Ухвала суду № 47088768, 15.07.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5697/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Артеменко І. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Артеменка І.А.,

суддів Суворова В.О.,

ОСОБА_2,

при секретарі Павлючук Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою керівника адвокатського бюро «Федяєва Сергія Володимировича» - ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_5 до Страхового товариства з додатковою відповідальністю «Гарантія», ОСОБА_7 про стягнення суми страхового відшкодування, пені, матеріальної та моральної шкоди, витрат на правову допомогу та оплату судового збору,-

встановила:

У червні 2014 року позивачі (уточнюючи свої позовні вимоги) звернулися до суду з зазначеним позовом, в якому просили стягнути з ОСОБА_8 «Гарантія» на користь ОСОБА_4 суму страхового відшкодування у розмірі 16746,32 грн. та пеню у розмірі 942,38 грн., стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 1000 грн., стягнути солідарно з ОСОБА_8 «Гарантія» та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, моральну шкоду по 20000 грн., кожному, та стягнути солідарно з ОСОБА_8 «Гарантія» та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 16000 грн. (а.с.55-60).

Свої вимоги позивачі обґрунтовують тим, що 05.02.013 року по вул. Сєрова у м. Одесі відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_7, який керував автомобілем «ВАЗ-2121», державний номер НОМЕР_1, та не надав перевагу в русі автомобілю «Kia Sportage», державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, у звязку з якою було пошкоджено автомобіль, який належить ПСП «Зоря».

Під час ДТП в автомобілі були пасажири, а саме ОСОБА_5 та малолітній син позивачів ОСОБА_6, які отримали тілесні ушкодження. У звязку з цим правоохоронними органами проводилися слідчі дії.

Водій ОСОБА_7 був визнаний постановою суду винним у скоєнні ДТП.

Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження, автомобілю були спричинені механічні пошкодження на суму 17746,32 грн..

Між ПСП «Заря» та ОСОБА_4 31.03.2014 року був укладений договір відступки права вимоги (цесії) шкоди, завданої цим ДТП.

Згідно полісу цивільно-правова відповідальність ОСОБА_7 була застрахована в ОСОБА_8 «Гарантія».

Позивач вважає себе потерпілим та 18.02.2013 року повідомив ОСОБА_8 «Гарантія» про настання страхового випадку.

24.07.2013 року власник автомобіля ПСП «Заря» звернулось до ОСОБА_8 «Гарантія» з заявою про виплату страхового відшкодування.

Після чого ОСОБА_8 «Гарантія» було повідомлено ОСОБА_4, що розмір збитків згідно звіту № 02550 про вартість матеріального збитку складає 17746,32 грн., за винятком франшизи 1000 грн., крайній строк виплати припадав на 22.10.2013 року.

Проте виплата не була здійснення, та ОСОБА_8 «Гарантія», як зазначили позивачі, допустив прострочення грошового зобовязання, тому відповідно є підстави для застосування відповідальності щодо стягнення пені.

У звязку з несвоєчасним розглядом ОСОБА_8 «Гарантія» заяви та невиплатою відшкодування позивачам була спричинена також і моральна шкода.

На підставі зазначеного просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, керівник адвокатського бюро «Федяєва Сергія Володимировича» - ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5, подав до суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_8 «Гарантія» на користь ОСОБА_4П суму страхового відшкодування у розмірі 31627,12 грн., пеню у розмірі 1610,79 грн.. Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 1000 грн., стягнути в рівних частках з ОСОБА_8 «Гарантія», ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 20000 грн., на користь ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 20000 грн., на користь ОСОБА_6 в особі ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 20000 грн.. Стягнути в рівних частках з ОСОБА_8 «Гарантія», ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 13744 грн., та судовий збір у розмірі 946,89 грн..

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, який доповів зміст рішення, яке оскаржено, доводи апеляційної скарги, межі, в яких повинні здійснюватись перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_6, ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що з заявою про виплату страхового відшкодування зверталося ПСП «Зоря», а ОСОБА_4 після отримання права вимоги згідно договору цесії до ОСОБА_8 «Гарантія» з відповідною заявою не звертався. Крім того, ОСОБА_4 не надав доказів того, що він, як передбачено умовами договору цесії, належним чином повідомив відповідачів про своє право вимоги.

Вирішуючи спір по суті, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, апеляційним судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, та не спростовується сторонами, що 05.02.2013 року на перехресті вул. Сєрова та вул. Розкидайлівська у м. Одесі відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ВАЗ-2121», державний номер НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_7 та автомобіля «Kia Sportage», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 та в салоні якого перебували його дружина ОСОБА_5 та син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Внаслідок ДТП автомобілі зазнали механічних пошкоджень.

Власником пошкодженого ТЗ «Kia Sportage» державний номер НОМЕР_2 є ПСП «ЗОРЯ», що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а.с.165).

На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність автомобіля - «ВАЗ-2121», державний номер НОМЕР_1, була застрахована в ОСОБА_8 «Гарантія», що підтверджується полісом № АЕ/2186229, з лімітом відповідальності 50000 грн. (а.с.16).

Як зазначив ОСОБА_7 про ДТП він зателефонував представникам ОСОБА_8 «Гарантія» 18.02.2013 року.

Постановою слідчого відділу з розслідування ДТП СУ ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_9 від 27.02.2013 року кримінальне провадження закрито у звязку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України (а.с.31-32).

З зазначеної постанови вбачається, що ОСОБА_5 під час ДТП отримала тілесні пошкодження у вигляді-підшкірної гематоми правої лобно-скроневої області, медична допомога була надана в медичному закладі, лікування не проходила; ОСОБА_6- у вигляді забій носа, медична допомога була надана в медичному закладі, лікування не проходив і ступінь тяжкості не утворює складу кримінального правопорушення.

18.02.2013 року ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_8 «Гарантія» з повідомленням про настання страхового випадку по договору страхування, в якому зазначив страхувальником ПСГП «Зоря» (а.с.14-15).

31.03.2013 року між ПСП «ЗОРЯ» (Цедент) та ОСОБА_4 (Цесонарій), відповідно до ст. 512-519 ЦК України був укладений Договір відступки права вимоги (цесії) (а.с.11-12).

Відповідно до п. 1 зазначеного Договору Цесіонарій набуває право вимоги відшкодування шкоди завданої Цеденту дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 05.02.2013 року за участю транспортного засобу марки «ВАЗ-2121» під керуванням ОСОБА_7 державний номер НОМЕР_1 та транспортним засобом «Kia Sportage» державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4, належне Цедентові.

За цим договором Цесіонарій набуває право вимагати від Боржників належного виконання слідуючих обовязків:

1.вимагати від винних в ДТП відшкодування шкоди, завданої ДТП;

2.вимагати від страхових компаній та МТСБУ відшкодування шкоди, завданої ДТП.

В якості компенсації відступленого права вимоги Цесіонарій виплачує Ценденту 20293 грн.. До Цесіонарія переходять права, які забезпечують зобовязання боржників.

Згідно з п. 6 даного Договору Цесіонарій повідомлений про заперечення, які існують у боржників на момент підписання цього договору і які можуть бути висунуті проти вимог Цесіонарія, а також про зміст листування і переговорів між Цедентом і боржниками.

У п. 7 Договору зазначено, що Цесіонарій зобовязаний повідомити Боржників про уступку вимоги протягом 5 днів з моменту підписання цього договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 22.04.2013 року ОСОБА_7 був визнаний винний у скоєнні ДТП та притягнутий до адміністративної відповідальності за ст. 124 ККпАП , але провадження по справі було закрито у звязку з закінченням строків розгляду, передбачених ст. 38 КУпАП (а.с.26).

24.07.2013 року ПСП «Зоря» звернулося з письмовою заявою до ОСОБА_8 «Гарантія» про виплату страхового відшкодовування у звязку з ДТП, яка сталася 05.02.2013 року (а.с.17).

Представником позивачів на підтвердження завданої шкоди було надано три звіти про вартість матеріального збитку, завданого власнику ТЗ «Kia Sportage», державний номер НОМЕР_2, а саме:

-звіт № 02550 від 18.06.2013 року експерта ТОВ «Автопартнер Центр» відповідно до заяви ОСОБА_8 «Гарантія», згідно якого вартість матеріального збитку складає 17746,32 грн. (а.с.18-25);

-звіт № 02550 від 12.03.2013 року експерта ТОВ «Автопартнер Центр» відповідно до заяви ОСОБА_8 «Гарантія», згідно висновку якого вартість матеріального збитку складає 16445,66 грн.(а.с.105-112);

-висновок спеціаліста № 28/01/15-1 по визначенню вартості відновлюваного ремонту та матеріальної шкоди, спричиненої власнику автомобіля в результаті ДТП станом на 28.01.2015 року, виконаний ТОВ «ФЕМІДА ОСОБА_10» за заказом ПСП «ЗОРЯ», згідно висновку якого вартість відновлюваного ремонту автомобіля без врахування коефіцієнта фізичного зносу з НДС на запчастини складає станом на 28.01.2015 року 48657,77 грн., значення коефіцієнта фізичного зносу складає 0,35, вартість відновлюваного ремонту автомобіля з НДС на запчастини з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складає 31627,12 грн. (а.с.145-168).

Як зазначив суд першої інстанції, представник позивачів не зміг пояснити суду наявність двох однакових за номерами звітів № 02550, але з різними сумами збитків.

Також зі слів представника позивачів та повідомлення ПСП «ЗОРЯ» станом з 05.02.2013 року до часу розгляду справи на рахунки ПСП «ЗОРЯ» страхових відшкодувань від СК «Гарантія» не надходило.

Згідно із ч.ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (п. 1, ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором (п. 3, ч. 1 ст. 988 ЦК).

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Право на відшкодування шкоди, завданої майну фізичної та юридичної особи, має власник (ч. 3 ст. 386 ЦК України) та/або особа, яка має речове право на чуже майно (ст. 396 ЦК України).

Як роз'яснено у п. 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до ст.ст. 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Відповідно до ст. 29 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

У пункті 16 постанови Пленуму ВССУ № 4 від 01.03.2014 року зазначено, оскільки відповідно до ст. 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого ст. 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 1194 ЦК особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання (ч.1 ст. 625 ЦК України).

За приписами ст. 16 ЗУ «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ст. 20 ЗУ «Про страхування» страховик зобовязаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Страховик зобовязаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України).

У разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу (відчуження, спадкування, правонаступництво) договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії (стаття 201 Закону № 1961-IV).

Відповідно до п. 35.1. ст. 35 ЗУ «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику (у випадках передбачених ст. 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення (ст. 36 зазначеного Закону).

А ст. 36 вказаного Закону зобовязує страховика протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Відповідно до ч. 36.5 вказаної норми встановлено пеню за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ. Страхове відшкодування зменшується на суму франшизи (ст.12 закону).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач ОСОБА_8 «Гарантія» повинно виплатити шкоду згідно висновку страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування.

Як правильно зазначив суд першої інстанції до ОСОБА_8 «Гарантія» з повідомленням про настання страхового випадку звертався ОСОБА_4 до укладання з ПСП «Зоря» договору цесії. З заявою про виплату страхового відшкодування позивач до ОСОБА_8 «Гарантія» не звертався, а зверталося ПСП «Зоря» 24.07.2013 року.

Крім того, суду не надано доказів того, що саме позивач після отримання права вимоги згідно договору цесії звертався до ОСОБА_8 «Гарантія» з заявою про виплату йому страхового відшкодування, та йому в цьому було відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем ОСОБА_4 не було надано належних доказів того, що він, належним чином повідомив відповідачів про своє право вимоги.

Посилання апелянта на опис поштового вкладення, у якому зазначено відправку повідомлення відступлення права вимоги на адресу відповідачів, а також квитанції про поштову відправку не є належним та допустимим доказом отримання його відповідачами, тому не може бути прийнято судом до уваги.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що 24.07.2013 року ПСП «Зоря», подавши від свого імені заяву до ОСОБА_8 «Гарантія» про виплату страхового відшкодовування підтвердила саме своє права на таке відшкодовування.

На підставі зазначеного суд першої інстанції законно і обґрунтовано відмови вив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди, пені з ОСОБА_8 «Гарантія» та матеріальної шкоди з ОСОБА_7 у розмірі 1000 грн.(франшизи).

Що стосується стягнення з відповідачів моральної шкоди, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя, у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою відносно нього самого, членів його сімї або близьких родичів, у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у звязку зі знищенням або ушкодженням його майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не повязана з розміром цього відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п. 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачі просили стягнути з відповідачів солідарно моральну шкоду у розмірі по 20000 грн., кожному, посилаючись не пережитий стрес, нервовий стан, зміну способу життя та тілесними ушкодженнями у звязку з ДТП.

Як вже було зазначено вище, у постанові про закриття кримінального провадження ОСОБА_5 та її дитина ОСОБА_4 під час ДТП отримали тілесні ушкодження, медична допомога їм була надана в медичному закладі, лікування вони не проходили та їх ступінь тяжкості не утворює складу кримінального правопорушення.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, будь-яких інших належних та допустимих доказів про зміну способу життя, нервовий стан, роздратованість, погіршення сну, неврозів, появи хвилювання, на що посилаються позивачі, ними надано не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що діючим законодавством не передбачено стягнення зі страховика моральної шкоди на користь фізичної особи, яка не зазнала у ДТП ушкоджень здоровю. Таке право згідно ст. 26-1 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виключно має особа, яка зазнала у ДТП ушкодження здоровя.

Також діючим законодавством не передбачено стягнення судових витрат в солідарному порядку, лише в апеляційній скарзі представник позивачів просить стягнути зазначені витрати у рівних частках, що не може бути прийнято судом до уваги.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції цілком обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди з ОСОБА_8 «Гарантія» та ОСОБА_7 з підстав їх недоведеності.

Оскільки вимога щодо стягнення судових витрат є похідною вимогою, яка передбачена у випадку задоволення позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог в цій частині.

Відповідно до ч. 1. ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, колегія суддів вважає, що усі зазначені обставини судом першої інстанції при ухвалені рішення були враховані, суд надав належну оцінку доказам та ухвалив законне, обґрунтоване рішення, яке скасуванню не підлягає.

Викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

При таких обставинах, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини по справі, рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 215 ЦПК України, а тому не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу керівника адвокатського бюро «Федяєва Сергія Володимировича» - ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала колегії суддів набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала колегії суддів може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_11

ОСОБА_2

ОСОБА_12