Ухвала суду № 4720752, 20.08.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-8481/07

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2009                                                                                                                      м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Брайка А.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Рибченка А.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Миргородської об’єднаної державної податкової інспекції

на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.03.2007

у справі№ 3/265 господарського суду Полтавської області

за позовомПолтавського обласного радіотелевізійного передавального центру

до Миргородської об’єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Полтавської області від 19.12.2006 в позові про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Миргородської ОДПІ                             № 0000322331/0 від 11.05.2005 та  № 0000062331/0, № 0000072331/0, № 0000082331/0 від 13.02.2006 відмовлено з посиланням на те, що частина 5 ст. 5Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (далі по тексту Закон), відповідно до якої  заклади культури звільняються від сплати податку за землю, не застосовується, виходячи з того, що норми Закону України «Про систему оподаткування» та Закону України «Про плату за землю» є спеціальними у сфері оподаткування, якими не передбачено підстав для звільнення позивача від оподаткування.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.03.2007 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено з тих підстав, що позивач  прирівнюється до закладів культури у питанні визначення граничного  рівня плати за землю, які у відповідності до частини 5 ст. 5 Закону звільнені від сплати податку на землю.

В касаційній скарзі Миргородська ОДПІ просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом ст. 159 КАС України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для донарахування позивачу податкових зобов’язань з земельного податку за IVквартал 2002 року та 2003 рік слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 11.05.2005№ 16-230-01187779, про порушення позивачем статті 5, пункту 4 статті 12 Закону України «Про плату за землю» внаслідок застосування пільги по земельному податку, передбаченої статтею 5 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів». При цьому контролюючий орган, посилаючись на статтю 1 Закону України «Про систему оподаткування», вважав, що позивач повинен був сплачувати земельний податок на загальних підставах.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Верховна Рада України здійснює свої повноваження відповідно до статті 85 Конституції України, в тому числі визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (пункт 5 частини першої).

Закони є актами єдиного органу законодавчої влади - Верховної Ради України. Конституція України не передбачає пріоритетності застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Відсутній також закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Як зазначив Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» визначає правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів і як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері (преамбула Закону). У частині першій статті 1 цього Закону державна підтримка засобів масової інформації визначена як сукупність правових, економічних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Визначаючи сферу дії цього Закону, законодавець поширив його норми також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв'язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність засобів масової інформації (частина друга статті 2).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» державна підтримка засобів масової інформації здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги. Питанню податкового регулювання присвячена, зокрема, стаття 5 цього Закону, частиною п'ятою якої встановлено, що розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури (частина п'ята статті 5).

З огляду на викладене, системний аналіз норм Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» дає підстави для висновку щодо наявності зв'язку між змістом статті 4 стосовно організації фінансово-економічної та іншої державної підтримки засобів масової інформації і статті 5, положення якої забезпечують цю підтримку.

При цьому, частиною п'ятою статті 5 цього Закону не встановлюються пільги щодо плати за землю, яка справляється зазначеними в ній державними підприємствами зв'язку, а передбачено граничний рівень такої плати, який не може перевищувати розмір плати за землю закладами культури. Тим самим законодавець запровадив однаковий підхід при визначенні обов'язків щодо плати за землю до суб'єктів господарювання, які діють в інформаційній сфері та потребують державної підтримки. Згідно з пунктами 1, 2 розділу VI«Прикінцеві положення» Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» цей Закон введено в дію з 1 січня 1998 року та передбачено, що до приведення інших законодавчих актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються і діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що порушень судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Миргородської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.03.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

підписЄ.А. УсенкоСудді

підписА.І. Брайко

підписМ.І. Костенко

підписН.Є. Маринчак

підписА.О. Рибченко