Ухвала суду № 47027541, 08.07.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2015 р. Справа № 814/3905/13-а

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Судносервіс» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання нечиними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

03.09.2013р. ТОВ «Судносервіс» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.08.2013 року:

- №0001692202 - про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 35311,13 грн.;

- №0001682202 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 37076,69 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем вимог діючого на час спірних правовідносин податкового законодавства, на підставі яких виніс протиправні податкові повідомлення-рішення, які підлягають скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 року адміністративний позов ТОВ «Судносервіс» задоволено. Скасовано податкові повідомлення - рішення ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області від 22.08.2013 року №0001682202 та №0001692202.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області 14.11.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та /або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В липні-серпні 2013 року інспекторами-ревізорами ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Судносервіс» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, доходів та витрат, що враховані при визначенні об'єкту оподаткування, по взаємовідносинах з ТОВ «ЮЖТЕХМОНТАЖ» за жовтень 2011 року, з ТОВ «ЕКСПО-АГРО» за вересень 2012 року, з ПП «АГРОТЕХМОНТАЖ» за грудень 2012 року, з ТОВ «ЗЕВС-ССС» за грудень 2012 року, січень, лютий, березень 2013 року та з ТОВ «НВФ «МІСЬКПРОЕКТБУД» за травень 2013 року, за результатами якої складено акт від 14.08.2013 року №49/22-200/23619147.

У вказаному акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2012 року в сумі 23540,75 грн; ст.134, п.135.1, п.135.2 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІV квартал 2012 року в сумі 24717,79 грн.

На підставі вказаного акту перевірки уповноваженою особою податкового органу були прийняті податкові повідомлення - рішення від 22.08.2013р. №0001682202 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 24717,79 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 12358,90 грн та від 22.08.2013р. №0001692202 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 23540,75 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 11770,38 грн

Не погоджуюсь з зазначеним рішеннями та діями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно з протиправності дій та спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як вбачається зі спірного акту перевірки від 14.08.2013р. №49/22-200/23619147 та письмових заперечень відповідача, на думку податкового органу позивач штучно сформував свій податковий кредит з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «ЕКСПО-АГРО» на суму 23540,75 грн. згідно із податковою декларацією за жовтень 2012 року (хоча актом ДПІ у Голопристанському районі Херсонської області ДПС встановлено, що ТОВ «ЕКСПО-АГРО» мало у вересні 2012 року взаємовідносини з ПП «Квант ВЛ» (у якого немає основних фондів, складських приміщень, найманих працівників, автотранспортних засобів, не встановлено, які саме проводились фінансово-господарські розрахунки та обставини їх здійснення, контрагенти знаходяться у різних регіонах України, а підприємство має неосновний стан, неможливо провести зустрічну звірку та підтвердити реальність здійснення фінансово-господарської діяльності)), зазначені доводи щодо не підтвердження надання товарів ПП «Квант ВЛ» до ТОВ «ЕКСПО-АГРО» за вересень 2012 року стали підставою неможливості фактичного придбання ТОВ «Судносервіс» у ТОВ «ЕКСПО-АГРО» дизпалива.

Крім того, відповідно до цього акту перевірки, у ІV кварталі 2012 року по рядку 05.1 декларацій «собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих (робіт, послуг)» задекларовано 9703404 грн., віднесено до складу витрат 117703,75 грн. (витрат з придбання дизпалива у ТОВ "ЕКСПО-АГРО"), відповідно позивач завищив витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, на суму 24717,79 грн, оскільки відніс до складу таких витрат, витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Як слідує зі змісту приписів п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.п.138.2,138.11 цієї статті, п.п.140.2-140.5 ст.140, ст.ст.142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше 1-го року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн (п.138.2 ст.138 ПКУ).

Відповідно до вимог п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

А згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит складається з сум податків протягом звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 ПКУ). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПКУ).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п.201.2 ст.201 ПКУ).

Отже, виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Так, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що позивач - ТОВ «Судносервіс» мав господарські взаємовідносини з ТОВ «ЕКСПО-АГРО», про свідчить наявний у справі генеральний договор поставки нафтопродуктів №4 від 11.04.2012р.

За умовами вказаного вище договору позивач (Покупець) отримав від свого безпосереднього контрагента відповідний товар - дизпаливо, за яке перархував на банківський р/рахунок Продавця його вартість з урахуваннм ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами: видатковими, податковими та товарно-транспортними накладними, банківськими платіжними дорученнями, договором перевезення вантажів від 04.04.2012р., актами виконаних робіт.

Таким чином, судом апеляційної інстанції беззаперечно встановлено, що підприємством позивача та його контрагентом, в даному випадку, було виконано всі зобов'язання та умови договору поставки, який, відповідає основним видам діяльності вказаних підприємств, був виконаний сторонами у повному обсязі та, в свою чергу, до цього часу недісним або фіктивним в судовому порядку не визнаний, а відтак, останній, в силу ст.204 ЦК україни, є правомірними.

Одночасно, суд звертає увагу на те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст.203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1,3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст.215 ЦКУ).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.ч.1,2 ст.228 ЦК України).

Таким чином, при визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, кримінальна справа відносно посадових осіб ТОВ «Судносервіс» та ТОВ «ЕКСПО-АГРО» по факту здійснення даних господарських операцій взагаі не порушуваласяі відповідно вирок судом не виносився. Доказів зворотного відповідачем не надано.

З урахуванням викладеного, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що висновок податкового органу про «безтоварний» характер спірних операцій недоведений і ґрунтується лише на припущеннях, а також на помилковому трактуванні норм матеріального права та неправильній юридичній оцінці обставин справи.

До того ж, ще раз необхідно вказати, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагенти у 2-й чи 3-й ланках ланцюга, не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

При чому, слід зазначити, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко