Рішення № 46940262, 15.07.2015, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/255/15-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2015 року м. Рівне

Рівненський міський суд в складі:

головуючого судді Сидорука Є.І.

при секретарі Патій Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Рівненської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" про захист прав споживача фінансових послуг, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" , про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору № 542 ж від 19 жовтня 2006 року недійсним, укладеним під приводом обману

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 19 жовтня 2006 року між АКБ соціального розвитку " Укрсоцбанк" та ОСОБА_1Є було укладено Договір про надання споживчого Кредиту № 542 Ж у сумі 41650 доларів США.

Відповідно до п.1.1. кредитного договору, відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором, взяв на себе зобов"язання надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошових коштів на купівлю 2-х кімнатної квартири № 2, по вул. Київській, 16 у м. Рівне в сумі 41650 доларів США з процентною ставкою 13,2 річних, і вказаний кредит - є споживчим кредитом.

Відповідно до умови п. 1.3 вказаного кредитного договору, забезпеченням виконання зобовязань Позичальника за цим Договором є: застава нерухомості, а саме: 2-х кімнатна квартири № 2, по вул. Київській, 16 у м. Рівне.

20 жовтня 2006 року між Позивачем та Відповідачем було укладено: Договір іпотеки № 542 Ж на вищевказану квартиру.

В умовах укладеного Договору про надання споживчого кредиту, його Сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту а також порядок внесення змін до його змісту.

Надання кредиту (грошових коштів) здійснюється «04» грудня 2007 року. Кредит нараховується шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника № 26202157206800 у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням (п.п.1.2.1., 1.5.)

Позичальник повертає суму кредиту, сплачує проценти, штрафи та інші платежі згідо умов Договору на рахунок №3739511262595 (п.1.2.2.). Відповідачем викладено графік погашення заборгованості.

Позивач зазначає, що Банк не дотримав та грубо порушив встановлені коментованими Законами імперативні вимоги діючого Законодавства України та приписи Національного Банку України, які визначені законом як істотні та є необхідні для даного виду договорів, а саме: не виконав вимоги Закону про дотримання істотних умов договору, щодо надання Позичальнику обєктивної, повної та достовірної інформації, про умови кредиту перед укладенням та під час укладення договору про надання споживчого кредиту забезпеченого іпотекою, які є істотними для такого виду договорів а також на те, що Банк в умовах кредитного договору, приховав фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які суттєво відрізняються від тієї реальної процентної ставки за кредитом, що була обумовлена між сторонами та, того розміру подорожчання кредиту, узгодженого сторонами кредитного правочину в його умовах. За таких обставин, просить суд визнати кредитний договір недійсним.

Представник позивача в судове засідання не з"явився, однак подав заяву, в якій просить справу розглянути без його участі, позовні вимоги підтримує та у випадку неявки відповідача провести заочний розгляд справи.

Представник Відповідача у судове засідання не з"явився, хоча повідомлявся належним чином, заяви про відкладення розгляду справи або розгляд справи за його участі не подав, однак надіслав письмові заперечення , у яких просить відмовити у задоволенні позову у зв"язку з необгрунтованістю позовних вимог. При цьому вказує, що індивідуальної ліцензії НБУ не потребують не тільки платежі на отримання\сплату кредиту та відсотків по кредитним договорам в іноземних валютах, а й взагалі на будь-які платежі по таким кредитним договорам і взагалі по операціям в іноземних валютах, однією із сторін яких є банківська установа, яка має генеральну ліцензію НБУ.

За таких підстав, суд вважає провести розгляд справи без участі відповідача з постановленням заочного рішення по справі.

Суд, повно, всебічно та об"єктивно дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Так, судом встановлено, що 19 жовтня 2006 року між АКБ соціального розвитку " Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 542 Ж.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору , відповідач в порядку та на умовах визначених цим Договором взяв на себе зобов"язання надати позичальнику у тимчаслве користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на купівлю 2-х кімнатної квартри № 2, що по вул. Київській, 16 у м. Рівне в сумі 41650 доларів США з оплатою процентної ставки 13,2 процентів річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 18 жовтня 2026 року, на умовах визначених цим договором.

Виходячи з вимог Закону України " Про захист прав споживачів" вказаний договір - є споживчим кредитом.

Відповідно до у мов п. 1.3. кредитного договору, забезпечення виконання зобов"язань позичальника за цим договором є укладений 20 жовтня 2006 року договір іпотеки № 542Ж-1, відповідно до якого ОСОБА_1 передає в іпотеку вищевказану квартиру, площею 56,4 кв.м., на умовах, визначених в п. 1.1.,1.3. кредитного договору.

В умовах оспорюваного кредитного договору його сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту, а також порядок внесення змін до його змісту.

Так, за умовами п. 2.1. договору, надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових грошей в національній валюті з позичкового рахунку позичальника, зазначеного в цьому пункті на цілі, визначені в п. 1.2. цього договору.

Моментом ( днем) надання кредиту вважається день видачі позичальнику готівкових грошей в сумі кредиту ( п. 2.2. договору).

Згідно умов п. 2.4.1. цього договору, сплата кредиту та проценти за користування кредитними коштами здійснюється відповідно на рахунки № 2233 та № 2238 в Рівненській обласній філії ПАТ " Укрсоцбанк" до 20 числа місяця, наступного за тим, в якому нараховані проценти.

В умовах п.п. 2.6.1.-2.6.3. кредитного договору сторони узгодили, про намір змінити розмір винагороди за надання кредиту. В такому разі, кредитор зобов"язався повідомити позичальника не пізніше ніж за 10 днів до початку їх введення, а також надати для укладення додаткову угоду про внесення змін до цього договору, а позичальник, повинен з"явитися до кредитора в строк, не пізніше ніж за 3 робочі дні до відповідної дати, зазначеної в п. 2.6. цього договору, з метою підписання додаткової угоди, в якій визначений новий розмір процентної ставки за користування кредитом.

У випадку, якщо позичальник не з"являється для укладення чергової додаткової угоди щодо визначення розміру процентної ставки, або сторони не зможуть дійти згоди щодо розміру процентної ставки, позичальник зобов"язаний протягом 5-ти робочих днів повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом , нараховані відсотки та можливі штрафні санкції у повному обсязі . Після сплати позичальником зазначених сум, дія цього договору вважається припиненою.

Як слідує з застереження п. 3.3.14 кредитного договору, позичальник в день у кладення цього договору зобов"язаний сплатити кредитору комісію за оформлення кредитної справи в сумі 100 грн. та комісію за відкриття позичкового рахунку в розмірі 1,0 % від суми кредиту ( у валюті кредиту , іноземній валюті), шляхом внесення коштів готівкою в касу кредитора.

Для додаткового забезпечення виконання зобов"язань позичальника за основним зобов"язанням, 04 березня 2009 року була укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № 542 Ж від 19.10.2006 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передає кредитору в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, площею 56,4 кв.м. В якості додаткового забезпечення укласти договір іпотеки з майновими поручителями ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які передають кредитору в іпотеку торгово-офісне приміщення, площею 354,9 кв.м., що знаходиться за адресою м. Рівне вул. Київська, 16 . Іпотечні договори підлягають нотаріальному посвідченню, обтяження неорухомого майна іпотекою - реєстрації в державному реєстрі у встановленому порядку, а на відчуження майна нотаріусом накладається заборона.

У відповідності до положень ст.ст. 1054,1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. 3 ст.1054 цивільного закону).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 ,ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв»язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування».

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

До інших умов, визначених актами цивільного законодавства, у даному конкретному випадку з урахуванням специфіки кредитного договору та виду забезпеченості (яким, згідно припису п.2.1. кредитного договору є іпотека), слід віднести обов'язкові умови які урегульовують дані правовідносини зокрема, Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами» № 979-IV (надалі - Закон № 979-IV).

Статею 1 вказаного Закону № 979-IV визначено, що іпотечний борг - це основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

За правилом ст.2 Закону № 979-IV, Договір про іпотечний борг виникає з цивільно правових відносин між сторонами договору за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та зміст самого іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті Кредитодавцем іще до укладення договору про іпотечний борг. Ця інформації має бути оприлюднена ним у письмовій форміі містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплато-спроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; положення про інфляційне застереження.

Встановлена Законодавцем в коментованій нормі Закону передумова обовязкової необхідності для Банку здійснювати встановлення положення про інфляційне застереження, (яке Законодавцем визначено, як спосіб встановлення та узгодження з Іпотекодавцем домовленості про розрахунки індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості),є такою, що перш за все направлена, на необхідність дотримання рівноправя сторін (учасників договору), дотримання справедливого балансу договірних правовідносин та на збереження реальної вартості предмету іпотеки.

В супротивному випадку, відсутність в умовах спірного правочину вище зазначених застережень та домовленостей між сторонами кредитного договору, суттєво порушує баланс договірних правовідносин Позичальника, істотно знецінює вартість предмету іпотеки та значно погіршує становище Іпотекодавця йому на шкоду, що є недопустимим.

Отже, вище наведена правова конструкція норм Законів, надає суду підстави для висновку, що: на дані правовідносини, окрім вимоги ст. 1054 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», також поширюється дія норм ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами», і при укладенні такого виду кредитного договору, Кредитодавець має керуватись правилами та дотримуватись імперативних норм і вимог, встановлених цими Законами; приписи ст.2 Закону № 979-IV, «щодо необхідності та обовязку визначення кредитодавцем саме в кредитному договорі основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу, на які міститься посилання в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(із числа інших обов'язкових умов, що випливають із суті та умов договору), мають бути визначені та розкриті Банком саме в змісті кредитного договору іще до укладення іпотечного договору, шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі».

Вище зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обовязковими для такого виду договорів.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

З аналізу матеріалів кредитного договору та інших додаткових угод, суд вважає, що в їх змісті відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для їх укладення, а саме:

- не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача ( у процентному значенні та грошовому виразі ) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг ( реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача, тощо), пов"язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту);

- не встановлено дати видачі кредиту та інші умови надання кредиту, зокрема про можливі настання валютних ризиків для позичальника;

- не встановлено позичальнику право дострокового повернення кредиту;

- річна відсоткова ставка за кредитом не визначена належним чином;

- невстановлено, не розкрито та є відсутніми обов"язкові умови , щодо основих економічних і правових вимог виникнення іпотечного боргу, шляхом оприлюднення їх у письмовій формі, іще до укладення такого договору;

- не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості, відносно домовленості про розрахунки індексації.

У відповідності до ст.638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК, є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Отже, оскільки вище вказані обов'язкові відомості не були встановлені та не розкриті відповідачем в кредитному договорі, і докази про це, не були надані суду та є відсутніми, за таких умов, суд прийшов до обґрунтованого та підставного висновку, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України .

Відповідно до п. 2.1. договору - надання кредиту здійснюється шляхом видачі позичальнику готівкових грошей в національній валюті з позичкового рахунку позичальника № 2233 на цілі, визначені в п. 1.2. цього договору.

П. 2.2. передбачено, що моментом ( днем) надання кредиту вважається день видачі позичальнику готівкових грошей в сумі кредиту.

Відповідно до п. 2.3. договору - моментом ( днем) повернення кредиту вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора : суми кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій, визначених цим Договором, якщо інше не випливає з умов цього Договору.

Згідно п. 2.4. договору - нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у період ( факт 30\60), щомісячно один раз в місяць в останній робочий день місяця, при розрахунку процентів нараховується у день надання та не враховується день погашення кредиту.

Отже, виходячи з аналізу наведених умов кредитного договору зокрема, про умови погашення (повернення) позичальником кредитної заборгованості, які допускають здійснення такого повернення позичальником в іншій валюті, яка не співпадає з валютою фактичної заборгованості позичальника за договором, суд прийшов до висновку та встановив, що погашення такої заборгованості перед банком, позичальник здійснює виходячи зі своїх доходів, які вона отримує в національній валюті України гривні.

Відповідно до правила ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Згідно правила ч.1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", які розроблені у відповідності до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання в ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

З дослідженого у судовому засіданні висновку судового експерта № 1247 від 22.06.2015 року, який суд у відповідності до вимог ст.ст. 57-59 ЦПК України суд приймає як належний та допустимий доказ, вбачається,

- в межах наявних документів, ефективна ставка відсотка ( реальна процентна ставка) та сукупна вартість кредиту ( абсолютне значення подорожчання кредиту) в договорі кредиту № 542 Ж від 19.10.2006 року не визначені;

- розрахована, під час проведення експертизи, ефективна ставка відсотка ( реальна процентна ставка), на момент укладення договору кредиту № 542 Ж від 19.10.2006 року, фактично становить 15.09 %;

- розрахована, сукупна вартість кредиту ( абсолютне значення подорожчання кредиту), на момент укладення договору кредиту № 542 Ж від 19.10.2006 року , складає 299997,61 грн. ( 59405,47 доларів США;

- враховуючи офіційний курс НБУ гривні по відношенню до долара США за період з 19.10.2006 р. по 28.11.2014 р. та застосовуючи в наступних періодах курс НБУ гривні долара США станом на 28.11.2014 року ефективна ставка відсотка ( реальна процентна ставка) за договором № 542 Ж від 19.10.2006 року фактично становить 26,12 % ;

- враховуючи офіційний курс НБУ гривні по відношенню до долара США за період з 19.10.2006 року по 28.11.2014 року та застосовуючи в наступних періодах курс НБУ гривні до долара США станом на 28.11.2014 року , сукупна вартість кредиту ( абсолютне значення подорожчання кредиту) за договором № 542 Ж від 19.10.2006 року фактично становить 579535,26 грн.;

- ефективна ставка відсотка ( реальна процентна ставка) на момент укладення договору кредиту № 542 Ж від 19.10.2006 року фактично становить 15.09 % та є вищою від процентної ставки зазначеної в умовах договору 13,20 %;

- сукупна вартість кредиту ( абсолютне значення подорожчання кредиту) на момент укладення договору не визначена умовами договору кредиту № 542 Ж від 19.10.2006 року;

- щомісячні платежі, згідно умов договору кредиту № 542 Ж від 19.10.2006 року на момент його укладення, становили : від 887,42 грн. ( 175,73 доларів США) до 3827,85 грн. ( 757,99 доларів США);

- щомісячні платежі, враховуючи офіційний курс НБУ гривні по відношенню до долара США за період з 19.10.2006 року по 28.11.2014 року та застосовуючи в наступних періодах НБУ гривні до долара США станом на 28.11.2014 року , складають від 2630,49 грн. до 7142,23 грн. ;

- внаслідок документального недотримання п. 2 та п. 4 ст. 11 ЗУ " Про захист прав споживачів " договір кредиту № 542 Ж від 19.10.2006 р. не містить інформації щодо детального розпису загальної вартості кредиту з зазначенням сукупної вартості кредиту.

Викладені судовим експертом відповіді на поставлені судом питання, надані ним в категоричній формі. Відповідач не надав суду жодних письмових доказів, які б ставили під сумнів або спростовували зазначений висновок судового експерта. А відтак, в суду немає підстав для сумніву в об"єктивності, всебічності та обгрунтованості виконаної ним експертизи, яку приймає за основу як доказ, наведених позивачем обставин.

Отже, суд вважає, що даним експертним висновком підтверджується, що відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" не надав позивачу відомості , які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору.

Разом з тим, на підставі встановлених судовим експертом обставин, суд прийшов до висновку, що документальне оформлення ПАТ «Укрсоцбанк" кредиту за Договором про надання споживчого кредиту № 542 Ж ві 19 жовтня 2006 р., не відповідає всім вимогам Закону та нормативно - правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин.

На думку суду, встановлені судовим експертом розбіжності, являються такими, що поліпшують умови банку, який розробляв спірний кредитний договір та додаткові угоди до нього. А отже, з дослідженого судом висновку експертизи, суд приходить до висновку, що під час укладання договору, банк приховав від позичальника повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Отже, виходячи з положень ст.ст. 203,215,230,548 ЦК України, суд приходить до висновку про те, що в момент підписання кредитного договору між сторонами, позивач був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки.

А тому, волевиявлення позивача на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили її волевиявленню на його укладання саме на таких умовах.

У відповідності до ст. 638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року, «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вказано: «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору Банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, обєктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, суд вважає таким, що свідчить про наявність умислу в діях відповідача.

Відповідно до положень ч.1 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції, принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач, будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, та ціну продукції визначено неналежним чином. В зв'язку із цим, суд вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога про визнання порушеним права позивача як споживача фінансових послуг.

Конституційний суд України в своєму рішенні від 10ю11ю2011 року № 15-рп\2011 ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначив, що держава , встановлюючи законами україни засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків ( п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України) , має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків шодо щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний суд України виходить з того, споживачу, як правило, об"єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів ( робіт, послуг) із запропонуваних на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну дату ( ч. 1 ст. 634 ЦК України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги.

Так, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_4 Європи від 17 травня 1973 року № 543 передбачено, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, немає здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживачів.

Директивою 2005\29\ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року зазначено , що відносно несправедливих видів торговельної практики зазначається , що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов"язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого, і таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватись до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту ( п.п. 9,13,14 преамбули зазначеної Директиви).

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року, виконання чи невиконання сторонами зобовязань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності.

Таким чином, зважаючи на вище викладене та враховуючи висновок експерта, суд вважає доведеним, що при укладенні кредитного договору позивача було введене в оману щодо фактичних істотних умов кредитного договору (зокрема, щодо його ціни та загальної вартості), а тому позовна вимога про визнання його недійсним підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10,11,58,60,212-215,218,224-229,294,296,297 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати порушеним право ОСОБА_1, як споживача фінансових послуг банку.

Визнати недійсним Договір про надання споживчого Кредиту № 542 Ж від 19 жовтня 2006 року, укладений між АКБ соціального розвитку " Укрсоцбанк" ідентифікаційний код 00039019, МФО 300023 та громадянкою України ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1, у звязку з укладенням під впливом обману з боку банку .

Стягнути з Публічного акціонерного товариства " Укрсоцбанк" », ідентифікаційний код 09333016 на користь держави 243,60 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд з поданням в десятиденний строк апеляційної скарги з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Сидорук Є. І.