Постанова № 46900220, 15.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2015 р. Справа № 917/461/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Драч Т.П. - дов. № літр/3 від 23.01.2015р.,

відповідача - Левченко Ю.В. - дов. № 4416 від 16.02.2015р.,

третіх осіб - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3076 П/1-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.2015 р. у справі № 917/461/15,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луксор-УТР", с. Юсківці, Лохвицький район, Полтавська область,

до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро", м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу, м. Дніпропетровськ;

2) Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, м. Київ,

про визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 05.05.2015 р. (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено. Визнано виконавчі написи № 112, № 115, № 116, № 126, № 124, № 121, № 123, № 113 від 30.01.2015р., вчинені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г., такими, що не підлягають виконанню. Стягнуто з ПАТ "Банк Кредит Дніпро" на користь ТОВ "Луксор-Агро" (ТОВ "Полтава-Агро") 1 218,00 грн. судового збору.

Відповідач, ПАТ "Банк Кредит Дніпро", з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.2015р. та направити матеріали справи до господарського суду Полтавської області для направлення за підсудністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

Позивач, ТОВ "Луксор-УТР", у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Треті особи відзиву на апеляційну скаргу не надали, в судове засідання не з'явилися та про причини неявки Харківський апеляційний господарський суд не сповістили, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте треті особи не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі вищевказаних осіб за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши повноту встановлення господарським судом Полтавської області обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.04.2010р. між Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (далі - банк, кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амарант" (18.12.2014р. ТОВ "Амарант" змінило назву на ТОВ "Луксор-УТР") (далі - позичальник, боржник) укладено кредитний договір №230410-КЛВ, відповідно до якого банк відкрив Позичальнику мультивалютну не відновлювальну кредитну лінію, строковий кредит з лімітом у сумі 30000000,00 грн. В подальшому ліміт кредитування збільшений до 12 253 600,00 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредити у строки встановлені графіком, але не пізніше 01.04.2016 року та сплатити проценти за користування наданими кредитними коштами.

В забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Луксор-УТР" за вказаним кредитним договором укладені: договір іпотеки №260612-1/1 від 26 червня 2012 року; договір іпотеки №230410-1/1 від 24 червня 2012 року; договір застави №031110-3 від 03 листопада 2010 року; договір застави №230410-3/1 від 23 квітня 2010 року; договір застави №220313-30 від 22 березня 2013 року; договір застави №100910-3 від 10 вересня 2010 року; договір застави №131211-3 від 13 грудня 2011 року, які посвідчені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вербою В.М.

06.02.2015 р. Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби проведено опис та арешт майна позивача на підставі виконавчих написів №112, 115, 116, 126, 124, 121, 123, 113 виданих 30.01.2015 р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г.

Постанови про відкриття виконавчих проваджень стосовно виконавчих написів №112, 116, 126, 124, 121, 123, 113 направлені ТОВ "Луксор - УТР" поштою лише 10.02.2015 р., а надійшли на пошту лише 18.02.2015 р. Стосовно виконавчого напису №115 постанова про відкриття виконавчого провадження доказів його направлення в матеріалах справи відсутні.

Зазначеними виконавчими написами нотаріуса запропоновано звернути стягнення на належне ТОВ "Луксор-АГРО" нерухоме майно, що знаходиться за адресою Полтавська область, Лохвицький район, с. Вирішальне, вул. Комарова, 1г.

Вважаючи, що дані виконавчі написи вчинені з порушенням Закону України "Про Іпотеку", Закону України "Про нотаріат" та Порядку № 296/5 Про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 21.02.2012р. в редакції від 26.12.2012р., зареєстрованої у Міністерстві юстиції України за № 282/20595, позивач звернувся до суду першої інстанції з відповідним позовом та просить суд визнати виконавчі написи № 112, №115, №116, №126, №124, №121, №123, №113 від 30.01.2015 р., вчинені приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондаренко В.Г. такими, що не підлягають виконанню.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У разі невиконання зобов'язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (стаття 589 Цивільного Кодексу України). Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 590 Цивільного Кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За частиною 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Статтею 12 Закону України "Про іпотеку" визначено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст. 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Вчинення нотаріусами виконавчих написів на борговому документі є одним із передбачених Цивільним кодексом України способів захисту цивільних прав. Підстави і порядок вчинення нотаріусами виконавчих написів встановлені приписами Закону України "Про нотаріат", Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012р. № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012р. за № 282/20595, Переліком документів, за якими стягнення заборгованості здійснюється у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999р. № 1172.

Відповідно до п. 2.3 глави 16 вказаного Порядку, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Суд першої інстанції правильно встановив, що посилання позивача на той факт, що він не отримував, вимогу про стягнення заборгованості від відповідача, спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме, повідомленням-розпискою про вручення відправлення спецзв'язку, що містить відбиток печатки позивача та направлене на юридичну адресу позивача, що вказана в кредитному договорі.

Згідно з ст. 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Дане положення кореспондується з пунктом 3.2 глави 16 розділу ІІ вищевказаного Порядку, в якому зазначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.

При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. № 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання.

Таким чином, з врахуванням викладеного, нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку.

Одночасно, слід зауважити, що виконавчий напис може бути вчинено лише коли подані документи підтверджують безспірність заборгованості та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло - у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України "Про нотаріат").

З огляду на вищезазначене, при вирішенні спорів, предметом яких є встановлення законності вчинення виконавчого напису нотаріусом шляхом звернення стягнення на майно, принциповим вважається встановлення судом факту безспірності заборгованості.

Недотримання цих правил є перешкодою для вчинення виконавчого напису на договорі іпотеки.

Колегія суду зауважує, що безспірною заборгованістю є заборгованість, яка визнана боржником чи підтверджена судовим рішенням або виконавчим документом та виключає можливість спору, зокрема, щодо її розміру, строків, за які вона нарахована тощо, а відтак, і документів, які підтверджують її безспірність.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, станом на час вчинення спірного виконавчого напису заборгованість позивача перед відповідачем не була безспірною, оскільки дана заборгованість на той час була предметом судового спору в межах справи №201/14097/14-ц, яка розглядалася Жовтневим районним судом м. Дніпропетровськ, що вже само по собі свідчить про існування саме спору (а не безспірності вимог відповідача).

Отже, існування судової справи опосередковано свідчить про відсутність будь-якої згоди (безспірності) щодо суми заборгованості по кредитному договору та вказує саме на наявність спору щодо належного чи неналежного виконання сторонами кредитного договору та в яких саме частинах.

З огляду на наведене, нотаріус при вчиненні виконавчих написів не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, та безспірності характеру правовідносин сторін, чим порушив норми статті 88 Закону України "Про нотаріат", пункту 284 Інструкції та підпункту Б частини 2 пункту 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Беручи до уваги вищенаведене, та той факт, що причиною виникнення спору є безпідставна з правової точки зору (без ознак безспірності стягнення) видача виконавчих написів 1-ю третьою особою, місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, через що задовольнив в повному обсязі позовні вимоги позивача.

Колегія суддів не приймає, як належне твердження заявника апеляційної скарги, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права, а саме, статті 15 Господарського процесуального Кодексу України, не передав справу за підсудністю до господарського суду м. Києва, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

У відповідності до частини 3 статті 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Враховуючи вищевикладене, в даному випадку законодавцем передбачено можливість вибору позивачем територіальної підсудності для подання позову.

Оскільки, виконавчий напис нотаріусу, у відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" є виконавчим документом і його виконання провадиться у відповідності до Закону, місце виконання визначається ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з частиною 1 статті 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

До матеріалів справи залучено копії актів опису і арешту майна від 06.02.2015р., згідно до них місцем здійснення виконавчих дій та місцем знаходження майна є Полтавська обл., Лохвицький район, с. Вирішальне та с. Юсківці.

Враховуючи приписи статті 15 ГПК України, а також ту обставину, що місцем виконання виконавчих написів є Полтавська область, позивач реалізував своє право вибору територіальної підсудності та правильно звернувся з позовною заявою до господарського суду Полтавської області (за місцем знаходження майна).

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.2015 р. у справі № 917/461/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 05.05.2015 р. у справі № 917/461/15 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 16.07.2015 року

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.