підтверджується належним чином оформленими первинними документами, у ДПІ у м. Чернігові були наявні правові підстави для винесення податкових повідомлень-рішень від 12.01.2015 року №№ 0000072200, 0000062200.

При цьому колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що встановлення факту взаємовідносин Позивача або його контрагента з фіктивним суб'єктам господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Транс Лайн Груп», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції посилання Відповідача на матеріали акту ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 16.04.2014 року №1057/2659/22-02/38123047 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Грант Тайм» щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період: з 01.02.2014 року по 28.02.2014 року (т. 1 а.с. 96-103), оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи. Тобто дані висновки не можуть братися до уваги та використовуватися податковими органами під час проведення перевірок інших платників податків, як податкова інформація чи доказова база.

Однак, враховуючи, що Позивачем не було доведено реальності здійснення господарської операції та факту отримання від контрагента товарів, колегія суддів приходить до висновку про помилковість твердження Чернігівського окружного адміністративного суду про наявність у ТОВ «Транс Лайн Груп» правових підстав для формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат за наслідкам відносин з ТОВ «Грант Тайм».

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення ДПІ у м. Чернігові оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вважає за необхідне скасувати постанову суду та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно приписів ст. 198 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову.

Відповідно до ч.1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні питання про правомірність податкового повідомлення-рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення.

Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області - задовольнити повністю.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Транс Лайн Груп» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати, ухваливши нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.